Щороку, 15 грудня своє професійне свято відзначають працівники суду - люди, які обрали для себе важливу і відповідальну місію: захищати в державі законність, справедливість та гуманність.
Цього дня прийматимуть вітання і працівники Білопільського районного суду. З цієї нагоди ми поспілкувалися з керівницею установи Ольгою Іванівною Терещенко і поставили їй кілька запитань.
Скільки років Ви працюєте в суді?
- 26 грудня виповниться 20 років, як я прийшла працювати до Білопільського суду, а з 30 липня 2004 року, тобто вже 17 років – очолюю установу.
Голова Білопільського районного суду Ольга Терещенко
Розкажіть про Ваш колектив…
- Колектив у нас майже жіночий. Чотири судді, я серед них за віком – найстарша. Крім того, - 23 працівника апарату суду. Найдовше у нас працює секретар Лариса Подибайло, яка віддала роботі в суді вже понад 36 років. Колектив добрий, працюємо злагоджено, без якихось заздрощів і сварок. Кожен виконує свою роботу, допомагаємо один одному, в порядності кожної колеги я впевнена стовідсотково.
Що змінилося в судовій системі протягом років Вашої роботи?
- За цей час багато чого змінилося в законодавстві. Як на мене, ускладнилася процедура розгляду справ, хоча це тільки на краще. Раніше протокол засідання писали від руки, це могло викликати упереджене ставлення до суду однієї зі сторін, то зараз ми ведемо журнал судового засідання, де фіксуємо звукозапис усіх справ та відеофіксацію кримінальних. Тож, у цьому плані краще і для суддів, і для людей.
Крім того, усі судові справи розподіляються між суддями рандомно, спеціальною програмою, що також спростовує імовірні звинувачення в упередженості того чи іншого судді.
Якщо брати кримінальний процес, вважаю, що нині тут, на жаль, менш захищені права потерпілих. Будь-яка помилка слідчого чи прокурора трактується на користь обвинуваченого. Не надали вчасно адвоката, забув прокурор винести постанову про призначення прокурора або ж начальник слідства віддав справу слідчому на розслідування, але не написав постанову про призначення слідчого – всі докази недопустимі… Навіть якщо справа – про вбивство.
Разом із тим, чимало питань спростилося, зокрема щодо призначення аліментів на неповнолітніх дітей. Раніше ці питання розглядалися в суді як позовні справи, зараз – це просто судовий наказ. Перевіряємо реєстрацію відповідача і протягом трьох днів, без виклику обох сторін, видаємо судовий наказ про стягнення аліментів. Судовим наказом призначаємо і стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Хоча, якщо людина з ним не згодна, вона може подати заяву до суду про скасування судового наказу.
Сьогодні ми ведемо свій сайт і офіційну сторінку в мережі Facebook, звідки можна дізнатися практично всю інформацію про діяльність Білопільського районного суду: новини про діяльність установи, стан і результати розгляду справ, списки справ, призначених до розгляду, реквізити, контакти, резонансні справи тощо. На сайті суду також розміщено зразки позовних заяв, інформація про присяжних, фотогалерея, інформація для маломобільних груп населення та інше.
Ще один із приємних моментів – охорона суду, яку встановлено восени минулого року у фойє приміщення. З нею стало працювати спокійніше. Відчуваємо себе більш захищеними.
Охорона у фойє приміщення суду
Яких справ у суді – переважна більшість?
- Найбільше розглядаємо цивільних справ, за ними йдуть кримінальні, на третьому місці – справи про адміністративні правопорушення (порушення правил дорожнього руху, керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння тощо) та адміністративні.
Порівняно з минулим 2020 роком, кількість справ у Білопільському районному суді збільшилась чи зменшилась?
- Річну статистику ми формуємо на 1 січня, тож, наразі таких даних у нас немає… Але, якщо брати статистику за 11 місяців, то протягом січня-листопада 2021 року судом загалом розглянуто 2266 справ, за аналогічний період минулого року – 2338.
Як часто ви розглядаєте справи стосовно порушення карантинних вимог?
- Таких справ у нас небагато – 12 протягом січня-листопада. Цього року було притягнуто до відповідальності одну особу, яка після ухвали суду подала апеляцію і постанову суду було скасовано. Зазвичай більшість таких справ або закривали за відсутністю складу правопорушення, або обмежувались усним зауваженням. Адже іноді порушення бувають несуттєві, а встановлені штрафи за них просто захмарні. Для прикладу, нещодавно ми розглядали справу про відсутність дистанційної розмітки у магазині одягу, яка відірвалася після того, як там помили підлогу. Краї розмітки залишились, середини не було. І за це підприємець мав би сплатити до 17 тисяч штрафу… Це при тому, що зазвичай у цьому магазині не буває скупчень, на відміну від продовольчих, і жодної загрози здоров’ю відвідувачів у цьому плані немає.
Раніше суд розглядав справи і про порушення маскового режиму. Нині відбулися зміни в законодавстві і тепер за відсутність захисної маски поліція накладає штраф без нашого втручання.
Суддя Анна Замченко
На Вашу думку, які справи розглядати найважче – адміністративні, цивільні, кримінальні?
- Напевно, це кримінальні справи, особливо про вбивство, а також справи про ДТП з потерпілими… Хоча однозначно на це питання відповісти не можу, все залежить від контингенту, який фігурує у тій чи іншій справі, та від морального аспекту. Інколи справа може бути складною, але з її учасниками працювати більш-менш легко, у ході розгляду відповідач визнає свою провину, отримує своє покарання. А іноді справа, як то кажуть, «не варта виїденого яйця», а сторони роздмухують із жарини справжнє полум’я. Сусід сусіду поставив під оком синець – у суді збирається ціла родина… Колишній чоловік вдарив колишню дружину, вона його у відповідь облила окропом, як результат – дві справи в суді, і обидві за автоматичним розподілом потрапили до мене. Довелося виносити вирок обом, хоча цілком логічніше їм було б піти на примирення і закрити обидві справи.
Справи про вбивства розглядати важко з морального боку. От як сьогодні в суді перебуває справа про вбивство пенсіонера, яке сталося у липні цього року. Звісно, ми діємо в рамках закону, але просто в голові не вкладається, що людське життя зловмисники оцінили трохи більше ніж у 200 гривень. Саме стільки коштував викрадений металевий дріт, за який убили старенького.
Особливо важко розглядати справи, де фігурують діти. Коли під час засідання озвучуються жахливі факти знущання над дітьми чи навіть убивства у сім’ях (а були й такі справи), іноді сльози навертаються, бо ти сама – мати і просто не уявляєш, як може таке вчинити своїй дитині найрідніша, здавалося б, людина. Але ж емоцій показувати не можна, бо ти – суддя і повинна залишатися непорушною.
Морально важко даються і справи про ДТП зі смертельними наслідками. На лаві підсудних іноді опиняється людина, яка дійсно не хотіла, щоб так сталося, але вона все одно має понести покарання. Ми зараз говоримо не про безвідповідальних водіїв, які сідають за кермо напідпитку, а про ті випадки, коли трагічний збіг обставин забирає життя пішохода і руйнує життя водія, який «не встиг зорієнтуватися», «не встиг загальмувати»…
Виникає багато різних ситуацій. Іноді доводиться бути свідками, коли позивачі та відповідачі «торгуються» між собою, провокують одне одного, категорично не хочуть іти на примирення, тому такі справи можуть тягнутися місяцями або й роками.
Суддя Марина Черкашина
Чи багато справ стосовно насильства в сім’ї?
- Такі справи є. За 11 місяців цього року було 18 кримінальних і 164 адміністративних. Хоча зазвичай чимало з них закінчуються примиренням. Хоча ситуації тут бувають різні. Буває, що жінка тривалий час терпить чоловіка-тирана, який її б’є систематично, а іноді чоловік тільки підвищить голос, дружина одразу викликає поліцію. Та після приїзду правоохоронців виявляється, що подружжя вже помирилося. Ось і нещодавно приходило подружжя, яке, будучи напідпитку, побилися між собою, на них склали два протоколи. Коли ж прийшли до суду, обом стало соромно…
Часто люди оскаржують рішення суду?
- Таких справ у нас 2-3 % від загальної кількості. Тож, судячи з цього, можна сказати, що загалом люди задоволені нашою роботою. Хоча, звісно, рішення суду не завжди задовольняє обидві сторони процесу. Іноді людина хоче почути на суді саме те, що їй подобається, а не керуватися буквою закону, тому, звісно, оскарження бувають, як і безпідставні звинувачення суддів у нечесності та хабарництві. Виникають такі чутки ще й через те, що, на жаль, у судовій практиці трапляються нечесні адвокати, котрі надають свої послуги клієнту, обіцяючи перемогу навіть у безнадійній справі. Всі ми знаємо, що послуги адвокатів зараз коштують недешево. І якщо один адвокат, який турбується про свій авторитет, одразу говорить клієнту правду, що справа програшна, то інший візьметься за неї просто заради власного заробітку. Звісно, робота адвоката – це його хліб. Він консультує клієнта, складає і подає заяву до суду, але, вважаю, що треба завжди бути чесними зі своїми клієнтами і не обіцяти «золоті гори», коли сам передбачаєш негативний результат. Отож і виходить, що людина витрачає кошти на послуги адвоката, на судовий збір, і в результаті залишається незадоволена рішенням суду, бо її запевняли, що свою справу вона виграє…
Для певних категорій людей, які не мають фінансової змоги найняти платного адвоката, свої послуги надають державні адвокати з центру безоплатної правової допомоги. В обов’язковому порядку безоплатний держзахисник представляє в суді й інтереси обвинуваченого. Якщо відповідач говорить, що йому потрібен адвокат, ми його залучаємо.
Суддя Юлія Свиргуненко
Чи має установа на сьогодні якісь труднощі в роботі? Як вплинув на вашу роботу карантин?
- Фінансування у нас завжди було на високому рівні, але цього року ситуація погіршилася. Стикнулися навіть із таким, що не мали коштів на письмові сповіщення. За законом, кожного учасника судового процесу ми зобов’язані сповістити про засідання рекомендованим повідомленням, під підпис. На сьогодні вартість одного такого замовного листа – майже 40 гривень. Тому сповіщали дзвінками і за допомогою смс. Хоча смс-сповіщення вважається законним тільки тоді, коли позивач напише нам згоду на його відправку. Телефонний дзвінок – не є законною підставою для виклику до суду. Якщо сторона зацікавлена, вона реагує належним чином, і зазвичай позивач приходить, а кому не вигідно з’являтися в суді, зокрема деяким відповідачам, той не прийде навіть після дзвінка.
Хоча в нас ситуація ще була не найгірша. Деякі суди були змушені давати оголошення про припинення відправки кореспонденції через нестачу коштів.
Через карантинні обмеження не змогли провести традиційний День відкритих дверей для дітей, яких запрошуємо до себе щороку. Хоча для учнів молодших класів у школах проводили уроки справедливості: переглядали мультфільм на тему правосуддя, після чого діти мали вирішити спір між його героями. Також днями плануємо провести онлайн-зустріч голови суду з учнями однієї з білопільських шкіл, у формі запитання-відповідь. Традиційно, до Дня працівників суду оголосили онлайн-конкурс дитячого малюнка до Дня працівників суду. З 10 по 12 грудня тривало голосування, 13 ми визначили переможців, а 14 грудня вони отримали свої призи. Переможцями конкурсу стали Валерія Шокола – учениця 9 класу Ворожбянської гімназії №4, робота якої набрала 170 лайків; Кіра Свердличенко – учениця 2 класу Білопільського ліцею №2 (101 лайк) і Дар’я Капітонова - учениця 6 класу Ворожбянської гімназії №4 (79 лайків).
А чи трапляються на Вашій практиці якісь кумедні справи?
- Звісно, таких вистачає. От наприклад, моя колега розглядала справу водія, який їхав за кермом напідпитку. На суді він запевняв, що не був п’яний, а поцілував дівчину, яка вживала алкоголь, і надихався її парами. Хоча в його крові виявили велику кількість проміле. Ще один водій, якого зупинила поліція і запропонувала йому «подихати в трубку», відмовився проходити перевірку драгером, на який одягається спеціальний мундштук, бо, начебто, ця процедура принижує його чоловічу гідність. Досить часто відповідачі вигадують абсурдні речі у своє виправдання, тож, у таких ситуаціях важко стриматися, аби не засміятися.
Свого часу, коли я працювала у прокуратурі, я навіть вела журнал, куди записувала такі «перли» з тоді ще міліцейських протоколів. «Слід гальмування слідів копит коня», «мотоцикл зеленої масті» або ж - із протоколу допиту глухонімої людини: «Я гучно кричав і кликав на допомогу»... Іноді й зараз думаю знову відновити таку традицію і завести собі ще один такий журнал. До речі, свого часу випускали журнал «Людина і закон», то на останній сторінці завжди друкували такі «анекдоти» з реального життя.
Побажайте своєму колективу кілька слів до свята.
- З нагоди нашого свята хочу побажати всім невичерпної енергії, сил і витримки, нехай удача та професійні успіхи будуть вашими постійними супутниками у житті і у вас завжди буде достатньо сил і бадьорості, гарного настрою та наполегливості для досягнення поставлених завдань.
З особливою шаною згадуємо наших колег, які нині перебувають на заслуженому відпочинку: Миколу Миколайовича Ясинка, Фарида Янгибаєвича Шамукова, Наталію Олександрівну Куриленко, Ганну Григорівну Супрун, Людмилу Іванівну Малікову, Лілію Костянтинівну Конєву, Олену Володимирівну Кліщ та Анатолія Даниловича Панасюка. Дякуємо вам за неоціненний досвід, який ви протягом багатьох років передавали наступній зміні, котра прагне бути достойною ваших знань.
