Якщо місцеві фермери не об’єднаються і не відстоять свої інтереси, то прийдуть інші - й нам тут робити буде нічого, - Переконаний місцевий фермер, керівник фермерського господарства «Ярослав -2005», депутат Білопільської районної ради, заслужений працівник сільського господарства України Микола Слинько.
Як розповів чоловік, народився і виріс він на Білопільщині, в Павлівській сільраді, в родині колгоспників. Їх, чотирьох дітей, батьки змалечку вчили працювати на землі, поважати старших, людську працю, любити рідне село. Так вони і жили, спочатку з батьками, потім - кожен своєю родиною. Працювали, створювали сім’ї, виховували дітей, досягали всього, що зараз мають.
- Залишився я в селі, працював на різних посадах. Ніхто мені нічого в житті не дарував і нічого не падало з неба. Все, чого досяг, - це праця моя, родини, колективу. Ще 10 років тому ніхто не міг передбачити, як розвиватиметься аграрний бізнес. Та і бізнесом він у ті далекі дев’яності ще не був. Були спроби якось вижити на землі, обробити хоча б декілька десятків гектарів, яких ніхто не хотів брати і які заростали бур’янами. Зараз лише згадуємо, з чого починали. Скільки разів хотілося все кинути, піти кудись на ставку, з 8 до 17 відпрацювати, а у вихідні дома побути, ні про що не думати… Але ж за мною стояли люди, родина, відповідальність за те, за що взявся, - говорить керівник. - Легко розповідати, як живуть фермери, як годує земля, рахувати, скільки вони заробляють грошей! А коли починали, то небагато було охочих розорювати забур’янені поля, тримати тваринництво, працевлаштовувати людей.
У сільському господарстві ніколи не було легких часів. Як тільки піднімався на ноги, так щось обов’язково «опускало» тебе на землю… То ціни втричі скакали на пальне, а падали на продукцію, то кредити дорожчали, то податки нові вводили. Зараз - інші виклики: повним ходом йдуть рейдерські захоплення земель і передача їх крупним землевласникам. Так, в Україні ухвалені закони, які зовсім не захищають дрібного фермера.
На жаль, серед політиків - багато представників дуже крупних аграрних компаній і вони відстоюють саме інтереси своїх землевласників. Ці люди ніколи не жили в селі, їхні сім’ї не живуть тут, діти не ходять у наші школи, батьки не лікуються у наших лікарнях. Тож їхній інтерес - один: збільшити кількість землі, а отже - прибутків. А що залишається на місцях? Села, де немає роботи, школи, де немає дітей…
І це вже не питання окремого фермера. Це - питання виживання території. Зараз, перед виборами, всі усім усе обіцяють, але обіцянки можна буде виконати, коли буде з кого спитати. Чи часто на сесії, на інші зібрання приїжджають представники крупних компаній? Хтось бачив їх власників? А до нас щодня звертаються керівники шкіл, амбулаторій, багатодітні родини, хворі й самотні за допомогою, підтримкою. І ми знаємо цих людей, їхні потреби і завжди допомагаємо.
Я не знаю, як проголосують люди на виборах, кого оберуть. Але знаю чітко: якщо ми самі не об’єднаємось і не наведемо порядок із землею, із податками, то ніхто не прийде і не допоможе.
Прийти забрати – це можуть, повчити, як працювати, – теж. А от хто буде реально працювати і платити податки там, де живеш і працюєш?
Тож звертаюся і до колег-аграріїв, і до всіх небайдужих жителів району: давайте спочатку думати про спільні інтереси, про наше майбутнє на цій землі, а тоді - про партії і владу. Ми виживемо, якщо будемо об’єднані й сильні. А якщо по одному - нас знищать, і не залишиться тут нічого! Бажаю всім мудрості й виваженого рішення на виборах. А ще – впевненості у тому, що лише разом ми зможемо навести порядок у себе вдома!
