Понад півтора року рідні та близькі чекали звістки про долю Володимира Пороскуна. Від березня 2025 року прикордонник вважався зниклим безвісти. Про його загибель говорили ще тоді, але тривалий час тіло захисника не могли повернути додому. Лише під час репатріації тіл загиблих військових Володимир повернувся на рідну землю, щоб знайти тут свій останній спочинок.
22 вересня у Сумах провели в останню путь 42-річного військовослужбовця 5 прикордонного загону штаб-сержанта Володимира Івановича Пороскуна. Віддати останню шану захиснику прийшли рідні та близькі, друзі, побратими-прикордонники, жителі міста.
Життя Володимира обірвалося 9 березня 2025 року під час виконання бойового завдання на Курському напрямку. Довгий час його тіло не могли повернути додому, тож для родини місяці невідомості стали ще одним тяжким випробуванням.
Фото: facebook.com/5 прикордонний загін
Володимир Пороскун народився 13 червня 1982 року в селі Павлівка. Зростав у багатодітній родині, де, крім нього, було ще шестеро дітей. Після закінчення школи виїхав із рідного села до Білопілля, згодом одружився, створив власну сім'ю.
У рідній Павлівці Володимира згадують із теплотою. Тут минули його дитинство та шкільні роки, тут добре знали його велику, дружну родину, в якій діти змалку вчилися підтримувати одне одного.
— Це дуже хороша і порядна родина! Діти виховані, завжди одне одного підтримували. Володя у школі добре навчався, був тихим, спокійним, ввічливим хлопчиком. Ніколи не ліз у суперечки, — згадує староста Світлана Федорченко.
У 2000–2002 роках Володимир проходив строкову військову службу в лавах Прикордонних військ України. Після звільнення в запас вирішив пов'язати своє життя з охороною державного кордону.
У 2003 році він приєднався до лав Державної прикордонної служби України. Служив у підрозділах Сумського прикордонного загону, а у 2021 році звільнився в запас.
Та мирне життя тривало недовго. Після початку повномасштабного російського вторгнення Володимир знову став до лав оборонців України. Повернувся до Сумського прикордонного загону, щоб захищати рідну землю.
Службу проходив на одному з найскладніших напрямків активних бойових дій на Сумщині. Разом із побратимами боронив державний кордон, за яким залишалися його рідні місця, дім і найдорожчі люди.
9 березня 2025 року під час виконання бойового завдання на Курському напрямку Володимир Пороскун загинув. Однак тривалий час його доля залишалася офіційно невідомою.
Як розповідає староста Павлівки Світлана Федорченко, звістка про можливу загибель земляка дійшла до села ще тоді, у березні минулого року.
— Ще тоді люди між собою говорили, що загинув, але довго не могли забрати тіло… Тож він був у статусі зниклого безвісти…
Понад півтора року родина жила в очікуванні. Лише після репатріації тіл загиблих українських військових Володимира змогли повернути на рідну землю, щоб провести в останню путь.
Війна принесла тяжкі випробування і його великій родині. Батьки Володимира залишалися у Павлівці навіть після початку повномасштабного вторгнення. Коли в селі оголосили евакуацію, були змушені залишити рідний дім.
Батько захисника помер два роки тому. Мати нині проживає в Сумах разом із донькою. Тепер їй довелося пережити ще одну непоправну втрату — поховати сина.
У Володимира залишилися дружина та син.
Фото: facebook.com/5 прикордонний загін
Побратими згадують Володимира як мужнього та відданого військовослужбовця, який сумлінно виконував свій обов'язок і до останнього залишався на захисті України.
«Володимир Пороскун у складі підрозділу мужньо і самовіддано захищав і боронив ділянку державного кордону України в Сумській області. Світла пам'ять про нього назавжди залишиться в наших серцях та серцях тих, кому випала честь служити пліч-о-пліч із ним!» — говорять побратими.
22 вересня захисника провели в останню путь з усіма військовими почестями. Відспівали воїна у Свято-Георгіївському храмі міста Суми. Поховали Володимира Пороскуна на кладовищі в районі 40 підстанції.
Для рідних це прощання стало ще одним болісним випробуванням після довгих місяців невідомості. Для побратимів — втратою людини, з якою пліч-о-пліч боронили Україну. А для земляків Володимир назавжди залишиться одним із тих, хто став на захист рідної землі й віддав за неї своє життя.
Висловлюємо щирі співчуття матері, дружині, сину, братам і сестрам Володимира, усім його рідним, друзям та побратимам.
