Через постійні обстріли Білопілля, у місті зачинилося чимало установ, аптек, магазинів, практично всі структури, що надавали послуги місцевим мешканцям, або «переїхали» до обласного центру, або перейшли у режим онлайн, або ж узагалі припинили свою роботу. Укрпошта – не виключення. Закриття відділення в Білопіллі завдало жителям чимало незручностей. Оплата комунальних платежів, отримання передплачених друкованих видань – все це та інші послуги, котрі люди звикли отримувати у своєму відділенні чи в листонош, стали для них недоступними.
Та найбільшою проблемою, що виникла після закриття, стало отримання пенсій. Білопільські листоноші вимушені сидіти вдома, бо всі оператори відділення на чолі з начальницею написали заяви на відпустки, і таким чином робота відділення виявилася заблокованою.
По білопільські пенсії - у Ворожбу
І найбільш вразливими до таких дій виявились пенсіонери, які роками отримували пенсії в найзручніший для себе спосіб, і передплатники газет, які зі своєї кишені оплатили неіснуючі послуги.
Весь негатив і обурення з приводу зачиненого відділеня мешканці висловлювали на адресу місцевої білопільської влади.
- Щоранку в міськраді стояла черга з людей, які приходили і вимагали від нас пенсій, - говорить заступник міського голови Володимир Відуєв. - Всі наші пояснення, що Укрпошта – це не структурний підрозділ міської ради і ми не впливаємо на його роботу, викликали ще більше обурення.
«Так робіть щось, ви ж тут влада,» - кричали люди і розказували кожен свою історію. У когось прикута до ліжка мама, у когось не залишилось жодної копійки на прожиття, бо пенсія розраховується по днях, комусь треба терміново купити ліки…
Найближче працююче відділення пошти – у Ворожбі. Єдиний вихід – приїхати у Ворожбу та отримати гроші. Легко сказати. А як доїхати, та ще й людям старшого віку?
Білопільська міська рада, попри певні ризики, знайшла екстрений вихід із ситуації, організувавши підвезення білопільських пенсіонерів до поштового відділення у Ворожбу. Не без проблем, бо всім не вгодиш. Комусь рано автобус їде, комусь – пізно. Але найбільше навантаженя припало на ворожбянських поштовиків, бо до їх основних обов'язків додалася ще й видача пенсій жителям Білопілля, видача посилок, прийом комунальних платежів тощо.
Маючи намір узяти інтерв'ю у завідувачки Ворожбянського поштового відділення Лариси Забари, біля приміщення побачила кілька людей, котрі стояли в черзі та спілкувались про щось своє, буденне.
- Ви за пенсією? – спитала в них, наблизившись до дверей.
- Так, - відповіла жіночка й уточнила - повітряну оголосили, тож нас попросили вийти.
Стало зрозуміло, що люди в черзі – пенсіонери з Білопілля, які вже кілька днів поспіль приїжджають до сусіднього містечка за пенсією.
Додому повертаємося о 10 вечора
Потрапивши у приміщення, побачила, як ворожбянські «бджілки»-поштовики метушились, зайняті робочими справами, з'ясовували між собою якісь важливі моменти, у перервах між діалогами нагадуючи про оголошену повітряну тривогу людям, котрі періодично намагались «прорватись» у відділення. Кожен приходив за своїм – пенсія, комуналка, відправлення…
У сусідньому кабінеті працювала Лариса Миколаївна. На столі – гора документації та періодика, поруч – листоноші, з якими завідувачка узгоджувала робочі моменти, відволікаючись від купи паперів, що лежали на столі. Робочий процес кипів.
…Аби не відволікати від нього пані Ларису, запропонувала зв'язатись телефоном по завершенні робочого дня.
- О котрій Ви закінчуєте роботу? – запитала завідувачку, аби домовитись на більш зручний час.
- О пів на десяту вечора… - почула у відповідь гірку іронію в голосі. На моє німе здивування жінка додала – Так… учора прийшла з роботи о пів на десяту. Сьогодні не знаю, коли звільнюсь… Та й про що тут писати? Працюємо…
«Працюємо…» - подумки повторила її слова і знов озирнулась навколо: заклопотані дівчата, втомлена завідувачка, купа газет і документів... Подальші слова були зайві.
На вулиці, в холодочку, на лавках сиділи такі з ж втомлені бабусі та дідусі з Білопілля, смиренно очікуючи, поки їм видадуть пенсії. Біля автобуса, що стояв неподалік, на своїх пасажирів чекав водій. Тож, вирішила підійти та послухати, що думають про таку ситуацію отримувачі пенсії з Білопілля.
- Було так зручно, коли працювали наші листоноші в Білопіллі! – зауважила одна з жіночок, котра чекала в черзі. – І пенсію принесе, і газету випише. Чи печива, чи цукерок у неї купиш, чи пачку прального порошку. Люди завжди їх чекали з великим нетерпінням. Я і сама більше десяти років працювала в Білопіллі листоношею, тож знаю, про що кажу. А сьогодні разом з усіма сиджу в черзі. Ось тут із нами – 92-річна бабуся, також приїхала за пенсією. Старенька, з паличкою, ми її насилу до автобуса посадили! Є серед нас і інша старенька – 87 років. Теж чекає пенсію… Хіба ж це діло?! Так би сиділа собі вдома, прийшла б листоноша, принесла все необхідне.
- Як варіант, можливо, варто було б переоформити пенсію на картку?
- А як її переоформити? Для цього треба їхати в Суми, у Пенсійний фонд. У нас же в Білопіллі його вже нема. Хто молодший, тим легше, та чи доїдуть до Сум 90-річні бабусі? Чи висидять там у черзі?
- То Ви не бачили, що тут учора робилося! Білопільці сиділи в черзі кілька годин, щоб отримати пенсію. Та ще й «гупало» десь недалеко. Сьогодні тут спокійніше… – підхопив розмову дідусь із черги.
- А мені внучка переоформлятиме пенсію на картку, бо хіба ж так наїздишся? – говорить 80-річна білопільчанка, яка вже отримала пенсію і чекала повернення додому разом з усіма. - Хоча сьогодні тут справді спокійніше, бо людей менше. Дай Бог здоров'я дівчатам, вони такі молодці, обслужили добре, я в них ще й гостинців накупила до чаю.
На запитання, що стало вже майже шаблонним «Чому не виїжджаєте з Білопілля?» почула таку ж звичну відповідь:
- А куди нам їхати? Це наше рідне місто, ми тут виросли, пропрацювали все життя. Тож, поки що – залишаємось.
З керівництвом Укрпошти Білопільська міська рада - на зв’язку щодня
Втім, і організоване підвезення до пошти у Ворожбу, і самостійне (багато людей приїжджали власними авто чи навіть велосипедами) кардинально питання доставки пенсій не вирішило.
Окрім пенсій, люди могли отримати і виплати по субсидіях, і грошові допомоги, і перекази тощо.
Щоб зрозуміти, наскільки ця проблема важлива для тих, хто залишається в місті, варто хоча б «пробігтись поглядом» білопільськими групами у соцмережах. Пенсії, посилки, оплата комуналки… Це питання на другому місці у обговореннях після безпекових. Десятки посилок «заблукали» після закриття Білопільського відділення, деякі листи адресати шукають і до цього часу. Куди ділись передплачені газети – питання. До людей, які заплатили за їх доставку немалі кошти, вони не дійшли.
Чи є шанс вирішити питання з відновленням роботи поштового відділення у Білопіллі?
Заступник Білопільського міського голови Володимир Відуєв пояснив, що міська рада постійно на зв’язку з керівництвом Сумського регіону АТ «Укрпошта».
- Ми готові виконати всі умови і щодо забезпечення приміщенням з укриттям, і знайти на місце тих, хто звільнився, нових працівників, аби у місті відновилась доставка пенсій і кореспонденції, - говорить заступник міського голови.
Втім, Укрпошта не дуже поспішає відновлювати повноцінну роботу відділення. В цьому я переконалась особисто, поспілкувавшись із територіальним менеджером Сумського регіону АТ «Укрпошта» Олександром Мачуліним.
Олександр Мачулін
- Працівники пошти, як і всі люди, мають виконувати вимоги щодо евакуації і дбати про власну безпеку і безпеку своєї родини. Тож закономірно, що після оголошення евакуації у Білопіллі оператори відділення написали заяви поки що на відпустки і виїхали в безпечні місця. Ми не маємо права звільнити їх під час відпустки і на їхнє місце взяти інших людей. Поки працюють пересувні відділення, і пошта в інші населенні пункти Білопільщини доставляється вчасно. А от із Білопіллям сподіваємось вирішити питання з 1 червня. Пенсії нікуди не подінуться і газети теж. Всі доставимо.
Від редакції.
Шукаємо наші газети
Не впевнена, що така відповідь керівництва задовольнить наших пенсіонерів. А нас, працівників редакції, вона точно не влаштовує. Ми виходимо на роботу, випускаємо газету, яка розрахована в тому числі і для жителів Білопілля. Збираємо корисну інформацію, і залишається вона стосами лежати десь у поштових загашниках. Звичайно, можна зрозуміти поштовиків, які турбуються про свою безпеку і безпеку своєї родини, але ж... Кошти за ВЧАСНУ доставку зібрано наперед, газета вийшла.
Нам телефонують передплатники і цілком заслужено висловлюють претензії: де газета? Наша відповідь: «Прийдіть, заберіть у редакції», мало кого влаштовує. Ми реалізовуємо газету через ті магазини, які ще працюють, але чому людина має двічі платити за один і той же товар?
Ось така сумна історія і кінця-краю її не видно. Тож коли виникають дискусії «Чому зникають друковані ЗМІ», я завжди відповідаю, що їх «вбиває» не стільки Інтернет, а в першу чергу - Укрпошта, яка просто ігнорує свої обов’язки і частково привласнює кошти передплатників.
Н.Ткаченко, Н.Калініченко.
