Восьмий рік на Білопільщині діє відділення цілодобового перебування людей, які потрапили у складні життєві обставини. Раніше – як відділення Білопільського районного територіального центру, а з 2020 року – як відділення територіального центру соціального обслуговування Білопільської громади.
- Потреба у діяльності таких відділень набагато більша, ніж наші можливості. З чотирьох громад Білопільщини таке відділення, крім нашої, ще відкрито у Миколаївці. Наше має найбільший досвід догляду за людьми, які потрапили у складні життєві обставини. А сьогодні, у прикордонній громаді його важливість важко переоцінити, - говорить заступник Білопільського міського голови Володимир Відуєв.
У кожного підопічного – своя складна життєва історія
За дещо протокольною фразою «складні життєві обставини» стоять трагічні долі людей, які на старості залишились самі і потребують догляду та підтримки. Про це розповіла завідувачка відділення цілодобового перебування Білопільського терцентру Інна Дурноп’ян.
- Наші підопічні - люди з різних куточків Білопільщини і сюди їх привели різні обставини. Сьогодні у нас перебуває 15 осіб. Кожен із них пережив непрості події у житті, які змусили людей звернутися до нас. Про долю кожного можна розповідати багато історій. Не від гарного життя ці люди доживають віку у відділенні, але це набагато краще, ніж залишатись у розбитому будинку на кордоні чи замерзати в нетопленій хаті.
Ось наша Зоя Іванівна з Білопілля. В неї немає дітей, вона залишилась сама. Слабке здоров’я, невелика пенсія… Жінка вже не могла самотужки відремонтувати будинок, провести туди воду та газ. Після лікарні не повертатись же їй у холодну хату. Забрали до нас. Сьогодні - в теплі, під цілодобовим наглядом.
- Як Вам тут? - запитала я у Зої Іванівни.
- Тепло, гарно, чисто. Годують чотири рази на день. Дивлюсь телевізор. Дівчата дуже гарно до нас ставляться.
- А чого Вам хочеться, може щось треба ще передати? - уточнюю я.
- Найбільше хочеться у рідні стіни. Будинок часто сниться…
Є у відділенні люди з прикордонних територій, які постійно під обстрілами: з Ворожби, Нових Вирків, Шпиля.
- Не завжди навіть їм розказуємо, що відбувається у них дома. Нехай зайвий раз не турбуються, тут - у відносній безпеці, – говорить Інна Володимирівна.
Всі розмови наших підопічних – це спогади про колишнє життя. Леонід Григорович Дегтярьов багато років прожив і пропрацював у Прибалтиці. Повернувся в рідне Білопілля. Доглядав за старенькою мамою. Вона померла і чоловік залишився сам. Хвороби та поважний вік не дозволяли чоловіку і іжу собі готувати, і хату опалювати. Зараз - у відділенні. Леонід Григорович спілкується з іншими підопічними, дуже компанійський і щирий. Багато згадує про минуле, ходить на прогулянки.
Зазначу, що відділення розташоване у приміщенні колишньої лікарні. Будинку більше ста років, міцні стіни, одноповерховий. Є двір для прогулянок. Поруч – парк, свіже повітря, тиша.
Максимум комфорту і цілодобовий догляд
- Підопічні мають різний стан здоров’я. Є і такі, котрі фактично не встають, є інваліди. За кожним доглядають наші працівники. У приміщенні зроблено ремонт, є всі умови: гаряча вода, функціональні ліжка, ходунки, засоби догляду, - продовжує розмову Інна Володимирівна.
У приміщенні затишно і чисто. Чути по запаху, як на кухні готують щось смачне.
- У підопічних - чотириразове харчування. Ми намагаємось зробити його різноманітним і водночас збалансованим. От, приміром, сьогодні на обід у нас борщ на м’ясному бульйоні, картопляне пюре, котлета, салат із капусти, чай. Полудень – щось із власної випічки, кисіль, какао. Вечеря і сніданки теж смачні та калорійні. Завжди є молочні та кисломолочні продукти, каші, яйця. Всі продукти свіжі, якісні, за цим слідкуємо. Якщо підопічні хочуть щось купити, то ми приносимо їм смаколики в приміщення, - говорить Інна Дурноп'ян.
Про війну, яка не так далеко, нагадує лише телевізор, який дивляться підопічні, та новини з радіо, які є в кімнатах. І спогади працівників...
Труднощі долаємо разом, нас підтримують і допомагають
- Перші тижні вторгнення ми переживали досить непросто,- продовжує керівниця. - Якраз у четвер 24 лютого мали їхати на закупи продуктів на найближчий місяць. Залишилось зовсім небагато запасів. Але зранку опинились в іншій реальності. Білопільщина - в оточенні, продукти фактично важко знайти, ліки, засоби догляду теж…
Ми намагалися зробити все можливе, аби наші підопічні не відчули жодного дискомфорту. Тут треба подякувати небайдужим людям, які в ці дні ділились із нами всім необхідним. Благодійні фонди і волонтери привозили харчування, засоби догляду. Місцева влада координувала діяльність. Ми пережили ці два місяці так, що наші підопічні не відчули всіх тих негараздів, із якими стикались усі ми. Пам’ятаємо і відключення світла, і перебої зі зв’язком…
Дуже люблять підопічні зустрічати гостей. Їх відвідують волонтери, прихожани різних релігійних конфесій. До великих свят – Великодня, Різдва - їм приносять невеличкі подарунки, вітають, організовують концерти та Богослужіння.
Учасниця ансамблю «Молодість душі» Ганна Чухліб разом зі своїми колегами не один раз приїжджали в Куянівку і радували підопічних своїм співом.
- Коли люди нас слухають, підспівують та усміхаються, і нам теж на душі краще. Ми розуміємо, як цим людям складно зараз, як не вистачає спілкування, звичних умов життя, тож співаємо для них, - говорить Ганна Чухліб.
Дехто з підопічних живе тут уже сім років, дехто може перебувати тимчасово, приміром, лише взимку. Декого забирають родичі.
- Всі наші працівники, які доглядають підопічних як у відділенні цілодобового перебування, так і тих, яких відвідують вдома, – і психологи, і медики, і порадники. До кожної людини, яка потребує догляду, треба мати свій підхід. У багатьох немає поруч близьких чи рідних і люди залишені сам на сам зі своїми проблемами, - говорить директорка Білопільського територіального центру Наталія Циганок.
За словами директорки, під час війни їм стало ще важче. До них не можуть приїхати діти чи інші родичі, які залишились за кордоном чи просто бояться їхати на прикордоння.
- А ми тут живемо і щодня несемо відповідальність як за своїх підопічних, так і за кожного працівника нашого терцентру. Їм доводиться працювати і під час тривоги, і під обстрілами. У багатьох немає вдома ні належних умов (води, газу), ні можливості приготувати собі їжу. Ми виявляємо таких людей і пропонуємо перейти у відділення цілодобового перебування, аби людина була під наглядом і не померла з голоду чи холоду, - пояснює Наталія Циганок.
Не залишаємо без уваги і догляду жодну людину в громаді
- Заклад фінансується з міцевого бюджету громади. Потреба у місцях у такому відділенні більше, ніж його можливості. Зараз евакуюємо цілі села з прикордоння і багато людей - самотніх та малозабезпечених - потребують догляду та допомоги. Влаштовуємо таких людей і в обласні соціальні центри, і до нас. Для підтримки територіального центру залучаємо також і благодійні фонди та волонтерські організації, як українські, так і міжнародні. Допомогли нам Громадський фонд Балу, Карітас, Фонд «Турбота про літніх в Україні», ГО «Шанс» та інші, - розповідає заступник Білопільського міського голови Володимир Відуєв.
Звичайно, найбільше підопічні чекають уваги від своїх рідних, хочуть повернутись у свої домівки. На жаль, декому вже нікуди повертатись, бо на прикордонні житло зруйноване ворогом. Не завжди рідні, якщо такі є, радують своїх родичів увагою: хтось виїхав за кордон, хтось просто не хоче турбуватись про своїх родичів. Але є і такі, у кого не залишилось жодної близької людини. І їхня родина сьогодні – це відділення, де вони живуть.
Втім, сама допомога без людської уваги не підтримає підопічних. Тож величезна заслуга в тому, що люди, які залишились самотніми і хворими, сьогодні доглянуті, наших соціальних працівників. Кожному з них – подяка за роботу в такий важкий час.
Фото з архіву територіального центру та Н.Калініченко.
