У серпні Білопільський міський голова Юрій Зарко відвідав Норвегію та взяв участь у щорічному фестивалі місцевого самоврядування, що відбувся в місті Арендал. Які очікування були від поїздки та яких результатів варто очікувати для Білопільської громади, розповів міський голова.
- Відвідати щорічний фестиваль місцевого самоврядування, це щось на зразок нашого форуму, стало можливим, завдяки запрошенню Асоціації місцевого самоврядування Норвегії, яка тісно співпрацює з Асоціацією міст України, - говорить Юрій Зарко. – Такі фестивалі тут проходять щороку, приблизно з 11 по 17 серпня. До Арендалу з’їжджається близько 150 тисяч учасників: представників самоврядування, ділові кола не лише з Норвегії, а й із інших країн – Скандинавії, Данії, Нідерландів, Німеччини та інших.
За словами очільника Білопільської громади, на фестивалі була присутня і делегація з України: представники міністерств, відомств, колишні та нинішні міністри, а також ділові кола, які підтримують Україну саме з боку Норвегії. Щодо представників місцевого самоврядування України, то з мерів міст був лише Білопільський міський голова.
- Чому з мерів пощастило поїхати саме Вам? Як була визначена Ваша кандидатура?
- З цього приводу було обговорення Асоціації місцевого самоврядування Норвегії та Асоціації міст України. Норвезькі колеги визначили певні вимоги до кандидатури: треба було знати англійську мову на рівні користувача, а також було бажано, щоб міський голова був із прикордонної території. Крім того, Асоціація міст України знає, що ми завжди активно співпрацюємо з різними благодійними організаціями, фондами, шукаємо та налагоджуємо контакти з партнерами з Європи, тому була запропонована моя кандидатура і я не відмовився.
Відразу, відповідаючи на запитання, які, можливо, поставлять читачі, скажу, що поїздка відбулася повністю за рахунок приймаючої сторони. Норвегія – досить «дорога» країна, із дуже високим рівнем життя та цін, тому вартість авіаперельотів, проживання та харчування взяли на себе норвезькі представники.
- Чи важкою була дорога до Норвегії, з огляду на воєнні дії в нашій країні?
- Оскільки зараз у Києві аеропорт не працює, тож потрібно було дістатись потягом до Варшави, звідти – до Осло, а після ще одного перельоту – безпосередньо до місця призначення. Були певні незручності, але поїздка того варта!
- Що відбувалося під час зустрічі, які були очікування?
- Я їхав до Норвегії, щоб налагодити співпрацю, познайомитись із впливовими людьми та, власне, - підписати угоду про співпрацю між Білопіллям та Арендалом. Взяв із собою печатку та умовний текст Меморандуму. Попередньо планувалась невеличка зустріч із мером міста Ториллом Рольстадом Ларсеном, але вона переросла у багатогодинні розмови, під час яких ми вирішили, що готуватимемо угоду про партнерство між нашими містами. При цьому, як я дізнався від міського голови, у Норвегії все це робиться набагато довше, ніж в Україні. Подібні речі відбуваються виключно через погодження із їхнім муніципалітетом, який проводить засідання раз на три місяці. Найближче планується в жовтні цього року.
Крім того, восени в Арендалі плануються вибори до муніципалітетів, тому Меморандум, укладений до виборів, може бути сприйнятий як певний піар-хід для набору голосів. Тож, чекатимемо жовтня-листопада. Але наразі вже визначена людина, яка займається безпосередньо відбором усіх контактних даних для підготовки документу до підписання.
- Хто ще з відомих особистостей був на фестивалі? З ким спілкувались?
- Це була зустріч найвищого рівня. В мене була технічна можливість поспілкуватись із Генсеком НАТО Яном Столтенбергом, який також був присутній серед гостей. Але через певні обставини зустрітись, на жаль, не вдалося. О 9 годині ранку мені потрібно було пройти реєстрацію на зворотній літак, а Столтенберг о 9 ранку лише почав свій виступ, після якого можна було б поспілкуватись.
Хоча, варто сказати, що в Європі з цим усе набагато простіше. Можна йти містом і побачити міністрів, віце-прем’єрів чи навіть президентів різних країн, підійти до них і спокійно завести розмову.
Також мав зустріч із міністеркою закордонних справ Норвегії Аннікен Гуйтфельдт, разом із якою був присутній міністр закордонних справ Швеції Тобіас Більстрем. Я навіть не очікував…
Я приготував для пані Гуйтфельдт символічний подарунок від нашої громади. Це був великий, близько двох кілограмів, уламок від бомби. Звісно, просто так провозити його через кордон ніхто б не дозволив, в аеропорту його б не пропустили. Тож ми відшліфували поверхню, зробили лазерне гравіювання з Гербом Білопілля і запакували сувенір у красиву подарункову коробку з написом «Дякуємо за підтримку».
Фото: Надав Ю.Зарко
Під час вручення представився, сказав, що я міський голова прикордонного міста, яке постійно потерпає від російських обстрілів та має багато руйнацій… Втім, зауважив, що цей уламок – не подарунок, а символ нашої боротьби і їхньої підтримки. Адже Європа вже починає розуміти, що воює не росія проти України, воює авторитаризм проти демократії. І демократія, хоч би де вона була, чи це Україна, чи це Польща, чи інші країни, є ворогом для росії. Тому, підтримуючи Україну, такі країни як Норвегія, в першу чергу, підтримують демократію та захищають себе в тому числі.
Як розповів Юрій Зарко, пізніше, на Інтернет-ресурсах Міністерства закордонних справ з’явилися новини про символічний подарунок від білопільців. А ще, крім уламка, вихованці Центру дитячої та юнацької творчості зробили сувеніри з жовто-блакитних стрічок, які Білопільський міський голова також подарував міністру закордонних справ Швеції.
Фото: Н.Ткаченко
- Також було досить символічно, коли Тобіас Більстрем прийшов на зустріч зі значком на грудях, де були зображені шведський та український жовто-блакитні прапори, - продовжує Юрій Зарко. - Тож і я вручив йому символічний подарунок у кольорах наших прапорів. Було приємно, коли, отримавши сувенір, він відповів «Слава Україні!»
Фото: З відкритих джерел
Також були присутні на зустрічі і міністр оборони Норвегії та інші високоповажні особи, до яких можна було запросто підійти на вулиці, привітатись та переговорити.
- Що ви очікуєте від співпраці з Норвегією?
- Відразу хочу сказати, що будь-яка міжнародна співпраця не означає, що хтось буде давати гроші. Ми не маємо на меті просити кошти «з простягнутою рукою», а хочемо, щоб нас навчили працювати за європейськими стандартами, в тому числі – з проектами. Спілкуючись, ми разом обмірковували, якими можуть бути шляхи співпраці. Наприклад, якщо буде створена наша проектна група, норвезькі колеги могли б робили технічну підтримку, можливо – експертизу проектів, котрі ми подаватимемо, аби вони відповідали вимогам європейського законодавства, яких вимагає донор. Адже хоч Норвегія і не є членом Євросоюзу, вона дуже тісно з ним співпрацює, надає значну допомогу країнам Євросоюзу, в тому числі – фінансову.
Велика проблема, яка врешті постане перед нами – це психологічна реабілітація не тільки дітей та дорослого цивільного населення, а й воїнів, котрі повертатимуться додому після війни. Це не українське ноу-хау, це світова практика. Воїни, які вертаються з війни, мають багато психологічних проблем і їм потрібна певна реабілітація.
В галузі співпраці обговорювали і дітей… Не думаю, що маленькі жителі Норвегії захочуть приїхати в Україну для обміну досвідом, розуміючи складну ситуацію та небезпеку, але, впевнений, вони з радістю будуть готові прийняти наших дітей на оздоровлення, як це було у Словаччині, котра прийняла дві наші делегації.
- Ви змогли донести до учасників зустрічі те, що планували?
- Звичайно.
- Опускаючи офіційну частину поїздки, яке враження на Вас справило місто?
Як розповів Юрій Зарко, Арендал розташований на півдні Норвегії, у досить мальовничому місці - на березі Північного моря, практично на 20 островах, що або з’єднані між собою мостами, або мають паромні переправи. Тут проживає понад 40 тисяч мешканців. У місті дуже гарна природа, краєвиди… В самому центрі 40-тисячного міста - пляж шириною 15-20 метрів, але там ніхто не купається. Адже – Північне море досить холодне. На вулиці плюс 16, температура води також 15-16 градусів. І це на півдні Норвегії. На півночі набагато холодніше.
Фото: З особистого архіву Ю.Зарка
- Арендал має дуже цікаву історію, старовинні будівлі, архітектурні споруди. Мені, як історику за фахом, було дуже цікаво. Основна маса будівель – центральна – це дерев’яні 2-3-поверхові будинки, зведені в 1639-1650 роках. Фактично ці будинки є ровесниками нашого міста, якому понад 350 років. Багато будівель там побудовані 250 років тому. Цікаво те, що вулиці Арендалу мають дуже щільну забудову, відстань між будинками – усього 40-50 см. Раніше тут виникало дуже багато пожеж. А остання, наскільки мені стало відомо, була років 40-50 тому, коли вигоріла центральна частина міста саме через надто щільну забудову.
Фото: З особистого архіву Ю.Зарка
З цікавих моментів був і той, коли наступного дня після зустрічі з мером Арендалу я йшов берегом моря і зустрів дідуся, який ішов назустріч із відкритими обіймами і звернувся до мене англійською.
"Я Вас знаю!" – захоплено промовив до мене.
Я був дуже здивований. Як це? Мене знають у Норвегії?! А він продовжив: «Я бачив вашу фотографію в сьогоднішній ранковій газеті!»
"В якій газеті?" – здивувався я.
"Ви ж з України, мер Білопілля?"
Згодом пішов у магазин і дійсно побачив своє фото на першій сторінці, поруч із мером Арендалу. Придбав кілька екземплярів для себе. Якби не цей дідусь, можливо, так і не дізнався б, що вийшла така газета.
Фото: Н.Ткаченко
А ще запам’ятав одного невідомого мені чоловіка… Під час основних заходів, коли ми мали дві великих панелі, говорили про проблеми, які є в Україні, про відновлення нашої держави після перемоги та про допомогу Норвегії й інших країн. На другій панелі, поруч зі мною сидів чоловік, який вирішив виділити 75 мільярдів норвезьких крон (це умовно сім із половиною мільярдів євро) на відновлення України, з яких частина коштів – на військову допомогу. Йому була дуже цікава ця тема, ми потім спілкувались, обговорювали наші бачення: на які проекти варто виділяти кошти та як краще це зробити.
Зі слів голови Білопільської громади, загалом, у плані допомоги норвежці налаштовані так, щоб це були безпосередні контакти з органами місцевого самоврядування, аби максимально спростити процес, прибравши посередницькі ланки. Є громада, є проблеми, є донор, який надає кошти. Але для цього, знову ж таки, потрібні проектанти, котрі напишуть якісні проекти.
Ще одна приємна подія, про яку розповів Юрій Зарко, – візит до Спілки українців, у складі якої – українські біженці, які живуть в Арендалі, вчать норвезьку мову, працюють, займаються волонтерством, плетуть маскувальні сітки, збирають кошти на допомогу.
- Наскільки мені відомо, Норвегія досить суттєво допомагає біженцям з України. Враховуючи високий рівень життя, споживчий кошик тут набагато набагато дорожчий, ніж у деяких інших країнах Європи, - говорить очільник громади.
Підсумовуючи свою розповідь, Юрій Зарко визначив три основні моменти: зустрічі в мерії та поза нею, зустріч із міністрами закордонних справ Швеції та Норвегії і безпосередня участь у робочих панелях.
- Між іншим, я не очікував, що буде так багато людей. Одночасно відбувалось дуже багато дискусій, так званих панелей. На першій було до 90 учасників, на другій – понад сто присутніх. Це при тому, що деякі умовно зазвичай збирають від 15 до 30 осіб, а тут – така кількість! Із цього стало зрозуміло, що в Норвегії приділяється велика увага проблемам в України.
- Залишились задоволені поїздкою та її результатами?
- Про результати як такі, говорити зарано. Результат буде пізніше. Не буває такого, щоб сьогодні поїхав, а завтра отримав усе, що планував. Будь-які контакти і напрацювання досвіду мають довготривалий характер. Наприклад, поїздка до Люксембурга, яка була в лютому цього року, приносить плоди лише зараз. Там був також присутній мер Вінниці, з яким ми тісно поспілкувались і зараз отримуємо допомогу: вантажний кран, екскаватор, зараз стоїть питання про виділення субвенції Білопільській громаді для облаштування укриттів та на інші потреби. Представники інших організацій, які були в Люксембурзі, зараз також надають нашій громаді гуманітарну допомогу. Інші – на черзі.
Як я вже говорив, Європа працює трішки довше. Вони все ретельно підготовлюють. Як то кажуть, повільно запрягають, а потім швидко їдуть.
Аналогічна ситуація, коли влітку я був у Берліні. Там познайомився з представниками різних фондів. Із деякими з них ми співпрацювали й раніше. Зараз вони виходять на контакти, починають допомагати громаді з отриманням різної гуманітарної допомоги. Але мова не лише про продукти харчування чи якісь набори. Це і комунальна техніка, зокрема, один із важливих моментів - «Шредери», які можуть перебивати будівельне сміття до такої фракції, що його можна використовувати повторно, наприклад, робити дороги. Тому співпрацюємо. Не хочу забігати наперед. Нехай усе йде своєю чергою. Але кожна така поїздка дає позитивні результати. Якщо в перерахунку на гроші – це мільйони гривень.
