Життя людей у прикордонній громаді сьогодні багато в чому залежить від вчасно наданої допомоги і можливості отримати найнеобхідніші товари та послуги. Чи завжди є така можливість у білопільців? Хто погоджується допомагати їм у важких ситуаціях? Що змушує волонтерів і благодійні фонди, іноді ризикуючи життям, рятувати інших?
Впродовж двох останніх місяців безпекова ситуація на Білопільщині суттєво ускладнилась. Обстріли громади у травні, руйнування та пошкодження як громадських приміщень, так і особистого житла, змушували людей виїжджати з рідних домівок. Хтось шукає притулку в родичів, хтось у знайомих, а багато повертаються додому.
- Хоч і небезпечно, але вдома і стіни допомагають, - кажуть ті, хто виїхав, і, не маючи засобів для існування в інших містах, повернувся додому.
Різні люди, різні долі і на всіх одна величезна біда: війна. Війна, яка об’єднала небайдужих до чужого горя. Війна, яка навчила цінувати добро і допомогу.
Сьогодні наша розповідь про людей і фонди, які працювали і працюють на Білопільщині. Неважливо, скільки допомоги надав кожен із них, важливо, що вони не залишаються байдужими до чужого горя.
Приїжджаємо одразу після закінчення обстрілів
ГО «Проліска» працює на Білопільщині з 2022 року. Машини, буси, автобуси з їхнім логотипом знають і чекають у прикордонні.
- Як тільки закінчуються обстріли, за кілька годин приїжджають машини з будівельними матеріалами, якими можна вже ремонтувати пошкоджене житло. Важко порахувати, скільки метрів квадратних брезенту, OSB-плит, гвіздків, плівки для закриття вікон привезли на допомогу постраждалим мешканцям від цієї організації.
Допомагали також необхідними для вжитку речами: матрацами, посудом, побутовою хімією. А ще – за підтримки ГО «Проліска» кілька місяців з Нових Вирків до Білопілля курсував соціальний автобус, яким жителі цього старостату могли приїхати в центр громади для вирішення своїх питань, - говорить перший заступник Білопільського міського голови Олександр Кожухов.
Під час одного з приїзду в Білопілля ми поспілкувались із волонтером цієї організації Олексієм Сахном.
- Вперше я приїхав у Білопілля у червні 2022 року, точніше ми приїхали в село Іскрисківщина. Після обстрілу були пошкоджені приватні будинки та сільськогосподарське училище. Ми міряли, скільки треба квадратних метрів, аби закрити діри в пошкоджених дахах. Люди брали матеріали і нікуди не збирались виїжджати. Також неодноразово ми були і в Павлівці, і в Ободах.
Завжди співпрацювали з керівництвом місцевої громади. Я абсолютно не дивувався дзвінкам від голови чи заступників о третій чи четвертій годині ранку: «Олексію, нас тут добряче розбили. Багато пошкоджено. Ранком чекаємо».
Ранком - ми вже у місті. Різні були ситуації. Ми їздили по всій Сумщині. Бачили наслідки руйнувань, фактично знищень деяких населених пунктів. Ні на хвилину не задумувався, чи варто продовжувати допомогу. Варто. Роботу продовжуємо.
Техніка, обладнання, ремонтні набори
Гуманітарна допомога для жителів прикордонної громади - це не лише продукти харчування чи засоби догляду і гігієни. Хоча і це важливо. Мінімальний комфорт для життя забезпечують прилади та техніка, обладнання для укриттів та ремонтні набори, які надають благодійні фонди і гуманітарні місії.
- Міжнародна Організація Червоного Хреста вже не перший рік допомагає нашому старостату завозити людям вугілля та дрова. В нашому старостаті, який розташований за два кілометри від кордону, немає газу, часто після обстрілів відсутня електрика. Тож люди опалюють свої помешкання дровами, яких не завжди вистачає. Тож саме Міжнародна організація Червоного Хреста допомагала з паливними матеріалами. А ще доставила нам генератори та ємкості для води. Люди, які залишились і які переїхали, рятуючись від обстрілів, отримували і продукти харчування, і постільні приналежності, набори побутової хімії, - говорить Павлівська староста Світлана Федорченко.
- Робота з гуманітарними фондами та волонтерськими організаціями почалась із перших днів вторгнення. Потреби в допомозі змінюються в залежності від ситуацій. У перші дні вторгнення, коли були в оточенні, катастрофічно не вистачало продуктів, ліків, засобів гігієни. Коли почались обстріли, руйнування житла, інших приміщень, то важливо було одразу хоча б мінімально ліквідувати ці наслідки, отримувати так звані набори швидкого реагування.
Пізніше з’явилась потреба в евакуації людей, в наданні транспорту та догляду за маломобільними жителями громади. Будівництво і облаштування укриттів, дитяче харчування, ліки, засоби гігієни, соціальний автобус… - говорить заступник Білопільського міського голови Володимир Відуєв.
Важко перерахувати все, чим сьогодні допомагають білопільцям гуманітарні фонди і благодійники. Люди, у яких постраждало житло, які вимушені були виїхати з домівок, отримували і отримують грошову допомогу від Міжнародної організації Червоного Хреста, від Фонду «Людина в біді», від ГО «Право на захист». Благодійний фонд Рокада допомагав пілетами, постільною білизною тощо. Благодійний фонд Barrier Free Foundation допомагав евакуювати маломобільних спільно з Червоним Хрестом, Фонд "GEM" забезпечували продуктами.
- Ми вдячні всім, хто не залишає без уваги нашу громаду і наших людей не лише у Білопіллі, а і в тих місцях, куди вони вимушені були переїхати, - говорить Володимир Відуєв.
Заслуговують на увагу й ініціативи окремих людей, які, ризикуючи життям, допомагають
жителям Білопільщини
З Мареком Козловськи ми познайомились у Білопіллі, куди він приїхав власним бусом, аби вивезти з міста людей, які просили про евакуацію. Приїхав із далекої Варшави. Пояснив, що в Україні не вперше. Рік тому приїздив до Харкова. А ще раніше, з березня 2022 року, у нього вдома мешкала родина з України, яка виїхала з Харківщини.
На Сумщині - вперше. Прочитав про ситуацію в місті, через благодійні фонди зв’язався з нашим міським головою Юрієм Зарком і приїхав. Купив за власні кошти машину, яку називає «кареткою». Його авто більше нагадує швидку допомогу, там «лежаче» місце, кілька сидінь. Є аптечки та кондиціонер.
На питання, чи не страшно було їхати у Білопілля відповів:
- Як і всім людям. Звичайно, певні застороги були, але ж я тут не один. Тут живуть інші люди і потребують допомоги. Я подивився на ваше місто, воно чудове. Шкода, що стільки руйнувань. Приїхав сюди, бо знаю, що інші волонтери навряд чи захочуть перебувати тут.
Марек пробув у місті трохи більше доби і знайшов родини, які бажали виїхати. Одна родина (чоловік і жінка похилого віку) виявила бажання доїхати до Хмельницького, інша - попросила довезти бабусю до Варшави, де мешкають її родичі.
Олена, онука, приїхала, аби вивезти бабусю до Польщі, де мешкає вся родина. Бабуся жила у квартирі в центрі Білопілля, і їй вже кілька разів «прилітало». Вибиті шибки, двері. Її забрали у Суми, а з Сум везуть до Польщі.
- Бабуся довго не хотіла виїжджати. Але останні прильоти і руйнування їхнього будинку змусили її зі сльозами на очах покинути рідну домівку. Нам тепер буде спокійніше, бо ми мешкатимемо усі разом. Дуже дякую, що Марек погодився нас вивезти, - говорить Олена.
З певними «пригодами» Марек із пасажирами за 30 годин у дорозі доїхав до Польщі. Тепер родина разом.
Його земляк Давид Шанса - підприємець у Познані - теж допомагає українцям. Чи не щомісяця він в Україні. Сотні тонн вантажів перевіз власним бусом на Херсонщину, Донеччину, Харківщину. В Познані за власний рахунок утримує величезний склад, куди привозять різну гуманітарну допомогу, яку потім сортують і передають в Україну.
Коли Давид дізнався, що я з Білопілля, то завів у склад і сказав: «Бери все, що треба». Багато довезти в руках не вийшло, але разом з іншим гуманітарним вантажем Давид і його друзі передали дитячі іграшки, дитячий одяг, ціпки для людей, яким важко ходити, канцтовари для школярів.
- Ми зараз працюємо в основному з госпіталями і привозимо в Україну засоби реабілітації, інвалідні візки, ковдри, засоби захисту тощо.
А ще, розповіли чоловіки на складі, взимку і весною, коли польські фермери вели блокаду наших машин, Давид і його товариші возили українським водіям допомогу: ліки, продукти, газові плити, спальні мішки тощо. Одні поляки блокували, інші - допомагали.
Давид переконаний, що Україну треба підтримувати, бо інакше війна прийде і в Польщу. Його товариші не лише займаються волонтерством, а й тренуються надавати медичну допомогу, вчаться користуватися зброєю.
- Я безмежно захоплююсь мужністю українців і буду вас підтримувати до самої Перемоги, - говорить Давид.
Дякуємо за підтримку і допомогу
- У Білопіллі ми маємо безліч прикладів, коли громаді допомагали люди з власної ініціативи, - говорить Білопільський міський голова Юрій Зарко. - Це і наші колишні земляки, які зараз мешкають в інших містах України, і наші земляки з-за кордону. Хтось донатить захисникам, хтось допомагає знайти фонди та благодійні організації, хтось проводить акції на підтримку України. Ми вдячні кожному, бо відчуваємо, що про нас не забувають.
Велику роботу у підтримці Білопілля проводять наші партнери в Німеччині, США, Норвегії, Люксембурзі, Чехії. Маючи співпрацю з громадами в Україні, отримали з Вінниці, Львова, Трускавця таку необхідну техніку та іншу допомогу.
Зараз важко згадати всі Фонди і благодійні організації, але кожна з них не просто допомагає нашим жителям, а вселяє надію, що про нас не забувають і ми всі об’єднуємось заради нашої спільної перемоги.
