Наука математика - цариця всіх наук. Карл Гаусс
Загальновідомо, що ювілей, особливо в такому поважному віці і з таким тернистим непростим і різнобарвним життям, та ще з вагомими здобутками – це та дата, коли людина підводить риску в етапах свого життя, спонукає зупинитися, щоб глибоко та відверто проаналізувати прожиті роки, яким віддано багато енергії, таланту і вміння. Адже його покоління є окрасою тієї епохи. І до її кращих представників другої половини минулого століття належить непересічна особистість - наш ювіляр Іван Васильович Воловик, який 21 жовтня в родинному колі зустрічає свій мудрий 80-річний ювілей.
Роки летять із такою швидкістю, що і не помічаєш, що пройшло більше 56 років, коли ми з ним познайомилися, ставши студентами фізмату Сумського державного педагогічного інституту. Тому я не залишився байдужим до ювілею свого однокурсника, вирішив із друзями та колегами привітати його і розповісти про його різнобарвне життя. Мова піде про нашого вірного товариша, працелюбну, порядну, скромну, співчутливу і хорошу людину, для якого студентська дружба залишилась назавжди.
Однокурсники
Іван Васильович Воловик народився 21 жовтня 1945 року в селі Підставки Липоводолинського району. Коли йому не було і семи років, він залишився круглим сиротою. Тому після смерті матері Федори Вікторівни, його вихованням стала займатись рідна тітка Єфросинія Вікторівна.
Завдяки своїм природнім даним, у школі хлопець вчився добре. Особливих амбіцій на майбутнє не плекав, бо мав із дитинства проблеми з зором - з першої парти не завжди бачив, що написано на класній дошці.
Після закінчення місцевої семирічки з хорошими оцінками Іван Воловик продовжує навчання у Сватківській середній школі, яка знаходилась за чотири кілометри від домівки. Більше всього його цікавила математика і фізика.
Після закінчення школи у 1962 році почав працювати в місцевому колгоспі на різних роботах. У 1968 році став начальником військового облікового столу Синівської сільради. Спілкуючись із молоддю, яка приходила зніматись з обліку в зв’язку зі вступом до навчальних закладів, юнак зрозумів, що він не гірший від інших і повинен мати освіту, щоб здобути професію, яка була б йому до вподоби.
Незважаючи на те, що після закінчення школи пройшло сім років, він успішно витримав конкурсні екзамени, де на одне місце претендувало в межах двох абітурієнтів. Це були 17-річні амбітні і мотивовані конкуренти, які мріяли, щоб за їх участі математика стала більш доступною і улюбленою наукою для більшості учнів у школі, навіть не підозрюючи, яку нелегку ношу вони беруть на себе. Бути вчителем - почесно, але і дуже відповідально. Хороший і справедливий вчитель математики і фізики - це архітектор майбутнього у більшості учнів.
З 1 вересня 1969 року Іван Воловик - студент першого курсу фізико-математичного факультету Сумського педагогічного інституту А.С.Макаренка. Цікаво, що дружба і взаємовиручка в його групі М-12 розпочалася з перших днів - у селі Харченки Буринського району під час майже місячної праці на колгоспному зернотоку. Після трьохденної малопродуктивної роботи, де було більше метушні, на зернотік до студентів прибули голова і парторг колгоспу зі словами: «Ви провалите нам хлібоздачу!”. А підготовка зерна до здачі на елеватор була в межах трьох тонн за день. Тут же була укладена домовленість, що по закінченні хлібоздачі групу відпустять додому. Отже потрібно було продуктивно потрудитись.
Бригадирами обрали старосту групи Тоню Биковченко і Івана Воловика. І вже наступного дня обидві бригади, працюючи в дві зміни, зробили підготовку зерна більше 10 тонн для відправки на елеватор. Іван Воловик, як уже досвідчений трудівник колгоспу, був за оператора і консультанта з обслуговування зерновіялок та всіх механізмів, які були на зернотоку. Відбулося змагання. Перша зміна розпочинала з раннього ранку, а друга зміна закінчувала роботу пізно увечері, щоб підрівняти результати. З кожним днем продуктивність праці зростала. Хлібоздачу колгосп виконав достроково з якісною підготовкою зерна. Група, згідно з домовленістю, була відпущена додому на десять днів раніше.
У вересені 1970 року група М-22 вже професійно і з таким же ентузіазмом працювала на зернотоку в селі Тимченки Недригайлівського району і на силосуванні зеленої маси. В передовиках, звичайно, був Іван Воловик.
Саме про таких людей, як він, говорив великий український педагог А.С.Макаренко: «Ти та людина, яка потрібна народу». Ці слова були написані на його бюсті, який знаходився на території СДПІ. На жаль, за півстоліття багато чого стерлось із моєї пам’яті, але фотографії, зроблені Іваном Воловиком і Антоніною Биковченко в наші молоді роки, до цього часу зберігають у пам’яті ті дні і викликають позитивні емоції.
Студент Іван Воловик з одкогрупницями
Іван Васильович вчився стабільно добре, постійно отримував стипендію. Для більшості студентів педінституту це було важливо - вчитися без трійок. Під час навчання йому довелося робити операцію на окові в інституті зору міста Одеса, але зір особливо не покращився. За моральної підтримки одногрупників та декана факультету А.Ф.Скоробагатько, він не став брати академічну відпустку, рекомендовану лікарем. Згодом він отримав другу групу інвалідності по зору.
Після закінчення інституту Іван Васильович мав направлення на роботу до Миропільської школи-інтернату Сумського району. Через деякий час, отримавши листа від однокурсниці і подруги Марусі з запрошенням до Пигарівської середньої школи Серединобудського району, що за 20 кілометрів від райцентру, він, не роздумуючи, переїжджає туди. Керівництво і колектив школи зустріли його привітно. Одружується зі своєю Марусею. Читає математику і фізику у старших класах. За короткий період він зарекомендував себе як ініціативний, грамотний і відповідальний педагог. Згодом на прохання батьків дружини, подружжя переїздить до селища Жовтневе.
Зустріч випускників фізмат СДПІ, 1973 рік
З вересня1978 року і далі вісім років - Іван Васильович Воловик працює вчителем математики Білопільської заочної школи (консультпункт селища Жовтневе).
У вересні 1986 року він переходить на роботу до Жовтневої середньої школи 1-3 ступенів вихователем групи продовженого дня 5-6 класів. З вересня 1988 року і подальші 20 років працює вчителем математики.
Наш ювіляр ще зі шкільних років славився хорошим шахістом. У школі був тренером по шахам. Постійно брав участь у турнірах обласного і республіканського рівня від товариства малосліпих. Постійний учасник конкурсів по розв`язуванню шахових задач, які тоді друкували газети “Білопільщина” і “Червоний Промінь». Багаторазово займав призові місця. Грав і по листуванню. Мав перший розряд із шахів.
Призери шахового конкурсу газети
Хоч би де працював Іван Васильович, він завжди користувався заслуженим авторитетом в учнів та колег по педагогічній і виробничій діяльності, а також студентів фізмату свого курсу. Можливо тому, що серед життєвих пріоритетів на перше місце ставив людяність і порядність.
Загальний стаж його роботи 46 роки, з них 35 років педагогічного стажу. Закінчив працювати в школі на 63 році життя. Він умів зацікавити дітей своїм предметом, досліджував проблеми вивчення математики в школі, підвищення математичної культури учнів, питання зв'язку теорії з практикою навчального процесу.
Наш ювіляр хороший сім’янин, разом із дружиною Марією Іванівною прожили в мирі і злагоді 52 роки. Виховали двох чудових доньок, які порадували дідуся і бабусю внучкою Наталею і внуком Михайлом.
Іван Воловик із дружиною Марією
Старша донька Ірина, закінчивши Глухівський педагогічний інститут, працює вчителем початкових класів рідного селища Миколаївка (Жовтневе). Молодша донька Олена закінчила школу із золотою медаллю, після інституту працює головним бухгалтером у поважній установі міста Києва.
Доречно сьогодні розповісти і про його дружину Марію Іванівну – розумну, чуйну жінку. Після закінчення 11 класів місцевої школи селища Жовтневе Білопольського району навчалася в Лебединському педагогічному училищі. По його закінченні три роки відпрацювала вчителем початкових класів у Казахстані і повернулася в Жовтневе. Роботи за спеціальністю не знайшлося у зв’язку з переходом чотирирічної початкової освіти на трирічну. А Марія себе не уявляла на іншій роботі, ніж вчитель рідної школи. І вирішила продовжити навчання. Успішно витримавши вступні екзамени вона стає студенткою фізико-математичного факультету СДПІ.
Закінчивши навчання, Марія Іванівна за направленням чотири роки працювала вчителем математики. А на п’ятий рік вона стала заступником директора школи з навчальної частини. Але на жаль, за 200 кілометрів від батьків і рідної школи. Та все ж її мрія збулася. З вересня 1978 року по 2008 рік вона - вчитель Жовтневої школи. Учні випускних класу, де вона була класним керівником, до цього часу запрошують її на свої зустрічі. В липні наступного року Марія Іванівна зустрічатиме своє 80-річчя.
Іван Васильович Воловик, незважаючи на свій вік і стан здоров’я, до цього часу оптиміст та жартівник. Ніколи не забуває привітати з днем народження чи святом своїх друзів, колишніх колег. Із душевною теплотою він розповідає про своїх одногрупників Льоню Откидича, Валеру Погребного, Льову Гелімсона.
В.Д. Погребний, Л.Г. Гелімсон, І .В. Воловик. У день чергової зустрічі групи.
Два останні - це супер непересічні особистості, гордість факультету і всього інституту. Кожного разу, пишучи статті про математику, я не можу втриматись, щоб коротенько не згадати про наших кумирів. Валерій Данилович Погребний - спочатку студент, рік солдат, згодом асистент, далі кандидат фізико-математичних наук, доцент, завідувач кафедри математики в СДПІ. Викладач усіх розділів вищої математики в рідному інституті, майже до останнього року свого життя. Помер на 72 році. Іван Васильович десятиліттями підтримував із ним тісні дружні стосунки.
Лев Григорович Гелімсон - обдарована Богом особистість. Сьогодні проживає в місті Мюнхен у Німеччині. А народився він у місті Суми, закінчив школу в 1969 році з золотою медаллю. Це була друга медаль на місто Суми і область. СДПІ закінчив із червоним дипломом, після служби в армії, за направленням, працював у школі на Донеччині. Повернувшись у Суми, працював на різних посадах у Сумському СФХПІ. Паралельно навчається в аспірантурі, докторантурі. Обидві дисертації були захищені в докторській спеціалізірованній вченій раді при Інституті проблем міцності Академії Наук України. Під час написання докторської дисертації науковим консультантом у Лева Гелімсона був перший віце-президент Академії Наук України Г.С.Писаренко. Докторську захистив у 1994 році. Лев Гелімсон став першим із випускників фізмату СДПІ першим доктором наук.
Чоловіча частина педагогічного колективу Жовтневої школи, 1995 рік
Після повернення до Сумського державного політехнічного університету йому запропонували посаду старшого викладача чи доцента. Це його не влаштовувало і згодом він емігрує зі своєю родиною до Німеччини. Там працює на різних роботах. Пише резонансні наукові статті і публікує в міжнародних журналах. Вперше удосконалює і обчислює вже відкриті закони природи і безкінечності. Має досвід роботи в університеті та інститутах як старший, провідний та головний науковий співробітник, професор, завідувач кафедрами, керівник відділу та заступник директора з наукової роботи.
Директор Академічного інституту створення загальних наук в Мюнхені. Довів парадоксальність головного класичного методу найменших квадратів Лежандра та «короля математики» Гауса для обробки. Відкрив ієрархії загальних абстракції та мислення аж до нескінченної безперервної загальної логіки з кількісними і навіть якісними вимірами доводів та їх протидоводів у загальній метрології. Створив загальні методології прийняття найкращих рішень для розвитку та вдосконалення будь-якого предмета, включаючи особистість, суспільство та плоди творчості.
Автор приблизно тисячі наукових публікацій, серед них десятки монографій без співавторів англійською, німецькою та російською мовами та 30 винаходів. Він має дуже багату біографію. Його ім`я відоме на весь світ.
Передача книг рідному інституту. І.В. Воловик, Ф.М. Лиман, М.С. Донцов, В.Ф. Власенко, В. Д. Погребний, С.В. Петренко, С.М. Донцов. СДПУ 2016 рік.
Нині він вже пенсіонер, але це не завадило йому в 2016 році здійснити кругосвітню подорож. Активно займається громадською роботою. Пише вірші на різних мовах. Грає на гітарі і співає свої пісні та інших бардів. Лев Григорович є есперантським поетом із математичним нахилом і багато своїх поезій присвятив своїм викладачам СДПІ, друзям і одногрупникам. Своєму другу Івану Воловику він подарував дві збірки віршів раннього періоду.
Лев Григорович - багаторазовий учасник літературних міжнародних конкурсів. Проживаючи до тридцяти років за межами України, він вивчив іноземні мови - англійську, німецьку, французьку, іспанську, італійську, португальську. На більшості цих мов він пише вірші.
До цього часу він дуже радий контактам з одногрупниками. На моє прохання він надіслав мені свою біографію, з якої я зрозумів, що І.В.Воловик навчався і дружив з геніальною особистістю. Справжня цінність людини вимірюється в тих речах, до яких вона прагне, над якими працює все життя. Кожна людина неповторна, але особливими щедротами – гострим розумом та багатьма визначними талантами наділені лише вибрані. Серед них і мої однокурсники.
Донцов передає книги. На фото І.В. Воловик, В.Д. Погребний, М.С.Донцов. СДПУ 2016 рік.
Шановні читачі, дозвольте мені подякувати нашому ювіляру за дачу згоди і співпрацю під час написання цієї статті. На мою думку, ця стаття-привітання буде цікавою для студентів і сільських вчителів, які вчились і працювали в 70-80 роках минулого століття, далеко від рідної школи. Дуже вдячний Тоні Биковченко і Валі Фоменко, Льові Гелімсону за раритетні фотографії, моральну підтримку та відповіді на мої запитання.
Вітаючи Івана Васильовича з 80-річним ювілеєм, ми бажаємо йому міцного здоров’я, родинного тепла, любові, злагоди в сім’ї і миру в нашій Україні. Щоб він іще багато років вітав нас зі святами, а щастя ніколи не обходило його будинок стороною.
З повагою. М.С. Донцов, В.Я.Шелудченко (Шевченко), О.В. Валюх, Г.П.Валюх, В.Д.Ведмідь (Фоменко), Л.Г.Гелімсон, А.Г. Прокопенко (Биковченко), Н.О.Муріна (Білозьорова), Т.М. Школа (Пастернак), В.М.Ткаченко, В.В.Яночкін, О.К.Откидич та інші.
Автор М.Донцов.
