В останній день зими у Білопіллі відбудеться традиційна Білопільська масляна!
Жителів і гостей міста організатори свята: Білопільська міська рада та відділ культури та туризму Білопільської міськради запрошують на центральну площу міста на цікаве та веселе дійство.
За словами Білопільського міського голови Юрія Зарка в програмі дійства незаслужено забуті українські традиції, пов’язані з проводами зими і зустріччю весни. Будуть безкоштовні напої та смачна їжа. Але всі заходи будуть спрямовані на благодійність і отримані чи зібрані кошти підуть на лікування білопільчанки Злати Лисенко.
- Ми також плануємо все-таки змінити свідомість наших земляків і переконати їх, що традиційно це свято називалось Колодій, а ніяк не Масляна. Ми повинні повертатись до наших українських традицій.
А тепер пояснимо, що ж означає свято Колодій і як його відзначали раніше в Україні.
І щоб приготуватись до свята, варто почитати наш матеріал.
Свята Сонячного кола — Коляда, Великдень, Купайло, Калита є цілою духовною системою українського народу. Вони присвячені кожній порі року й зумовлені колорухом Сонця і Землі. Одна пора року переходить в іншу, і ці космічні переміни також мають свої пошанування. Якщо перші називаються святами, то другі — присвятками. Вони в системі свят на честь Сонця висвітлюються мірністю три. Ці дві мірності — чотири і три — в сумі дають семичинність як творящу світову сталість. Відзначення самого переходу пори року в наступну відбувається рівно стільки, як і творення світу, — сім днів.
Я на тебе, Колодію, Маю всю надію. (Народна пісня)
За важливістю ці свята, очевидно, були менше поширеними, тому й більше призабулися. За двадцять років авторові доводилося записувати їх за приказуваннями, відновлювати дійства свят Колодія, Зеленого Вір’я — Трійцю, Зелену Неділю, Весілля Свічки, поки вони постали в цілості. Усі присвятки мовби відтворюють сім періодів Світобудови, сім галактоліть творення світу, сім тисячоліть володарювання Дажбога, сім виявів світу у світлі, кольорі, звучанні.
Вся надія на Колодія. Колодій — свято переходу зими у весну.
Він приїздить на золотій колісниці, на небі простеляється його золота путь. Колодій розкручує світлі космічні сили — Коло Діє, що символізує світ у русі, у розвитку життя, що цілком відповідає дійствам, образам і змісту свята на честь Сонця: Ось така прадавня звістка про Стрітення Весни із Зимою. Згодом колодійське свято стали називати масницею (у росіян — масляна). Молодь святкує його жваво.
З Колодієм будьте здорові, з провесною!
Ми ж оце як зачули, що Колодій весну на золотій колісниці везе, так відразу й до вас. Треба ж нам її зустрічати. Прийшли до вас, паніматко, благословлятися. Благослови, мати,
Весну закликати,
Весну закликати,
Зиму проводжати,
Весну у човночку,
Зимоньку в візочку.
Господиня бере хліб на вишитому рушнику, виходить наперед і врочисто промовляє:
— Хай вас Бог благословить і добрії люди! Благословляю вас веснянки співати, землю звеселяти!
— Дякуємо, паніматко, за добреє слово, — дівчата їй дружно на те.
— Веснянок ми розучили гарних і багато.
— Ото й гаразд. Дай, Боже, вам співати, як учила мати! А вже весна, а вже красна, із стріх вода капле. Молодому козаченьку Мандрівочка пахне…
Хлопці беруться ладнати вербовеє колесо, як знак сьогоднішнього свята — колесо від колісниці Колодія. Свято годиться справляти за споконвічним звичаєм. Вербовеє колесо — символ Колодія, його oбразне відтворення.
Роблять його так: із довгої лозини згинають коло, а в середині наперехрест кладуть і прикріплюють тонкі вербові гілки. Прикрашають червоними стрічками. Виходить ніби сонце восьмипроменеве. Таке ж, як у вишивці, декоративних розписах, як зоря колядницька. Чіпляють його до тички на сучок чи на цвях, щоб воно могло крутитися — відтворювати рух сонця небом. Це вербове колесо ще подекуди називають віха.
Підняли хлопці над собою колесо коловертяще й урочистою ходою рушили до господи: вітають усіх зі святом Колодія. Вони всі сім днів його носять із собою. Дівчата співають веснянку “Вербовеє колесо”, бо ж вона є святковою піснею: Вербовеє колесо, колесо, попід тини качалось, качалось, попід тини качалось, качалось, за Германа питалось, питалось.
Ставайте, дівочки, під віночки!
Починається найголовніше для молоді святкове дійство — вибір пари. Старша з дівчат виповіщає:
— Колодія пошануємо і пару напаруємо!
— Колодій пару шукає, серце із серцем єднає.
Ставайте, дівочки, під золоті віночки! — Колесом, колесом, сонце вгору йде! — оголошує дівчина, підіймаючи віночок угору. Старша дівчина бере вінок і виходить на середину хати:
— Увійди, увійди, меншая сестрице! Дарую тобі пучок стрічечок, пучок стрічечок ще й рутвяний віночок — дівування твоє.
Дівчина виходить і їй старша надіває вінок на голову, бажаючи:
— Красуйся, подруженько, у віночку, мов сонечко в небі. Щоб ти своєї неділі діждала та під вінець стала. З другого краю старший парубок хлопців закликає: — Увійди, увійди, менший братику! Дарую тобі пучок стрілочок, пучок стрілочок — молодецтво твоє!
— Оце тобі, друже, пучок стрілочок, щоб ти вцілив там, де вмірив. Щоб до наступного Колодія оженився, бо якщо — ні, то тягатимеш колодку, мов старий баран.
Взявши стріли, парубок бере дівчину під руку і сідають на лавку. Якщо це відбувається в теплу погоду надворі, то — на колодку.
Отак триває дійство, доки всі не поєднаються в пари. Одне з важливих ритуальних дійств свята — дівчата чіпляють колодку хлопцям.
Цей символ виготовляють так.
Із вербового прута відрізають паличку до двох сантиметрів. По краях і в середині наокруг вирізають кору, а на лицьовій стороні роблять два навскісні хрести, які, очевидно, мають означати кінець зими і початок весни, а також вибір пари між хлопцем і дівчиною. Цю колодочку пришивають до червоної стрічечки, складеної квіточкою-сонечком. Знизу до неї прикладають мережану хустинку. Кого дівчина вподобала, тому й чіпляє колодку навпроти серця. Цим вона висловлює хлопцеві своє душевне почуття.
Ой колодка, колодка,
Яка була солодка.
В тебе одна, в мене дві — солоденькі обидві.
Одну вчеплю колодку Молодому Андрійку,
Нехай стрічку купує,
На Великдень віддає.
Кожна дівчина чіпляє колодку своєму хлопцеві. Парубок, зворушений дівочою приязню та увагою, цілує дівчину в щоку.
— Дякую тобі, серденько. Тепер я буду старатися, щоб усе до ладу було. Ось від мене викуп на весь гурт, — каже, ставлячи на стіл свою частку.
— Дівчата, від вас ще має бути викуп.
— Знаємо. На Великдень буде вам по писанці.
— Як зашлюбуєтеся, ото справжній викуп буде!
— Колодій, то найвищий сват. Відтепер він вас поєднав. Походите літом на колодки. На Купайла кохання своє ствердите. А там, як Бог дасть, то на осінь поберетеся, — каже господар хлопцям і дівчатам.
Весь вечір хлопці й дівчата парами сидять. За піснями й колодійська вечеря поспіває.
Я на тебе, Колодію,
Маю всю надію,
А без тебе, Колодію,
Нічого не вдію.
— Якби ви знали, що сьогодні на вечерю, — каже захоплено господиня, — то ви ще б зранку прибігли.
— Ми й так знаємо: на Колодія тільки вареники із сиром варять.
— Та ще й у маслі обкупані та сметаною задобрені.
— Ви про них так говорите, що в мене аж губи прицмакують.
— Прошу усіх до столу, — запрошує господар. — Хай Бог благословить нас до святкової вечері! Будьмо здорові з Колодієм, із цим днем, що сьогодні!
— Дай, Боже, до наступного Колодія вам усім переженитися! — бажає господиня. — Щиро дякуємо. Що то Колодій — і на душі добре, і на губах масно.
— Ходіть здорові, мої любі! Та не забувайте від Колодія писанки писати й веснянки співати.
Дівчата, як із піснею прийшли, так із піснею і виходять:
Була я на колодці,
Моргала на хлопців:
— Гаю, молодці, гаю,
Гарні брівоньки маю.
Гарні брівоньки маю
— Я ж ними хлопців маню.
Вадим МИЦИК, етнограф, доктор філософії в галузі культурології, директор Тальнівського музею історії хліборобства
Культурно-історичний портал СПАДЩИНА ПРЕДКІВ
