Французький доброволець Хан воює за Україну з січня 2023 року. Нині він командує спеціальною розвідувальною групою, що працює на найгарячіших ділянках фронту. За його плечима – Харківщина, Донеччина, Запорізький напрямок, де він здобув досвід роботи як у штурмових операціях, так і в групах вогневої підтримки. Саме цей шлях сформував його погляд на війну – прямий, без ілюзій і абстракцій.
Хан не приховує: на початку його шлях до України був продиктований професійною цікавістю. Як військовий, він хотів здобути практичний бойовий досвід:
“У Франції поширена думка, що російські війська є сильним і серйозним противником. Спочатку мною керувала цікавість – я хотів побачити все на власні очі, піти в бій, та на практиці зрозуміти, чого вони насправді варті”.
Втім те, що спершу було професійним викликом, згодом стало глибоко особистим:
“Я втрачав друзів у боях в Україні й бачив, як росіяни поводяться так, ніби не існує жодних меж – ґвалтують, нападають на цивільних, чинять злочини, зневажаючи людське життя. Ніби вони варвари. Це – дикість, якій не місце в сучасному світі”.
Бойовий шлях Хана – це мапа найважчих фронтів цієї війни. З січня 2023 року він встиг пройти крізь найзапекліші напрямки:
“Мої найперші завдання були на Харківщині. Згодом були бої за Бахмут і участь у боях за Кліщіївку. Я також долучився до контрнаступу в Запорізькій області. А тепер знову повернувся на Харківщину”.
Французький боєць упевнено працює з широким спектром озброєння. Він опанував як радянські зразки стрілецької зброї, зокрема АК-74, так і натівські платформи – наприклад, М4. В Україні ж його основною зброєю став CZ Bren 2:
“Це чеська гвинтівка з коротким стволом, яка добре підходить для нашої місцевості на Харківщині. Тут багато лісів і лісосмуг, тому компактна зброя краще відповідає нашим завданням. Коротший ствол спрощує рух і дозволяє діяти тихіше. А з довгим стволом у густому лісі постійно чіпляєшся за гілки й видаєш себе зайвим шумом”.
Але стрілецька зброя – далеко не все, з чим працював Хан:
“У Бахмуті застосовував автоматичний гранатомет Mk 19, забезпечуючи ближню вогневу підтримку. Ми були майже впритул до росіян, і бої були надзвичайно жорстокими. Вони тиснули на наші позиції, а наші штурмові групи водночас йшли вперед. Mk 19 працював щодня – іноді ми витрачали до шести ящиків боєприпасів за одну дванадцятигодинну зміну”.
Бої на Запорізькому напрямку також глибоко закарбувалися в його пам’яті. Хан називає їх одними з найважчих і найжорсткіших у своєму досвіді:
“Це була війна, де по п’ятдесят людей з кожного боку штурмували одну лісосмугу. Артилерія безперервно накривала позиції, а бої часто переходили в прямий контакт. Нам пощастило, що тоді було не так багато дронів та FPV. Проти нас діяли як добре підготовлені, так і слабкі ворожі підрозділи. Але українські бійці трималися дуже сильно”.
Командуючи інтернаціональним підрозділом, Хан щоразу переконується: без тісної взаємодії з українськими побратимами жодна операція не має шансів на успіх. Комунікація, взаємна довіра й підтримка на фронті вирішують усе. На момент розмови його група працювала разом із 92-ю Окремою штурмовою бригадою Сухопутних військ Збройних Сил України:
“З ними справді приємно працювати. Навіть коли ми безпосередньо перебуваємо на позиціях, вони забезпечують нас потужною підтримкою артилерії та дронів. Вони дають нам усе необхідне, і це дозволяє ефективно виконувати бойові завдання”.
Провівши роки в самому пеклі російсько-української війни, Хан переконаний: без людей, готових воювати, перемоги не буде. Але він наголошує: шлях добровольця – це не про романтику. Це рішення, яке має ціну:
“Ти маєш бути абсолютно впевненим, що хочеш приїхати й воювати, адже це зовсім не просто. Таке рішення стосується не лише тебе – воно може поставити під загрозу твоїх друзів і побратимів. Тому приходити треба з чесними намірами: перед собою, перед підрозділом і перед родиною”.
Дізнатися більше про те, як живуть та воюють Легіонери Вільного Світу, а також приєднатися до хоробрих, можна на офіційному сайті.
- Текст: Дмитро Толкачов
- Фото, відео, монтаж: Володимир Патола
