У кожної людини свій життєвий шлях: у когось він рівненький, як тиховодна річечка, а в когось протікає бурхливо, постійно спіткаючись об вирви та перешкоди. Так і життя Валерія Івановича Кандиби схоже на бурхливу річку: то підкине вгору, закрутить у водовороті подій, то так опустить донизу, що навіть боляче стає. Але силу духу цей сивочолий уже чоловік ніколи не втрачав, завжди відстоював та відстоює справедливість, яка так необхідна людям.
Народився Валерій Іванович у працьовитій, дружній сільській родині. Хоч і був єдиним сином у сім’ї, але батьки привчили його до праці, хоч би яка вона була: чи з плугом, чи з лопатою, чи навіть із ручкою.
Восьмирічка, сільськогосподарський технікум, Новочеркаське військове училище спеціальних військ, служба в Радянській Армії, інститут, праця в народному господарстві на різних посадах, починаючи з простого обліковця і закінчуючи директором підприємства.
Протягом свого життя активно займався спортом, неодноразово захищав честь району та області, постійно пропагує здоровий спосіб життя. Вийшовши на заслужений відпочинок, не зміг сидіти склавши руки. Згуртувавши навколо себе людей, не дав загинути місцевому ставку. На зібрані кошти відремонтували дамбу, купили малька, і вже майже 13 років ставок є місцем для відпочинку людей.
А праця з відтворення цього місця відпочинку була нелегкою. Іноді і ночей прихвачуєш, щоб все було гаразд. Ось, приміром, такий випадок: на зиму зазвичай узгір’я посипають піском, аби важковаговики піднімалися вгору, не порушуючи асфальтованої поверхні. Коли - посиплять, а коли - й ні. Тож Валерій Іванович замість фізичної зарядки щодня посипав гору. Водії віддячували Валерію Івановичу щирими усмішками та привітаннями.
А скільки разів він був ініціатором спортивних змагань, навіть серед малечі району! І все за принципом: «Роби, як я». На брусах чи перекладині вміло демонструє фізичні вправи. Молодь та малеча намагаються бути схожими на цього чоловіка, який прагне бути корисним людям.
Та чого гріха таїти: є й такі, котрі готові «на чужому горі в рай заїхати». Таким людям в цьому колективі «життя не буде». А друзів, які підтримують і допомагають в тяжкі часи, у нього немало.
Хай береже Вас Бог, Валерію Івановичу, дає наснаги для створення задуманого.
З повагою друзі.
