«Госпіталізуємо у відділення відповідно до визначених МОЗом критеріїв, але місць все одно не вистачає», - так пояснила ситуацію у Білопільській лікарні заступник головного лікаря Ірина Охріменко.
- Торік на початок епідемії стаціонарно лікували хворих із середнім перебігом за наявності симптомів інтоксикації, тривалої температури тіла, пневмоніями. І таких хворих, приміром, у травні, було четверо. Середній термін лікування визначали 10-11 днів. Усім робили контрольні тести і лише за негативного повторного - виписували.
Навіть восени у лікарні перебувало багато хворих у середньому стані тяжкості. Це при тому, що мали 35 інфекційних ліжок, а починали з 20. Сьогодні - 75 і стаціонарно лікуємо хворих, які перебувають у тяжкому стані.
З початку епідемії ми виписали з лікарні 671 хворого, це так звані «проліковані» випадки. Обстежили на ПЛР-тестуванні майже шість тисяч хворих.
- Чи можна сьогодні лікарні якось допомогти, точніше навіть не лікарні, а хворим, які потребують госпіталізації й лікування?
- Допомогти лише одним – не хворіти! Справа навіть не в кількості ліжок. Їх можна поставити і в коридорах. Справа в людському ресурсі. Хто допоможе тим хворим, хто їх огляне, виконає процедури? Медперсонал теж хворіє і доводиться залучати до роботи працівників з інших відділень.
Ще одна проблема – кисневі точки. Ми максимально відновили подачу кисню в усі палати, де це передбачено технічно. Зараз у лікарні 69 ліжок забезпечені киснем, з них одне - на сім точок. Кисень подається через киснепроводи з балонів і кріоциліндру. Решта - за рахунок концентраторів кисню з подачею на одного чи двох хворих. І все одно потреба в кисні є. Додатково зробити нові киснепроводи – технічно непросто. Наразі монтуємо ще чотири точки.
- Чи є всі необхідні ліки?
- Так. З початку року ми отримуємо всі необхідні ліки для хворих на COVID-19, визначені протоколом лікування. Наші заявки на медикаменти задовольняють повністю. Звичайно, у більшості хворих є супутні захворювання, лікування яких не входить до Національного переліку лікарських засобів, передбачених для закладів охорони здоров’я відповідною Постановою Кабінету Міністрів. Також є ліки, які сприяють швидшому одужанню, але не входять до протоколу лікування. Ми їх рекомендуємо, а хворий сам визначає: купувати їх чи обходитися передбаченими протоколом препаратами.
Звичайно, хвора людина - дуже нервова, збуджена і часто - в депресивному стані. Зараз - багато інформації і про лікування, і про препарати. А скільки порад хворі отримують від знайомих і родичів, від тих, «хто вже перехворів і знає, як лікувати», від інших «знавців» навколо медичних наук, що іноді просто дивуєшся: чому ти вчився в інституті сім років?! Хтось просто послухає і перепитає у лікаря, чи дійсно це допоможе, а хтось вимагає лікувати так, як сказала тітка з Києва, бо «їй помогло». Немає чарівної палички, уколу, пігулки, які б за два-три прийоми одразу вилікували вірусне захворювання! Ну немає від слова «взагалі». А ще немає однакового протікання хвороби. У кожної людини по-різному реагує організм. Якщо комусь ліки допомогли одразу, то це не означає, що й інший хворий від них так швидко одужає.
- Тож Ваша порада…
- Довіряти лікарям! Ми не менше за хворих і їхніх родичів переживаємо за одужання кожного! Мені і вночі сниться лікарня, і у вихідні дні я - на роботі. І всі інші лікарі - теж. Думаєте, нам не хочеться, щоб швидше закінчилась епідемія? Ми ж самі хворіємо, наші рідні й близькі - теж.
- Ви вже перехворіли?
- Так, у грудні: і я, і мама.
- А як лікарі себе лікують?
- За тими ж протоколами, що й інших хворих. У мене КОВІД проходив у середній тяжкості, тож я лікувалася вдома, але під наглядом сімейного лікаря.
- І слухали саму себе?
- Ну, це був трохи складніший процес, особливо прослухати легені зі спини… Фонендоскоп - у вуха, тільки слухавку - на спину. Мама водить по спині, я дихаю і кажу: - Праворуч, ліворуч, угору, вниз… Отак себе і «прослуховувала». Не обтяжувати ж і без того зайнятих колег... Більшість наших медпрацівників теж лікувалися вдома.
- Ірино Миколаївно, чи збільшилася смертність хворих і яка основна причина?
- Кожен летальний випадок для нас - це теж трагедія, бо ми робимо все можливе, аби врятувати життя людині. Втім, у кожного, хто пішов із життя, було багато інших хронічних хвороб, які загострилися під час КОВІДУ. І організм не в змозі був справитися з цими викликами. Хтось пізно звернувся, хтось не виконував рекомендації, у когось хронічна хвороба - в запущеній стадії. З початку епідемії в стаціонарі Білопільської лікарні померло 39 осіб, в тому числі й жителі інших районів, міста Суми.
- Чи є якісь особливості цьогорічної епідемії?
- Вірус більш контагіозний (заразний), багато важких форм, люди хворіють родинами. Також КОВІД значно «помолодшав». А ще - весна, після зими організм без вітамінів знесилений, тож хвороби лікувати важче.
Дивіться: лише за березень стаціонарну допомогу отримали 166 осіб, хворих на КОВІД. З них у палаті інтенсивної терапії (реанімації) перебувало 29 хворих, підключено до джерел кисню – 109. Оце і всі «особливості».
- І наостанок - Ваші поради, як мінімізувати негативні можливості цього «процесу».
- Уникати масового скупчення людей. Це - найголовніше! Сходили люди в церкву, причастилися з однієї ложки - маємо близько пів сотні уражених. Суворо дотримуватися особистої гігієни! Мити руки, не торкатись обличчя, очей. Лише індивідуальний посуд: ніяких «дай попробувати». Ніяких «обнімашок-поцілунків».
Провітрюйте кімнати, протирайте поверхні, до яких є доступ інших людей. Але ще раз наголошу: уникайте скупчень, тримайте дистанцію!
За перших ознак хвороби, навіть якщо вам вони здаються несуттєві, на кшталт «та щось у горлі першить», сидіть удома. Утримайтеся від походів у гості та різних масових заходів, навіть сімейних.
Особливо ізолюйте людей похилого віку: їм найважче переносити хворобу. Якщо мали контакт із хворим, не виходьте, не розносьте можливу інфекцію! Ви можете перенести її легко, навіть не підозрюючи, а хтось від неї помре!
Найменше підвищення температури – сигнал про хворобу. Негайно - до сімейного лікаря і здавайте тест на антиген. Слухайте поради і не лікуйтеся самі.
Не ображайтеся та не звинувачуйте лікарів, навіть знайомих, друзів, що «не кладуть вас негайно у лікарню». По кілька дзвінків на день: «Біда, рятуйте, негайно треба госпіталізувати чи дати кисень». Я поважаю всіх, хто звертається, бо, як правило, - це і друзі, і знайомі. Ми й так, як тільки у хворого стабілізується стан, переводимо його на амбулаторне лікування, бо кількість хворих, які потребують госпіталізації, не меншає.
- Дякую Вам за розмову. Вам – не хворіти, а всім нам – дослуховуватися до порад.
