"Усі ризики військової загрози для України оцінюємо реально, бо ні перебільшити, ні проігнорувати можливості противника не маємо права" - так почав відповідати на моє питання про можливість широкомасштабного нападу на Україну з боку Росії командувач Сухопутних військ Збройних сил України генерал-полковник Олександр Сирський.
Генерал-полковник Сирський Олександр Станіславович, кадровий військовий. Пройшов усіма командними щаблями – від командира взводу до заступника начальника Генерального штабу Збройних сил України.
В 90 роки командував однією з бригад 6 дивізії Національної гвардії України в м. Чугуїв Харківської області, в 2000 роках - 72 окремою механізованою бригадою, яка дислокується у Білій Церкві.
Перед початком протистояння російським агресорам на Донбасі був першим заступником начальника Головного командного центру Збройних сил України. Сфера його відповідальності – співпраця з НАТО.
У листопаді 2013 року Олександр Сирський від імені Міністерства оборони у штаб-квартирі Північно-Атлантичного альянсу обговорював зміни в українській армії відповідно до стандартів НАТО.
З початком російської агресії на сході України в різні часи займав посади заступника керівника АТО, начальника штабу-першого заступника керівника АТО, керівника АТО.
Генерал Сирський був одним з ключових командирів сил АТО під час боїв за Дебальцеве взимку 2015 року, командував підрозділами під час боїв у Вуглегірську, селі Рідкодуб та в ході спроби відбити Логвинове, координував групу "Барс", яка прикривала відхід наших військ із самого Дебальцевого.
За бої на Дебальцевському плацдармі Олександр Сирський був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІI ступеня.
У 2016-2019 роках він очолював Об’єднаний оперативний штаб ЗСУ.
З 6 травня до 5 серпня 2019 – командувач операції Об’єднаних сил.
З 5 серпня 2019 й донині – командувач Сухопутних військ Збройних сил України.
Не так часто, а якщо сказати чесно, то вперше в житті, я мала нагоду поспілкуватися з військовим такого рівня та поставити ті питання, які хвилюють не лише мене.
Спілкування наше відбулося завдяки інформаційно-волонтерському проєкту «Реформована преса - Українській армії». Нагадаю, що з 2017 року газетярі Сумщини, за ініціативи тодішнього головного консультанта Департаменту інформполі-тики Адміністрації Президента України Олександра Бухтатого, розпочали видавати бригадні (фронтові) газети для наших військових підрозділів.
Разом із колегами з інших регіонів за ці роки всього надруковано і доставлено до місць дислокацій частин 160 тисяч примірників бригадних газет у 12 підрозділів як Збройних сил України, так і Національної гвардії.
З лютого нинішнього року наша співпраця з військовими вийшла на інший рівень.
Як ми вже повідомляли на сайті Білопілля.City, в матеріалі «Військові та цивільні журналісти - разом до Перемоги!», від 4 березня, 16 лютого на зустрічі журналістів регіональних видань і командування Сухопутних військ України в рамках відзначення Дня військового журналіста ми обговорили пропозицію генерал-полковника Олександра Сирського щодо випуску друкованого бюлетеня «Вісник Сухопутних військ».
Від сказаного до зробленого минуло не так багато часу і днями ми представили перший надрукований номер «Вісника Сухопутних військ» командувачу.
І, звичайно, я скористалася можливістю, за що окрема подяка начальнику служби зв’язків із громадськістю Командування СВУ полковнику Анатолію Прошину, поспілкуватися не лише про важливість військової преси, інформаційного забезпечення Збройних сил України, налагодження комунікації між військовими та цивільними, а й поставити інші питання.
Найперше, що хвилювала не лише мене, - це можливість військового вторгнення з боку Росії та здатність Української армії протистояти цим діям.
- Ми готові до розвитку будь-яких подій, реально оцінюючи обстановку, – продовжуємо ми розмову з Олександром Станіславовичем. - Чітко знаємо, скільки і яких військ зібрано біля наших кордонів і в Криму, як вони укомплектовані, який мають потенціал.
Командування вживає відповідних заходів, повірте, не менш серйозних, чим Росія. Я не хочу змагатись у коментарях із різними експертами, для більшості з яких головне завдання - зібрати найбільшу кількість глядачів. Детальне пояснення всіх наших дій не входить у завдання командувача.
- Якщо ми торкнулись теми «експертів і коментарів», то вони допомагають зараз армії чи заважають?
- Багато говориться не просто зайвого, а й шкідливого. Створюється певний ажіотаж, а подекуди - навіть панічні настрої серед населення. Чому професійні військові у студіях і на різних ток-шоу мають не дуже яскравий та ефектний вигляд і їм не аплодують?
- Чому?
- Бо вони добре розуміють, що за кожне сказане слово треба відповідати, що перед тим, як щось озвучити, треба добре подумати про можливі наслідки. Кожен не те що крок, а навіть слово, має вагу, а діяльність військових - це злагоджений, складний і дуже відповідальний механізм. Просто так стверджувати, що «все пропало» чи «ми всіх переможемо», ніхто не буде. Це, швидше, справа деяких політиків та так званих експертів, які коментують будь-що: епідемію, військову загрозу, зміни клімату тощо.
- А кому ж тоді вірити?
- Нашій армії. Не просто вірити в неї, а й продовжувати підтримувати, допомагати, створювати всі умови, щоб «Захисник Вітчизни» було найпочеснішим званням! Нинішня війна тому й називається гібридною, що загроза для безпеки і цілісності країни - не тільки від прямої військової агресії, адже ворог не лише за лінією кордону.
- А як Ви оцінюєте наші перспективи співпраці з НАТО? Іншими словами, поставлю питання так, як воно найчастіше звучить у побуті: «Якщо Росія нападе, НАТО нам допоможе?»
- Передовсім зверну увагу, що сама система євро-атлантичної співпраці у багатьох наших громадян підміняється двома уявленнями: «Нам США дає військове озброєння і ним ми всіх перемагаємо» або «Висаджуються десанти і сотні бійців-натівців воюють на нашому боці». На жаль, сьогодні в суспільстві сформовано стале уявлення, що саме такою є військово-партнерська співпраця з НАТО. Аби не говорити багато, нагадаю, що це - не лише військова співпраця. Це євро-атлантичні стандарти в усіх сферах життя, які стосуються передовсім безпеки країн. А досягається ця безпека не лише наявністю сучасного озброєння і кількістю військових. Співпраця з НАТО – це передовсім дотримання певних процедур, чітко виписаних протоколами в усіх сферах життя.
Ці процедури діють у більшості країн світу. Це стандарти не лише в якихось зовнішніх проявах: калібр зброї чи форма військового. Ми не один рік співпрацюємо з альянсом, проводимо спільні навчання, відпрацьовуємо певні стандарти у різних формах протидії можливій агресії. В Україні постійно присутні представники блоку, ми проводимо консультації, навчання, тренування, узгоджуємо протоколи дій.
Так, за допомогою партнерів з альянсу ми створили систему підготовки військових частин і підрозділів ЗСУ, які повністю відповідають стандартам НАТО.
Взагалі, напрями нашої співпраці – це подальший розвиток системи навчальних центрів ЗСУ, найперше - сухопутних військ.
На цей рік ми маємо амбітні плани щодо розвитку 235 міжвидового центру підготовки військових частин і підрозділів. Там за допомогою американських партнерів створюється центр імітаційного моделювання.
Крім того, ми проводимо два міжнародні навчання. У нас запланована низка навчань із підготовки механізованих мотопіхотних бригад. А головна мета – це підняти ще вище якість та інтенсивність підготовки військовослужбовців.
Спілкуючись із колегами з НАТО, чую позитивні відгуки. Дехто говорить, що Українська армія відповідає стандартам НАТО навіть більше, ніж деякі армії, які є членами цього блоку.
До речі, сьогодні зі своїм колегою, командувачем Сухопутних військ НАТО генерал-лейтенантом Роджером Клутьє, ми вкотре спілкувались у режимі відеоконференції. Обговорювали тему “Домінування у наземному середовищі – генерація згуртованості, спроможності та потенціалу”.
Роджер Клутьє
- Якщо це не таємниця, про що ви говорили?
- В ході відеоконференції я поінформував учасників заходу про збройну агресію Росії проти України, чисельність та склад російських військових угруповань на тимчасово окупованій території України та в безпосередній близькості до українського кордону, ситуацію, яка відбувається наразі навколо наших кордонів, а також можливі прогнозовані сценарії подальшого розвитку подій.
Також запевнив, що Сухопутні війська Збройних сил України перебувають у високому ступені боєздатності, готові виконувати завдання за призначенням, розуміючи, що маємо справу із серйозним чисельним противником.
Звичайно, подякував колегам, представникам країн-партнерів за підтримку України у відстоюванні її суверенітету і територіальної цілісності.
- І як відреагував Ваш колега з НАТО?
– Якщо коротко, то командувач Сухопутних військ НАТО генерал-лейтенант Роджер Клутьє зазначив, що співпраця – це можливість і справді наш обов'язок забезпечити підтримку сухопутної складової. Це надсилає потужний меседж, коли командири Корпусів НАТО говорять в один голос. Він також запевнив, що підтримує Україну і ми можемо розраховувати на допомогу. Це те, що я можу розповісти, але, повірте, наша співпраця - набагато глибша і серйозніша за ці протокольні повідомлення.
- Олександре Станіславовичу, я приїду додому, на Сумщину, і мене запитають: «А чому ти не уточнила, що чекає саме Сумщину в разі нападу Росії? Ми ж - поруч, і маємо сьогодні найбільшу ділянку кордону.
- Я добре знаю ситуацію на всіх ділянках кордону і за Сумщиною слідкую з особливою увагою, адже в мене там проживає мама моєї дружини.
- То Ви - наш сумський зять?
- Виходить, так (сміється). Моя теща живе в Конотопі. Але я спокійний за Сумщину. У вашій області - чи не найбільша кількість патріотично налаштованого населення, що підтвердили події 2014 року. Те, що відбувалося, приміром, у Харкові, - неможливе на Сумщині! Вас охороняють дві бойові бригади, які мають величезний військовий досвід. І загалом, військово-цивільна співпраця на Сумщині підтверджує, що область готова до захисту і оборони. Про це знаю не лише я, а й ворог. Звичайно, ми прораховуємо будь-які сценарії розвитку подій. Але найкращий – не допустити прямого вторгнення.
- Пане генерал-полковнику, ми весь час говоримо про військові справи. Проміж іншим дізналися, що Ви трохи - наш сумський родич. А якби не було військової служби взагалі, ким би стали?
- Я народився в родині кадрового військового. Воювали обидва мої діди. В родині мені як хлопцю іншої долі не передбачали. Я в старших класах мріяв про абсолютно мирні професії: геолога, медика, археолога… Навіть думав собі так тихо: віддам документи у військове училище, не вступлю і потім складу іспити в омріяний виш. Але мене зарахували з першої спроби. Так і став військовим.
- Чи хотілось кинути службу?
- За 39 років, які я - в армії, хіба що один раз. Це ще за Радянського Союзу, після подій у Закавказзі, десь 1989 рік… Але мені чітко сказали, куди йти на моє прохання звільнитись… І я продовжив служити…
- Не збираєтесь у політики? Чи не запрошували якість політичні сили?
- Поєднувати службу в армії і політику - складно. Я б сказав, неможливо. В тих, хто служить у Збройних силах, і політиків - різні і завдання, і способи комунікації. Військовий не має права на догоду будь-якій політичній силі говорити приємні їй речі. Хоча з дуже багатьма політиками спілкуюсь, але йти у велику політику – поки що не для мене.
- Ваші побажання нашим читачам?
- Міцного здоров’я всім! Ми зараз говоримо про можливі виклики, про агресію з боку Росії. Але не часто згадуємо, що армія – це частина суспільства. І ми не можемо «піти на карантин», нести бойове чергування дистанційно, проводити оперативно-тактичні навчання он-лайн. Тож і ризики захворіти в армійців вищі, бо у нас із встановленням карантинних вимог мало що змінилося. Така наша специфіка служби. Здорові військовослужбовці – це частина нашого військового ресурсу. А ще – підтримка від українців, відчуття, що армія потрібна країні, і віра в неї. Тоді ми стаємо сильнішими. Сильна армія – сильна й незалежна країна! Інакше бути не може!
- Дякую за розмову. Чекаємо з візитом на Сумщину!
