В цьому переконаний волонтер, громадський діяч, підприємець Олександр Кудін.
- З 2014 року наші захисники вписали і продовжують вписувати героїчні рядки в тисячолітню історію України, - говорить напередодні Дня захисника Вітчизни волонтер, громадський діяч, підприємець Олександр Кудін. - Кожен воїн – продовжувач славних традицій українського козацтва, воїнів української повстанської армії, всіх патріотів, які, незалежно від часу, політичної ситуації, залишалися вірними військовій присязі!
Саме 14 жовтня, на Покрову, яка є захисницею українського війська, в храмах йшла служба Божа за кожного воїна, кожного бійця. Згадували загиблих і бажали перемоги тим, хто в боях відстоював свою країну!
Для мене особисто свято 14 жовтня є водночас і радісним, бо це - одне з найбільших православних свят, і водночас сумним, бо щоразу згадуємо бійців, які назавжди залишились на Донеччині і Луганщині, в горах Афганістану, в інших точках світу, де виконували всій військовий обов’язок.
З 1980 по 1982 роки я сам служив в ракетних військах стратегічного призначення на полігоні Капустин Яр. Як тільки потрапив туди ще в «учебку», написав рапорт про бажання виконувати інтернаціональний обов’язок, іншими словами - попросився в Афганістан. Командування рапорт відхилило, бо на полігоні звільнилися строковики і відповідні водійські категорії були у небагатьох новобранців. А саме в ті часи, як ви пам’ятаєте, «холодна війна» набирала обертів, і наш полігон вважався стратегічним об’єктом особливої важливості.
Тож я, відслуживши два роки, повернувся в Суми і так сталося, що найбільше здружився з хлопцями-афганцями. Вже тоді їх так почали називати. З кимось ми разом працювали, з кимось – приятелювали.
Всі, хто пройшов горнило війни, добре розумів ціну бойовому братству. Ми і хоронили наших друзів, які помирали від поранень, отриманих там, і лікували, і допомагали рідним.
Знову згадати, що таке бойове братство, довелося вже в 2014 році. І зовсім по-іншому все наше суспільство почало ставитися до української армії з 2014 року. І не лише про братство, а й про роль армії у нашому житті.
Фактично дезорганізована, неукомплектована кадрами, не маючи найнеобхіднішого, наша армія протистояла одній із найсильніших армій світу - російській. Пережити найважчі часи 2014-2015 років допомагала вся країна.
У 2014 році наші афганці поділилися на дві категорії: одні пішли воювати, бо ще не забули бойовий досвід, інші – стали волонтерами. Ті, хто пройшов війну, по-іншому не могли вчинити!
У 2014 році на фронт треба було все: від води і їжі - до бронежилетів і снайперських гвинтівок. Зараз важко навіть згадати, скільки і чого ми туди перевозили! Тільки продуктів харчування – близько 200 тонн. Чому я пам’ятаю цю цифру, бо возили на моїй «Газелі» разів три на місяць, завантажуючи її наповно!
У нас ще був волонтерський бус. Туди теж вміщалося чимало: цвяхи, генератори, берці, спальники, бензопили і ще багато-багато того, чого потребувала наша армія в ті важкі часи!
Коли ми приїздили на передову, не ділили частини: сумські чи ні. Допомагали всім. По пам’яті назву 27 бригаду, 58, 79, 81. Звертались - і ми відгукувались на прохання «Правого сектора» й інших батальйонів. Пізніше вже налагодили спілкування з командирами частин. Вони до нас теж звертались - і ми не відмовляли.
Заступник командира 27 Сумської реактивної артилерійської бригади полковник Дмитро Горб згадує, що познайомився з Олександром Анатолійовичем у 2017 році. Саме в цей час він отримав завдання від командира встановити на місці загибелі наших бійців пам’ятний знак. Підготовча робота проведена, але коштів ніхто не виділяв. Олександр Кудін тоді сказав: «Не хвилюйся, все зроблю. Знак буде встановлено. Звідки кошти, хай вас це не хвилює».
І дійсно, через якийсь час рахунки проплатили, і ми на десятиріччя бригади відкрили цей меморіал. Наша співпраця продовжується й нині. Завдяки Олександру Кудіну ми познайомилися з багатьма цікавими людьми, які є справжніми патріотами і зараз продовжують допомагати армії. За волонтерство Олександр Анатолійович нагороджений почесною відзнакою "10 років Сумській артилерійській реактивній бригаді".
Коли вже за два-три роки армія стала на ноги, у бійців було що їсти, що вдягати, техніка працювала, укріплення будувались, то я все більше уваги приділяв допомозі сім’ям загиблих, вшануванню пам’яті бійців.
У 2016 році командування 27 бригади разом із керівництвом Сумської ОДА вирішило збудувати пам’ятний знак на місці загибелі 17 бійців цього підрозділу. Я одразу погодився допомогти в будівництві. Архітектор Володимир Биков виготовив проєкт, а на кошти волонтерів, в основному мої, збудували цей хрест!
Молоді, повні сил і наснаги до життя чоловіки не повернулися додому через обстріл їхнього табору з боку Росії. Вічна їм пам’ять!
Сьогодні я продовжую волонтерську діяльність. Разом із побратимом, воїном-афганцем Володимиром Щегловим ми не лише об’їздили всю передову (він, звичайно, більше), а й почали допомагати родинам загиблих, пораненим, тим, хто потребував лікування.
Буквально днями поставили газовий котел мамі бійця, який не повернувся з АТО.
Допомагати армії сьогодні можна і треба не лише коштами, а й військово-патріотичною роботою. Якщо не виховаємо патріотів, воїнів, то захищати країну після нас буде нікому.
Разом із Володимиром Щегловим, іншими волонтерами зараз створюємо центр військово-патріотичного виховання. Проводимо зустрічі молоді з учасниками АТО, видаємо патріотичну літературу, організовуємо благодійні концерти.
Може, на перший погляд, це і не такі вже важливі справи, але любов до Батьківщини не формується сама по собі. Ми повинні берегти історичну пам’ять, згадувати наших героїв.
Я всіх вітаю з прийдешнім святом! Бажаю миру, але ціною перемоги! Пам’ятаймо кожного, хто віддав життя за нашу Батьківщину!
Слава Україні!
