29 липня в читальній залі Білопільської публічної бібліотеки ім. О.Олеся знову відбулася творча зустріч шанувальників поетичного слова з гостем із поліського краю. Про відвідини Віталієм Цезарійовичем Білопільщини ми вже вміщували матеріал у районці за 3 лютого 2018 року. Тоді хмельниччанин ділився враженнями від гостювання на Роменщині (малій батьківщині зятя), а також розповів про свій шлях у поезію та ознайомив із деякими поетичними творами.
І ось минуло три з половиною роки. Що ж змінилося за цей час у житті та творчості поета? Як виявилося, торік він став лауреатом обласної літературної премії ім.М.Федунця за найкращу поетичну збірку «Цукерково-букетні вірші».
Віталій Цезарійович продовжує працювати ще над двома поетичними збірками, які, сподіваємося, незабаром побачать світ, як і дев'ять його попередніх. Його твори вміщені в альманасі «Південний Буг», який виходить двічі на рік. До слова, як зауважив гість, Хмельницька міська рада зі свого бюджету виділила чотириста тисяч гривень на книговидання та книгозакупівлю.
- Мені як математику цікаво пропагувати книги, - зізнається поет, який ось уже четвертий рік очолює Хмельницьку міську організацію Національної спілки письменників України.
Професійне життя Віталія Цезарійовича, як і раніше, тісно пов’язане з точними науками, зокрема математикою. Він працює в галузі зв язку і щедро ділиться своїми знаннями та досвідом зі студентами Хмельницького національного університету, навчаючи їх інформаційним технологіям.
А ще він – коханий чоловік, турботливий батько та дідусь п’ятьох онуків і однієї внучки (довгоочікувана дівчинка народилася саме в той день, коли Віталій Цезарійович уперше завітав на Білопільщину).
Їм, найріднішим людям, автор присвятив низку поетичних творів, деякі з яких поліські композитори поклали на музику. Почути одну з пісень мали змогу й учасники творчої зустрічі.
- Поезія для мене – спосіб мислення», - зізнається автор. – А ще вона – як друге крило, а також як спосіб виплеснути емоції. Чи швидко народжуються вірші? По-різному. Буває, що протягом двадцяти хвилин, а буває, що протягом декількох років. Я даю їм змогу, так би мовити, відстоятися, відшліфуватися.
Був такий період у моєму житті, коли я довго не писав. Зате потім вони полилися потоком: тільки встигай записувати…
Відповів автор і на питання, які цікавили учасників зустрічі. Зокрема, чи були в їхньому роду поети. Усміхнувшись, Віталій Цезарійович запевнив, що ні за ким не помічали цієї Божої іскри. Дідусь ткав килими, мама працювала у колгоспі, батько був зв’язківцем, а у вільну хвилинку добре грав на музичних інструментах і непогано співав.
- У мене музичний слух, на жаль, зовсім відсутній, - повідомив гість. - Зате кажуть, що вірші виходять непогані. Сподіваюся, що комусь із онуків, так би мовити, передасться це вміння.
На написання ліричних, а згодом і філософських поезій автора наштовхнув випадок. Майже два десятки років тому під час творчого звіту художньої самодіяльності на роботі за підтримки колег він виступив із семистрофним віршем «За зв язок без браку!». Вірш сприйняли «на ура», відтоді сорокаоднорічний «фізик» і відкрив у собі «лірика»…
Творча зустріч промайнула швидко і якось так по-домашньому тепло. Учасники зібрання фотографувалися на пам’ять і запрошували гостя обов’язково ще не раз відвідати край Олександра Олеся, палким шанувальником творчості якого він є.
Вашій увазі – декілька поетичних творів Віталія Міхалевського.
Могло би бути
Грав би вечір – бузковий багач –
І зумисне, а не випадково,
Я тебе ущипнув би. Пробач.
Не з кишені взяла би ти слово.
Червонів би я, очі ховав.
Ти б сміялась: «Мисливець, і в ямі»!
Я до сліз би тебе цілував,
Ревнував би тебе до безтями.
А жили б ми! – немов голубки:
Каву в ліжко тобі і сніданок,
Прибирав, прасував залюбки…
Я тебе шанував би, кохана.
Золоті із нас вийшли б батьки:
Зустрічали би тричі лелеку.
А пішли би онуки!...Роки
Прожили б ми красиво і легко.
…Та не буде весни в нас ні літа.
Все відбудеться, тільки не з нами…
Нам ніколи не жити на світі:
Нас сьогодні позбулися мами.
Жереб
Я не перший стою перед річкою,
Не останній, хто вибір робив.
Тільки буде загадкою вічною:
Чи свободи хотіли раби?
Кожен другий загине (так станеться),
Кожен третій – як вільний стрілець,
Кожен п ятий за сріблом згинається.
З ким залишуся я під кінець?
Вже за ніч – ми на березі іншому.
Рубікон – він у кожного свій.
Ранок радує новими віршами.
Жереб кинуто! Бій – значить бій!
Після дощику в четвер
У спекотну літню днину
Завела в Хмельницький путь.
Поцілуй мене, дівчино,
І залишусь жити тут.
В небі сонце аж регоче,
Бо луна на цілий сквер:
Поцілую, чуєш, хлопче,
Після дощику в четвер!
А мені того і треба:
Все ж зі стажем кавалер.
І прошу дощу у неба
Вже на завтра, на четвер.
Тут, де бузьки й жабенята,
В холодку вербових віт
Буду я тебе чекати.
Не забудь! «Дитячий світ»!
Та це жарт! – фонтан сміється.
Ти пропав! – співа вода.
І мені з тих пір здається:
День найдовший – середа.
…Пам ятаю і донині,
Хоч дідусь уже тепер:
Цілував я очі сині
Після дощику в четвер.
І буде вірш
Коли мене ти запитаєш: «Де ти?»,
Тоді скажу: «Без тебе я ніде».
І буде вірш – як відкриття комети,
Як спалах зірки, що для нас паде.
Коли мене ти запитаєш: «З ким ти?»,
Тоді скажу: «Без тебе я ні з ким».
І буде вірш – як волошковість жита,
Як розкіш грому з голосом м’яким.
Коли мене ти запитаєш: «Хто ти?»
Тоді скажу: «Без тебе я ніхто».
І буде вірш – як неповторний дотик,
Як снів твоїх дозволений ковток».
