Хліб завжди був більше, ніж просто продукт. Для українців він символізує достаток, працю, родинне тепло і впевненість у завтрашньому дні. Саме тому історія Улянівського хлібозаводу — це не лише розповідь про виробництво, а й про людей, які протягом двох десятиліть щодня дбають про те, щоб на столах мешканців громад був свіжий хліб.
Сьогодні Улянівський хлібозавод є єдиним промисловим хлібопекарським підприємством на території колишнього Білопільського району. Колись ситуація була зовсім іншою. Старожили добре пам’ятають часи, коли практично в кожному великому селі діяли власні пекарні. Покупці знали й цінували Воронівський, Побєдинський, Ворожбянський та інші сорти хліба. Конкуренція була значною, а вибір — широким. Сьогодні ж саме Улянівський хлібозавод залишається підприємством, яке забезпечує хлібом не лише місцевих жителів, а й прифронтові громади Сумщини.
Початок великої справи
Історія підприємства розпочалася у 2006 році. Тоді колишнє приміщення райспоживспілки в Улянівці було приватизоване та викуплене новими власниками. Підприємці з Тернопільщини Олександр Бігняк та Олександр Горожанецький, які вже мали досвід роботи у хлібопекарській галузі та успішно розвивали подібні виробництва в інших регіонах України, побачили перспективу саме тут.
Приміщення потребувало серйозного оновлення, але нові господарі відразу взялися до справи ґрунтовно. До Улянівки почали надходити сучасне на той час обладнання, нові технологічні лінії та устаткування для випікання хліба. Разом із технікою приходили нові підходи до виробництва, нові рецептури та стандарти якості.
Про ті часи сьогодні згадує Галина Погуляка — єдина працівниця заводу, яка працює тут від самого початку його існування.
— Було цікаво і водночас непросто, — розповідає вона. — Ми вчилися працювати на новому обладнанні, освоювали нові технології, знайомилися з новими рецептами. Для невеликої Улянівки це було справжнє сучасне виробництво. На той час конкуренція була відчутною. В селищі працював ще один місцевий хлібопекарський цех. Однак тернопільські власники зробили ставку на якість, модернізацію та професійний підхід. І ця ставка виявилася правильною.
За двадцять років підприємство пережило різні періоди: економічні кризи, зростання цін на енергоносії та сировину, зміни ринку, пандемію. Але найбільшим випробуванням стала повномасштабна війна.
І сьогодні, коли прикордоння переживає один із найскладніших періодів своєї історії, Улянівський хлібозавод продовжує виконувати свою місію. Щоранку тут замішують тісто, розпалюють печі й випікають хліб, який уже двадцять років є символом праці, стійкості та життя.
Від чотирьох видів хліба до двадцяти видів продукції
Коли Улянівський хлібозавод лише розпочинав роботу, асортимент був зовсім невеликим. У перші дні тут випускали лише чотири види продукції: хліб «Тернопільський», батон, формовий хліб, який у народі називають просто «цеглинкою», та житній хліб.
Минуло двадцять років, а ці перші вироби досі залишаються в асортименті підприємства. Особливою популярністю користується хліб «Тернопільський». На перший погляд він нагадує звичайний батон, однак виготовляється за зовсім іншою технологією. За два десятиліття рецепт не втратив актуальності, а навпаки — став своєрідною візитівкою підприємства. Стабільна якість і незмінний смак забезпечили йому любов покупців у багатьох громадах Сумщини.
Сьогодні завод випускає вже близько двадцяти видів продукції. У різні роки асортимент змінювався, з’являлися нові сорти, випробовувалися нові рецептури. Проте головний принцип залишався незмінним — якість продукції та дотримання технології.
Як завойовували покупця
На початку 2000 вийти на ринок було непросто. Новий бренд ще ніхто не знав, а конкуренція була надзвичайно високою. Працювали великі хлібокомбінати у Сумах та Охтирці, власні пекарні діяли майже в кожному районі.
Один із засновників підприємства згадує, що особисто сідав за кермо автомобіля і щодня об’їжджав торговельні точки. Він знайомив продавців із продукцією, пропонував співпрацю, домовлявся про поставки, переконував спробувати новий хліб.
Поступово покупців підкорював не лише смак продукції, а й добре організована логістика. Спочатку хліб розвозили лише дві машини, привезені з Тернопільщини. Згодом автопарк зріс до дванадцяти автомобілів, які й сьогодні забезпечують доставку свіжої продукції до магазинів області. Так крок за кроком Улянівський хліб почав завойовувати полиці торговельних закладів та довіру споживачів.
Час розвитку
Новий етап у житті підприємства розпочався у 2010 році, коли його очолила Любов Сахненко. Вона згадує, що на той час завод уже впевнено стояв на ногах. Підприємство працювалочетвер тий рік, активно розширювалася мережа партнерів, укладалися договори з бюджетними установами — дитячими садками, школами, лікарнями.
— Пам’ятаю, що навіть Улянівський дитячий будинок-інтернат, який знаходиться фактично поруч із заводом, тоді отримував хліб від інших постачальників, — розповідає Любов Станіславівна. — Але поступово і вони, і багато інших установ почали працювати саме з нами.
Обсяги виробництва стрімко зростали. У найкращі роки завод випікав до 8 тонн хліба на добу. Робота не зупинялася ні вдень, ні вночі — підприємство працювало у три зміни. Улянівський хліб доставляли не лише до населених пунктів колишнього Білопільського району. Його добре знали в Роменському, Недригайлівському, Конотопському, Сумському районах, а також у сусідній Полтавській області, зокрема в Гадячі. Загалом продукція реалізовувалася більш ніж у триста торговельних точках.
Особливу увагу власники приділяли не лише розширенню виробництва, а й професійному розвитку працівників. На заводі впроваджували сучасні технології, закуповували нове обладнання, навчали персонал. Для підвищення кваліфікації працівників направляли навіть за кордон. Один із тістомісів проходив стажування в Іспанії на аналогічному підприємстві, вивчаючи сучасні методи виробництва та організації роботи. Власники розуміли: якісний хліб починається не лише з борошна, а й з професійних людей.
У період найбільшого розвитку на підприємстві працювало до ста осіб. Це пекарі, тістоміси, водії, механіки, охоронці, працівники складів та адміністративний персонал. Для невеликої Улянівки завод став одним із найбільших роботодавців.
Найсвіжіший хліб — просто з печі
Кілька років потому на території підприємства відкрили власний магазин. Рішення було цілком логічним: якщо хліб випікається тут, то чому б не продавати його безпосередньо на заводі? Магазин швидко став популярним серед місцевих жителів і гостей громади. І сьогодні багато хто спеціально зупиняється біля хлібозаводу, щоб придбати гарячий хліб просто з печі — із тим особливим ароматом, який неможливо переплутати ні з чим.
Двадцятирічну історію Улянівського хлібозаводу можна розглядати по-різному. Це і роки розвитку підприємства, і роки зростання виробництва, і роки постійного пошуку нових смаків та розширення асортименту.
Починав завод лише з чотирьох видів хліба. Проте згодом на підприємстві зрозуміли: покупець хоче не лише свіжого хліба, а й різноманітної випічки. Так поступово на виробництві з’явилася здоба. На прилавки магазинів почали надходити булки та посипні булочки, коржики, пряники, калачі, бублики. Згодом асортимент поповнили пиріжки з різними начинками, кренделі, кекси та інші смаколики. Ця продукція швидко знайшла свого покупця. Її цінували за доступну ціну, домашній смак і стабільну якість. У багатьох магазинах солодку випічку з Улянівки чекали не менше, ніж свіжий хліб.
Підприємство постійно експериментувало та освоювало нові напрямки. Згодом почали випускати мафіни з різними начинками, козинаки та інші кондитерські вироби. Сьогодні навіть важко перелічити всі види продукції, які за двадцять років виходили з печей Улянівського хлібозаводу.
Найкращі роки перед великим випробуванням
Директорка підприємства Любов Сахненко згадує, що за весь час роботи завод переживав різні періоди. Були роки економічної нестабільності, зростання цін на енергоносії та сировину. Були й складні часи пандемії COVID-19.
Тоді підприємству довелося працювати в умовах жорстких санітарних вимог. Постійна дезінфекція приміщень і транспорту, суворий контроль за здоров’ям працівників, обмеження контактів — усе це стало новою реальністю для колективу. Але навіть у той непростий час завод не припиняв роботи, адже хліб людям був потрібен щодня.
Попри всі труднощі, саме 2020–2021 роки стали для підприємства періодом найбільшого піднесення.
— Ми мали дуже багато планів на майбутнє, — згадує Любов Сахненко. — Зростали обсяги виробництва, збільшувався асортимент, укладалися нові договори. Працювали на повну потужність і бачили перспективу подальшого розвитку. На той час завод максимально розширив співпрацю з бюджетними установами, збільшив кількість торговельних точок, активно розвивав виробництво здобної продукції та інвестував у модернізацію.
Здавалося, попереду відкриваються нові можливості. Але всі плани обірвалися в один день.
Війна, яка почалася разом із робочою зміною
Ніч із 23 на 24 лютого 2022 року на Улянівському хлібозаводі була такою ж, як і сотні попередніх. Працювали печі, замішувалося тісто, випікався хліб. Машини, завантажені свіжою продукцією, вирушали за звичними маршрутами до магазинів області. Про те, що почалася велика війна, працівники дізналися вже під час роботи.
— Приїхали поліцейські й кажуть: «Швидко евакуюйтеся, почалася війна, можливий наступ, по трасі вже рухаються колони техніки», — згадує директорка підприємства Любов Сахненко.
Перша реакція була майже буденною:
— Куди ми поїдемо? У нас же всі машини вже роз’їхалися розвозити хліб…
І справді, один із автомобілів того ранку близько четвертої години доставив продукцію до Рижівки. Коли ж водій повертався назад, його вже зупинив російський блокпост. Озброєні військові перевіряли документи, розпитували, що він везе і куди прямує. Так вийшло, що машина виїхала з мирної України, а поверталася вже під час війни.
Перші години вторгнення були тривожними для всіх. Ніхто не розумів, що буде далі, як розвиватимуться події і чи вдасться продовжити роботу. Але Любов Сахненко згадує, що її першою думкою були навіть не обстріли чи небезпека.
— Я подумала: а що буде з дріжджами? Якщо перекриють дороги і поставлять блокпости, ми можемо залишитися без сировини і зупинити виробництво.
Того ж дня вона сіла за кермо автомобіля і вирушила до Сум за запасами дріжджів та інших необхідних компонентів для випікання хліба. Дорога була небезпечною. На трасі Конотоп — Суми вже рухалися багатокілометрові колони російської військової техніки.
— Мені телефонували колеги і знайомі: «Любо, ти де? Там техніка йде!» А я відповідала: «Бачу. Але мені треба доїхати до Сум. Треба взяти продукти для виробництва, інакше ми зупинимося».
Пізніше вона зізнається, що тоді майже не думала про власну безпеку. Головним було забезпечити завод усім необхідним, щоб люди не залишилися без хліба.
Хліб для області в облозі
Попри небезпеку, підприємство не припинило роботу ні на день. Єдине, що довелося змінити, — графік роботи. Працівників відпускали додому лише у світлу пору доби. Уночі залишатися на роботі було надто ризиковано, адже ніхто не знав, чого чекати від наступного дня.
Перші тижні війни стали для Улянівського хлібозаводу, мабуть, найважчим випробуванням за всю його історію. Сумщина фактично опинилася в оточенні. Люди масово скуповували продукти тривалого зберігання. Насамперед — хліб. Полиці магазинів спорожнювалися за лічені години.
— Попит був величезний, — згадують працівники. — Ми розуміли, що повинні забезпечити людей хоча б найнеобхіднішим.
На підприємстві ухвалили непросте, але правильне рішення: тимчасово зменшили вагу окремих буханців і скоротили асортимент. Натомість збільшили випуск найпотрібніших сортів хліба. Головним було не різноманіття, а кількість. Хліб випікали практично безперервно, машини одразу доставляли його до магазинів, а там люди чекали ще до відкриття торговельних точок.
У ті дні кожна буханка мала особливу ціну. Вона означала не просто їжу. Вона означала, що життя триває, що підприємства працюють, що громади не залишені напризволяще. Так тривало кілька місяців.
Після звільнення Сумщини від російських військ ситуація поступово почала стабілізуватися. Відновлювалися логістичні маршрути, налагоджувалося постачання сировини, поверталися звичні виробничі процеси. Улянівський хлібозавод повенувся до випуску більшості довоєнного асортименту.
Хліб під обстрілами
Повномасштабна війна змінила не лише маршрути доставки, а й саму роль Улянівського хлібозаводу в житті прикордонних громад. У найважчі місяці вторгнення підприємство не обмежувалося лише випіканням хліба. Тут активно долучалися до гуманітарної роботи, допомагали вимушеним переселенцям, підтримували військових, передавали продукцію тим, хто найбільше її потребував.
— Ми всі тоді працювали з думкою про те, як допомогти людям, — згадує директорка підприємства Любов Сахненко. — Хтось залишився без дому, хтось евакуювався, хтось боронив країну на передовій. Ми розуміли, що не можемо стояти осторонь.
Водночас робота хлібозаводу ставала дедалі небезпечнішою. Частину маршрутів довелося скоротити через постійні обстріли та загрозу для водіїв. Але навіть тоді підприємство продовжувало доставляти хліб у найвіддаленіші та найнебезпечніші прикордонні населені пункти. Саме улянівські водії ще довгий час привозили хліб до Ободів, Павлівки, Рижівки — сіл, які одними з перших відчули на собі всі жахіття війни. Часто вони їхали дорогами, де ще нещодавно були прильоти, бачили зруйновані будинки, працювали під звуки вибухів і сирен. Над дорогами літали ворожі безпілотники, а кожен виїзд вимагав особливої обережності.
І сьогодні Улянівський хлібозавод залишається одним із небагатьох підприємств, які продовжують доставляти хліб до прикордоння. Машини з улянівським хлібом приїжджають у Річки, Білопілля, Ворожбу та інші громади, куди через небезпеку вже не завжди готові їхати інші постачальники.
— Як керівник я дуже хвилююся за своїх водіїв, — говорить Любов Сахненко. — Поки вони не подзвонять і не скажуть, що все добре, це дуже важкі хвилини очікування. Ми знаємо, що ворог цілеспрямовано атакує цивільний транспорт, палить автомобілі, б’є по мирних людях. Тому кожна поїздка на прикордоння сьогодні пов’язана з великим ризиком.
Але попри небезпеку на підприємстві переконані: залишити людей без найнеобхіднішого не можна. Саме тому щоранку, як і двадцять років тому, з території Улянівського хлібозаводу виїжджають автомобілі зі свіжим хлібом. І кожна така поїздка — це не просто доставка продукції. Це свідчення того, що життя триває, що громади не залишилися наодинці зі своїми проблемами, а звичайна буханка хліба інколи стає символом стійкості, турботи і віри в перемогу.
Підприємство, яке не має права на зупинку
Сьогодні Улянівський хлібозавод працює в умовах, які ще кілька років тому важко було навіть уявити. Війна принесла не лише небезпеку на дорогах і скорочення ринків збуту. Додалися нові виклики, серед яких одним із найсерйозніших стали перебої з електропостачанням.
Для звичайного підприємства відключення світла означає тимчасову перерву в роботі. Для хлібозаводу наслідки значно серйозніші.
— Якщо раптово зникає електроенергія, це може зупинити весь виробничий процес, — пояснює директорка підприємства Любов Сахненко. — У печах у цей момент можуть знаходитися тонни продукції. Зупинка обладнання означає втрату не лише хліба, а й величезної праці людей.
Саме тому на підприємстві завчасно подбали про автономні джерела живлення. Під час масованих енергетичних атак завод працював на дизельних генераторах, які дозволяли підтримувати роботу печей та основного обладнання.
Лише за одну зиму на роботу резервних джерел живлення було використано близько трьох тонн дизельного пального. Це додаткові витрати, але іншого виходу не було, адже зупинка виробництва означала б відсутність хліба в магазинах і населених пунктах, які залежать від поставок підприємства.
Подбали тут і про водопостачання. На території заводу працює власна свердловина, що дозволяє не залежати від можливих перебоїв у централізованих мережах.
Сьогодні на підприємстві максимально оптимізують усі виробничі процеси, адже хлібопечення має свою специфіку. Це виробництво неможливо поставити на паузу, перенести на кілька годин чи відкласти до кращих часів.
Тісто — живий продукт. Воно постійно змінюється, потребує контролю температури, вологості, часу вистоювання та випікання. Кожна хвилина тут має значення. Якщо порушити технологічний процес, втрати можуть бути значними. Саме тому навіть у найскладніших умовах колектив Улянівського хлібозаводу робить усе можливе, щоб печі не зупинялися, а свіжий хліб щодня потрапляв до людей.
І в цьому, мабуть, полягає головний секрет підприємства, яке вже двадцять років витримує конкуренцію, економічні кризи, пандемію та війну: тут добре знають, що хліб не може чекати.
День, який пахне хлібом
Є в цій історії ще один символічний збіг. Перша продукція Улянівського хлібозаводу вийшла з печей саме 6 червня. Так уже склалося, що день народження підприємства збігається з професійним святом журналістів України. І, мабуть, цього року найкращий День журналіста мені довелося провести саме тут — серед людей, які щодня створюють один із найважливіших продуктів на землі.
Ми приїхали на завод рано-вранці й побачили весь шлях хліба — від першої жмені бо-рошна до готової запашної буханки. Побачили, як замішують тісто, як воно підходить, як майстри формують майбутні вироби, як вони потрапляють до печей, а потім — на столи для охолодження й пакування.
Особливо вразила випічка здобних виробів. Щойно спечені булочки працівниці змащували ароматною часниковою сумішшю із зеленню. Часник перемелювали, змішували зі свіжою зеленню, і цей запах миттєво наповнював увесь цех. Здавалося, що втриматися й не скуштувати їх просто неможливо.
Не менш захоплюючим виявився процес виготовлення знаменитого улянівського калача. Кожна така випічка складається із семи окремих пелюсток-квіточок та серединки. Все робиться вручну — уважно, акуратно, з особливою майстерністю. Поруч формували калачі з маком та подрібненими яблуками, сирні булочки, іншу здобу, яка вже багато років користується любов’ю покупців.
І тоді особливо гостро розумієш: хліб не народжується сам по собі. За кожною буханкою, кожною булочкою, кожним калачем стоять знання, досвід, технології, десятки виробничих процесів і, головне, люди.
Жінки, з якими ми спілкувалися в цехах, а це Бойко Світлана та Кисельова Оксана, працюють тут уже понад десять років. Вони говорять про свою роботу так, ніби розповідають про когось дуже близького і рідного.
— Дивіться, ось зараз зробимо квіточку, потім вона підійде, запечеться і буде дуже гарна, — з усмішкою пояснює одна з працівниць. І в цих словах — головний секрет Улянівського хлібозаводу. Не сучасне обладнання, не рецептури, не технології, хоча без них також неможливо. Головний секрет — люди, які люблять свою справу.
Саме тому вже двадцять років тут народжується хліб, який знають і люблять у багатьох громадах Сумщини. Саме тому навіть під час війни завод не зупиняється. Саме тому щодня звідси вирушають автомобілі зі свіжою продукцією до прикордонних міст і сіл.
Двадцять років для підприємства — це ціла епоха. За цей час змінилося багато чого: технології, ринки, маршрути, виклики. Незмінним залишилося лише одне — відповідальність перед людьми. І поки в Улянівці пахне свіжим хлібом, поки світяться вогні пекарських печей, поки працівники з любов’ю формують нові буханці й калачі, можна бути впевненими: життя триває. А разом із ним триває й історія Улянівського хлібозаводу.
