Сумна звістка знову торкнулася Білопільщини. 3 серпня 2025 року, під час виконання бойового завдання на Куп’янському напрямку Харківської області, загинув наш земляк 40-річний Михайло Потетня.
Про загиблого захисника згадують його земляки та побратими.
- Ми з Михайлом познайомились у 2014 році, як почалася війна на Сході. Він же пішов воювати ще тоді, з самого початку, був тоді на різних напрямках, - згадує керівник Білопільського волонтерського центру Сергій Долуда. - А зблизилося наше з ним спілкування саме на тлі допомоги українській армії: я відкривав багато зборів для його підрозділу, збирали допомогу, ще за часів АТО і дотепер.
Михайло був не звичайним воїном. Є такі, знаєте, коли мобілізували та й служить сам по собі. А Міша завжди був у вирі подій: постійно хвилювався за оснащення тих підрозділів, де він був, шукав волонтерів, знаходив, звертався. Та й сам організовував збори, бо я дуже часто бачив у соцмережах збори, відкриті на його ім’я. Він постійно хотів, щоб підрозділ був оснащений. І автівки, і тепловізори – все, що потрібно військовим. Він ніколи не мовчав. Завжди намагався зробити все, що в його силах, аби полегшити службу своїм побратимам.
А коли приїжджав у Білопілля, обов’язково приходив до нашого волонтерського центру. І завжди – не з порожніми руками: зі смаколиками, з подарунками… Він часто замовляв у нас маскувальні сітки, тож, коли був у відпустці, завжди приносив нашим дівчатам торти та цукерки, дякував за роботу.
Ми з Михайлом часто спілкувалися по телефону. Ось навіть буквально місяць тому говорили… Телефонував не лише, так би мовити, «по роботі», щоб попросити про допомогу підрозділу, а й просто поговорити. Знаєте, у військових є такі хвилини, коли хочеться з кимось побалакати. Тим більше з земляками. Бувало, по пів години і до години ввечері просто спілкувалися, бо я відчував, що людині хочеться виговоритися.
А ще до нашого центру свого часу приходила його родичка, допомагала дівчатам. Тож, від неї ми завжди дізнавалися новини про Михайла та про його службу.
Звістка про його загибель шокувала. 11 років у нього все виходило… Але, на жаль, його наздогнав ворожий FPV дрон. Михайло не встиг сховатися...
Поховали його у Вишгороді, на Київщині. Там живе його дружина. Довго Михайло холостякував. Воно й зрозуміло – на заваді ставала війна, він постійно був на фронті. А не так дав но нарешті зустрів свою долю та одружився. Але не судилось… На жаль… - говорить Сергій Долуда.
Михайло Потетня
- Військовослужбовець 3 батальйону оперативного призначення "Гроза" Першої президентської бригади оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка "Буревій" молодший сержант Михайло Потетня був взірцем гідності, вірності присязі та побратимству. Відважний, відповідальний, чесний і людяний — він залишив про себе пам’ять як про справжнього Воїна та надійного друга. Його ім’я назавжди залишиться в строю, у наших серцях і пам’яті бойового підрозділу.
Командування, побратими та весь особовий склад висловлюють щирі співчуття родині та близьким, - говорять про Михайла побратими.
- Михайло був доброю, щирою, світлою людиною. Завжди усміхнений, із відкритим серцем, готовий допомогти. Він не прагнув слави, не гнався за визнанням, просто робив те, що вважав правильним: захищав Україну, своїх рідних, свою Батьківщину. Його знали і любили вдома в Білопіллі. А тепер пам’ятатимуть як Героя.
Немає таких слів, які б змогли зменшити біль втрати. Висловлюємо щирі співчуття родині, близьким, друзям та побратимам загиблого. Спочивай з миром, Михайле. Ти зробив для України більше, ніж можна сказати словами, - говорять про загиблого захисника його земляки.
Герої не вмирають. Вічна пам’ять і слава...
