На зборах у Нових Вирках, де порушували питання використання пасовищ, обговорювали проблеми не лише цього села. Розорювання луків останніми роками стало справжнім стихійним лихом для Білопільщини. І не тільки.
Як завжди, шукаємо відповідь на два питання: «Хто винуватий?» і «Що робити?». Хто ж розорює луки, прибережні смуги, яри, інші місця, де випасали худобу, заготовляли сіно, відпочивали?
На Білопільщині, звідки беруть початок три великі річки: Сула, Вир та Крига, а ще протікає Сейм, великі заливні луки займають площі у сотні гектарів. І дуже велика спокуса розорати ці площі й засіяти їх кукурудзою чи соняшником. Це можна робити законним і не дуже шляхом.
Відносно законний шлях розорати ці площі надають самі жителі прилеглих сіл. Більшість із них разом із земельним паєм для ведення сільськогосподарського виробництва отримали у власність наділ для сіножатей чи пасовищ.
І от спритні ділки оформлюють оренду цих земельних ділянок і проводять тут свою «господарську діяльність», а саме: розорюють ці ділянки і сіють «багаторічну кукурудзу» чи «соняшник, на якому випасають корів».
Таким чином, маємо сотні гектарів «законної» кукурудзи на луках і в руслах річок! Формально – це власність орендодавця. Він її документально передав в оренду і – в чому проблема: «Моя земля, і я нею розпоряджаюсь».
Маємо яскравий приклад: десятки розораних гектарів луків навколо Гуринівки, в руслі річки Крига. За кілька років зорано всі плантації суниці, пасовища, луки з лікарськими травами, поля ромашок тощо.
Як з’ясувалося, це паї, роздані жителям Гуринівки на сіножаті, які уклали оренду з орендарями, і тепер замість ромашок і суниці маємо кукурудзу. Власник паю отримав якісь кошти і завтра прийде з питанням: «Де мені пасти корову і косити сіно?».
Схожа ситуація і в Нових Вирках, і в Павлівці, і в Рижівці, і в Річках та інших селах, де поблизу є луки і сіножаті, роздані в оренду. Але і в цьому випадку не все так однозначно.
Як повідомив на зустрічі у Нових Вирках представник екологічної інспекції в Сумській області Олександр Матюха, відповідальність за цільове використання землі повною мірою лежить на власнику паю. Якщо в документі на право власності на землю визначено, що це - земля для сіножатей чи сільськогосподарського виробництва, то саме власник відповідає за її цільове використання.
Пряма норма закону не забороняє орендарю обробляти землю, але він повинен звернутись у проєктну організацію, яка розробить оцінку впливу на довкілля. Відповідна організація вивчає місце розташування ділянки і робить висновок: чи вплинуть певні роботи на екологічний стан довкілля. Якщо в такому висновку написано, що довкіллю сільськогосподарська діяльність шкоди не несе, то виробник має право працювати на цій ділянці.
Якщо такого висновку немає, то власник землі несе відповідальність за незаконний її обробіток.
Другий шлях отримання землі. Як правило, ці ділянки землі розташовані за межами населеного пункту, тож місцева сільська чи міська ради розпоряджатись ними до створення ОТГ і передачі землі у їх власність не могли. З відома відповідних обласних установ якимось дивним чином сіножаті виводяться з числа сіножатей і переводяться в розряд «ріллі». Саме так «вивели» землю у Вирах, про що ми вже писали. А на ріллі – сій, що хочеш.
- Ми не можемо впливати на ці процеси, тож зараз, коли нам передають цю землю, ми з подивом дізнаємося, що певні ділянки вже не луки і не сіножаті, а - рілля, - говорить Білопільський міський голова Юрій Зарко. - До того ж, багато земель роздано в користування пільговим категоріям громадян.
- Який Ви бачите вихід із цієї ситуації? І чи є він?
- Шляхів вирішення цієї проблеми, поки ще не пізно, я бачу кілька.
Перше. Закріпити на законодавчому рівні ЗАБОРОНУ розорювати земельні ділянки під парками, луками та сіножатями і ввести сувору відповідальність за порушення цих норм. Поки чітко не пропишуть усі вимоги і відповідальність, доки на місцях буде «нерівний бій за землю».
Друге. Активізувати зусилля місцевих активістів, громадськості, представників влади і виявляти не лише розорані луки, а й спроби чи наміри їх розорати. Повідомляти про це у відповідні органи і максимально надавати розголосу неправомірним діям недобросовісних орендарів.
Третє. І це, мабуть, основне. Мати добру волю самих власників цих ділянок щодо збереження довкілля. Якщо вони й надалі безвідповідально ставитимуться до своєї власності, яка, за великим рахунком, є нашим спільним ресурсом, то не лише зникне вода в колодязях, пересохнуть річки, а й зникне все живе навколо. І відповідальність за це ляже на кожного, хто «просто віддав свій пай».
Міська рада робить усе можливе, аби максимально зберегти ті наявні площі луків, заповідних зон, русла рік від розорювання. Так, два роки тому ми ухвалили рішення про переведення у громадські пасовища земельних ділянок у населених пунктах громади, і надалі ці ділянки не можна розорювати чи змінювати їхнє призначення.
Так повинні були б вчинити і сільські та селищні голови, а не ухвалювати рішення з виділення землі під сільськогосподарське виробництво на тих місцях, де десятками років люди пасли худобу, заготовляли сіно.
Ми зберігаємо не лише луки, а передовсім екосистему, яка затримує воду, яка не дає вивітрюватися чорнозему, яка робить інші ґрунти родючими.
Тож сьогодні - питання не лише в дозволі розробляти землю, а й, без перебільшення, в нашому майбутньому, в тому числі й забезпеченні водою населених пунктів. Сподіваюся на підтримку і порозуміння як з боку орендарів, так і орендодавців.
Від редакції.
Після нашої зустрічі 26 січня у Нових Вирках громадяни вирішили звернутися до депутатів Білопільської міської ради з проханням ухвалити рішення про переведення заливних луків у руслі річок Сейм та Вир у розряд громадських пасовищ, аби унеможливити подальше їх розорювання. Під цим зверненням збирали підписи безпосередньо на зборах. Утім, на розгляд сесії 28 січня воно так і не потрапило.
