Ворожба знов у скорботі… Знову – втрата і невимовний біль. Знову громада схиляє голови, віддаючи шану пам’яті загиблому захиснику Анатолію Васильовичу Олійнику, який загинув 7 березня 2024 року в районі н. п. Тоненьке Покровського району на Донеччині.
Народився Анатолій Васильович 25 липня 1969 року у Ворожбі. У рідному місті навчався, здобував майбутню професію та працював на місцевому заводі металоконструкцій.
У квітні 2023 став на захист країни. Спершу ніс службу на Чернігівщині, а наприкінці 2023 року був направлений на Донеччину. У боях під Авдіївкою отримав контузію та втратив багатьох своїх побратимів. Пізніше Анатолія Васильовича перевели до 53 окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха, яка захищала кордони рідної землі на Покровському напрямку.
Останній телефонний дзвінок від захисника рідні отримали 6 березня 2024 року. Анатолій Васильович повідомив, що вони виходитимуть на позиції, тож деякий час не зможе телефонувати. Проте зв’язок обірвався назавжди..
Родина довго сподівалась, що Герой — живий. Одного разу під час особистих пошуків інформації натрапили на відео розстрілу ворогом його побратима, але про загибель Анатолія ніяких підтверджень не було.
Надія згасла в квітні 2026 року, коли під час чергового повернення тіл наших Героїв ДНК-експертиза підтвердила — гранатометник 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини А 0536 Олійник Анатолій Васильович (позивний — «Водолаз») загинув 7 березня 2024 року в районі н. п. Тоненьке Покровського району Донецької області.
Спогадами про свого друга й сусіда ділиться жителька Ворожби Алла Миколаївна Кальченко:
«Толю знаю ще зі шкільних років. Він народився на Климівці, навчалися разом у нашій Климівській школі. Я трохи менша за нього, але добре його пам’ятаю. З 2000 року ми почали жити по сусідству, а потім я стала першою вчителькою його донечки Юлі.
Вже будучи сусідами, почали дружити сім’ями. Дні народження чи якесь свято – зустрічали разом, в одній компанії, й завжди в усьому допомагали одне одному. Такою він був людиною – ніколи не відмовить, усе зробить, що потрібно. Бувало і просити було не треба, сам запитає, запропонує свою допомогу. Добрий був чоловік, щирий… А ще Толя захоплювався риболовлею, дуже хорошим рибалкою був!
Досі не віриться… Останні два роки ми всі сподівались, що він живий. Може десь у полоні, може колись повернеться. Він же завжди був таким винахідливим, знаходив вихід із будь-якої складної ситуації. Тож вірили до останнього. Але на жаль»…
У загиблого Анатолія Олійника залишилась дружина Людмила, донька Юля, син Ярослав та двоє онуків.
Через складну безпекову ситуацію у Ворожбянській громаді, у червні минулого року дружина, донька та онуки Анатолія Васильовича змушені були переїхати на Київщину. Там же, в Київській області, знайшов вічний спокій і їхній чоловік, тато, дідусь.
20 квітня жителі Богуславської громади зустріли полеглого захисника «коридором шани» та провели Анатолія Олійника в останню земну дорогу.
Світла пам’ять і вічна слава нашому захиснику. Щирі співчуття родині Анатолія Васильовича…
За інформацією Ворожбянської та Богуславської міських рад.
