Представниця Сумщини, головна редакторка газети "Білопільщина" Наталія Калініченко взала участь у роботі установчих зборів, що відбулися в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
"Коли мені зателефонував Директор Інституту журналістики Юрій Бондар і запросив взяти участь в установчих зборах, я навіть трохи розгубилась, адже пройшло вже кілька років, як наша медіаволонтерська ініціатива «Реформована преса - Українській армії» жила лише в спогадах. Але я подякувала за запрошення і пообіцяла обов’язково приїхати в надії зустріти прес-офіцерів, людей, із якими ми починали працювати в проекті з 2017 року.
Для мене особисто День військового журналіста це другий день журналіста за значимістю для професії. Якщо всеукраїнське професійне свято 6 червня «дякуючи» професійній спілці яка себе йменує Національною, стало формальним і багато колег взагалі не визнають його, то День військового журналіста, як і ця спеціальність, сьогодні набуває вже іншого особливого змісту. В тому числі і для цивільних журналістів, яким сьогодні про війну доводиться писати більше, ніж про мирне життя. І почалося це задовго до того, як ми стали у нашій газеті писати наслідки обстрілів на Білопільщині.
Ми, як журналісти, побачили війну і роль у ній журналістів ще у 2017 році, коли вперше надрукували і відвезли в Попасну перший випуск газети «Залізна воля». Саме з цього випуску і розпочався наш медіа-волонтерський проект «Реформована преса – Українській армії». А якщо бути точнішим, то розпочався він із бажання допомогти Збройним силам тим, що ти вмієш робити. З цією ідеєю звернувся до журналістів тодішній працівник адміністрації Президента Олександр Бухтатий. І ми, це прогресивні реформовані з комунальних у самостійні редакції, підтримали цю ідею. Тож знайшли п'ять підрозділів, де працювали належним чином прес-служби і погодили з ними випуск друкованих спецвипусків для підрозділів. Перший такий спецвипуск особисто відвезли у розташування 24 бригади у Попасну".
З того часу разом з іншими редакціями, як Сумщини, так і Чернігівщини, Рівненщини, випустили до 50 тисяч примірників газет для 10 підрозділів. Невтомний Анатолій Прошин об’єднав нас для спільної роботи над випуском «Вісника Сухопутних військ» тиражем до п'яти тисяч.
Це було у 2021 році
З початком повномасштабного вторгнення багато наших колег пішли служити у військо вже не в якості медіаволонтерів, а військовослужбовців. Сергій Скибчик, Ярослав Нестеренко, Олександр Назаренко, Олександр Моцний... Боюсь когось пропустити, але колег воює багато. Разом із нами над відродженням військової журналістики працювали і науковці. Юрій Бондар, Віктор Набруско, не один раз виїжджали і на полігони, і на зустрічі з військовими. Тож саме науковці взялись за узагальнення цієї теми і підготовку військових журналістів. Додало ентузіазму і здійснення мрії Олександра Євгеновича – встановлення 16 лютого Дня військового журналіста.
Пам’ятаю гарячі дебати з цього приводу: «А навіщо військовим журналістам окремий день, хай як усі відзначають 6 червня…». Це, здебільшого, говорили ті, хто і на лівий берег Дніпра не переїжджав, не те що до Попасної не доїхав.
Врешті-решт у 2018 році вийшла Постанова Кабміну про відзначення 16 лютого Дня військового журналіста. На жаль, для журналістів і військових цей день - трагічний. Цього дня у 2015 році журналісти на війні мали першу, і, на жаль, не останню втрату: під Дебальцево загинув військовий журналіст Дмитро Лабуткін. Всі заходи 16 лютого, ось уже впродовж 8 років починаються з вшанування пам’яті колег, які ціною життя виконали свій обов’язок.
Тож перший день військового журналіста відбувся у приміщенні міністерства оборони України. Я тоді вперше побачила фактично більшість прес-офіцерів, які несуть службу у війську. Серед них багато знайомих і друзів, хлопців і дівчат, яких зустрічала вже під час широкомасштабного вторгнення на Сумському напрямку.
Щороку військове керівництво вшановувало як військових журналістів, так і тих цивільних, які продовжували співпрацю і висвітлювали військові питання. Одна з таких пам’ятних для нас зустрічей відбулась у приміщенні Командування сухопутних військ у Києві. Тодішній командувач генерал-майор Олександр Сирський зустрівся з батьками Дмитра Лабуткіна, з керівництвом прес-служб бригад, із цивільними, які розуміли важливість висвітлення питання військового життя.
Тоді, у квітні 2021 року, вийшло моє перше і на той час єдине інтерв’ю з генералом Сирським. Не здогадувались ми тоді, що навички роботи з військовою тематикою дуже знадобляться нам у повсякденному житті вже через рік. Але сьогодні всі журналісти, які живуть і працюють на прикордонні, розуміються у військових питаннях не гірше, ніж їхні колеги в погонах.
Досвід згодився
Як і дружба та знайомства з багатьма військовими, які тривають ось уже майже 10 років. Тож запрошення для участі в установчих зборах такого поважного зібрання я сприйняла і як визнання моїх заслуг, і як велику довіру до цивільних регіональних медіа. Адже їх представляла в цьому поважному товаристві лише я. А товариство зібралось дуже впливове і знане далеко за межами сфери журналістики.
Детальніше про цю подію - безпосередньо від учасників зборів та студентів Київського інституту журналістики
У День військового журналіста в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбулися установчі збори щодо створення Національної спілки військових журналістів. Подія об’єднала військових кореспондентів, прес-офіцерів, ветеранів, викладачів Навчально-наукового інституту журналістики та Військового інституту КНУ, представників Збройних Сил України, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та громадських організацій.
Захід розпочався підписанням меморандуму про співпрацю між Університетом і благодійним фондом «Ми допомагаємо Україні», який працює у волонтерському секторі, підтримує військових та реалізує інформаційні ініціативи для посилення міжнародної підтримки України. Документ підписали ректор КНУ Володимир Бугров та президент фонду Ігор Шмигін.
Далі учасники установчих зборів обговорили мету, принципи діяльності та структуру майбутньої організації. Йшлося про необхідність професійної координації військових журналістів, вироблення стандартів роботи в умовах війни, захисту прав представників професії та збереження документальних свідчень російсько-української війни.
Звертаючись до присутніх, ректор КНУ Володимир Бугров наголосив на історичній місії військових журналістів: «Символічно, що саме у День військового журналіста ми говоримо про створення професійного об’єднання. Військовий журналіст поєднує в собі журналістику і військову присягу. Він не лише інформує – він документує злочини. І ці матеріали стануть основою для майбутнього трибуналу. Війна – це не кіно, це кров і правда. Саме цю правду мають доносити військові журналісти. Тому ми підтримуємо створення Спілки як інституції, що працює на історію і справедливість. Історія вчить: непокаране зло повертається. Документування злочинів – це робота на майбутнє».
Директор Інституту журналістики Юрій Бондар, якому ініціатори запропонували очолити наглядову раду новоствореної спілки, підтримав ініціативу. За його словами, повномасштабна війна змінила не лише країну, а й саму професію журналіста – межа між цивільною та військовою журналістикою після 2022 року фактично стерлася. Створення професійної спілки він назвав логічним кроком для середовища, яке працює в умовах війни та потребує координації, стандартів і внутрішньої солідарності.
«Спілка військових журналістів ставить за головну мету чесне й неупереджене висвітлення подій російсько-української війни з 2014 року й до сьогодні», – зазначив генеральний секретар Національної ради військовослужбовців і ветеранів, військовий журналіст Олексій Гончарук.
До робочої групи зі створення Спілки увійшли капітан ЗСУ, голова групи комунікацій 120 окремого розвідувального полку, журналіст і продюсер Віктор Литовченко, випускники Інституту журналістики КНУ капітан Олексій Галака, Рауль Чилачава, Андрій Волощенко та інші. Саме ця група готуватиме установчі документи та супроводжуватиме процес офіційної реєстрації організації.
Очільник робочої групи Віктор Литовченко підкреслив практичну необхідність об’єднання: «Ми – і журналісти, і військові. І часто відчуваємо, що нам бракує платформи, контактів, спільного фундаменту. Ми не лише інформуємо. Ми заважаємо тим, хто захоче переписувати історію».
За його словами, організаційний комітет уже підготував проєкт статуту та розробив символіку, а наступним кроком стане реєстрація спілки в Міністерстві юстиції України.
Під час обговорення учасники установчих зборів поділилися власним досвідом роботи в умовах війни та окреслили ключові виклики професії.
Головна редакторка газети «Білопільщина» із Сумщини Наталія Калініченко розповіла про досвід створення фронтових бригадних газет, які видавалися з 2016 року. За чотири роки для підрозділів Збройних сил України було надруковано близько 50 тисяч примірників.
«Ми починали тоді, коли не всі командири розуміли, навіщо прес-служба у бригаді. Сьогодні ж ніхто не сумнівається: комунікація – це частина оборони. Дякую за запрошення і сподіваюся, що ця організація буде плідною та допоможе об’єднати зусилля тих, хто пише про війну, про Збройні Сили України, і тим самим наближає перемогу та консолідує медійну спільноту», — зазначила Наталія Калініченко.
Сергій Череватий, Наталія Калініченко, Андрій Рудик та Юрій Бондар - під час установчих зборів
Керівник Національного інформаційного агентства «Укрінформ», полковник Сергій Череватий підкреслив, що сучасна військова журналістика стала невід’ємною складовою стратегічних комунікацій у кожній бригаді та безпосередньо впливає на довіру суспільства до армії.
Викладач Університету оборони України, полковник Олексій Позняков звернув увагу на інституційний аспект: підготовка військових журналістів має бути системною і відповідати умовам повномасштабної війни. За його словами, після 2022 року межа між цивільною та військовою журналістикою фактично стерлася, а комунікація стала таким самим елементом обороноздатності, як озброєння чи логістика.
Ветеран війни, викладач Навчально-наукового інституту журналістики Олексій Ситник акцентував на освітньому вимірі. За його словами, на початку повномасштабного вторгнення українська журналістика не була повністю готова до нових реалій, а специфіка військової журналістики потребує окремої професійної платформи та системної підготовки кадрів.
Очільник кафедри військової журналістики ВІКНУ Андрій Рудик наголосив на практичному значенні ініціативи для курсантів і молодих офіцерів.
«Для нас важливо, щоб це був не формальний крок, а робочий майданчик, який дасть конкретний результат передусім для курсантів, що свідомо обрали шлях служби», – зазначив він.
Професор ННІ журналістики, учасник оборони Київщини Олександр Чекмишев застеріг від змішування журналістики з пропагандою та наголосив на необхідності професійної підготовки фахівців з інформаційної роботи в умовах війни.
Керівник громадської організації «Журналістський батальйон» Ельхан Нурієв підкреслив міжнародний вимір: Україні необхідно системно працювати з іноземними медіа та поширювати правду про війну різними мовами.
Робоча група продовжить підготовку установчих документів для реєстрації спілки. Серед найближчих завдань – ініціювання надання Дню військового журналіста (16 лютого) статусу загальнонаціонального дня вшанування.
Створення Національної спілки військових журналістів стало не лише організаційним кроком, а й знаком професійної відповідальності спільноти, яка працює на межі – між фронтом і правдою, між репортажем та історією.
