17 травня – півроку, як жорстока війна обірвала життя дев'ятирічного хлопчика Іллі Дорошенка з Білопільщини. 17 листопада минулого року росіяни завдали потужного удару балістичною ракетою по Сумах. «Іскандер» поцілив у густонаселений житловий мікрорайон міста.
Того вечора держава-терорист вбила одинадцять жителів обласного центру, серед яких був і маленький Ілля. Багато людей отримали поранення…
- Ілюша з'явився на світ передчасно… Після народження його поклали в реанімацію в перинатальному центрі, - згадує мама хлопчика Світлана Дьяконова. - Завідувачка реанімації пропонувала мені відмовитись від нього, мовляв, він не виживе, Ви молода і здорова жінка, народите ще! А я відповіла, що навіть якщо, не доведи Боже, мені доведеться ховати свою дитину, я його поховаю, але в жодному разі від нього не відмовлюсь!
Як розповідає Світлана, від самого народження Іллі, батьки почали боротьбу за його життя. Спочатку – в перинатальному центрі, потім у дитячій лікарні на Веретенівці, а потім у Києві в «Охмадиті». Лікували інфекції та хвороби, які загрожували хлопчику з перших днів його життя.
- Ілюша хотів жити! Він боровся з хворобою майже три роки. Всі лікарі в один голос говорили: навіть якщо дитина виживе, то буде «овочем» усе життя… Але я вірила, знала, що він сильний хлопчик. У 2,6 рочки він зробив свої перші кроки… Це було справжнє диво! Я розуміла, що не дарма не опустила рук, возила його по лікарнях і на реабілітації, навіть коли чула від людей «Не знущайся над дитиною, лікарі сказали, що толку не буде, змирись і терпи»… А я не здавалася. Боролася, робила все, щоб мій син одужав. І врешті цього добилася!
Ілюша ріс, радів кожному дню… Він був таким розумним хлопчиком! Уявляєте, він знав кожну марку машин (навіть я їх усіх не знаю). Ілюша вмів дуже гарно малювати, а ще – бачив світ іншим поглядом. Дивно, але він часто говорив, що бачить людей, які вже померли. Для нас усіх це було шоком… - говорить Світлана.
До п’яти років хлопчик проживав із мамою, на Білопільщині. Але, враховуючи, що Ілля мав особливості зі здоров’ям і потребував постійного нагляду лікаря-невролога і реабілітацій, батьки, спільна доля яких не склалася, вирішили, що син проживатиме зі своїм татом, у Сумах. Мама приїжджала до Ілюші, спілкувалась із ним і так само продовжувала дбати про свого хлопчика.
- Я мала поїхати до Ілюші 15 листопада… Але плани трішки змінилися і я пообіцяла сину, що приїду пізніше на чотири дні – 19-го… Не судилось… 17 листопада він загинув… Я так і не побачила свого синочка. Якби ж знала, якби здогадувалась, що станеться така страшна біда… Пішла би до нього пішки, аби його побачити, обійняти, поцілувати, сказати, як сильно я його люблю. Цей біль і ця страшна провина, що не поїхала до нього вчасно, залишиться в моєму серці до кінця моїх днів… Неможливо нічого виправити. Неможливо забути. І неможливо пробачити ворога, який забирає життя наших діток… - говорить Світлана Дьяконова.
