«Бабуся днями ще намагалася бур’янець на клумбі прополоти…». Про це працівникам редакції розповіли родичі, які вирішили привітати стареньку з 95-річчям від дня народження.
Ми в свою чергу пригадали, що найрідніші люди останні декілька років поспіль шлють через районку найтепліші поздоровлення білопільчанці Олені Андріївні Кобі. Відтак і пообіцяли: якщо Господь продовжить їй віку, тоді обов’язково напишемо в «Білопільщині» декілька добрих слів про ювілярку.
А на довгій життєвій ниві Олени Андріївни траплялося всяке. Народилася наша героїня в Білопіллі на Старосіллі. Вона була найстаршенькою в багатодітній родині, тож іще з дитинства розуміла, що значить відповідати за молодших сестричок і братика.
Роки голодоморів зачепили своїм чорним крилом і їхню сім’ю. Й донині згадує старенька, як доводилося мамі пекти щось схоже на хліб, додаючи туди чи то полову, чи ще якусь траву. Та, слава Богу, вижили всі в ті страшні роки.
Коли фашистський чобіт ступив на білопільську землю, то всякого наслухалися від земляків про окупантів. На щастя, у їхній оселі німці не проживали. Зате добре пам’ятає жінка, як на початку осені 1943 року з боку Катеринівського лісу наші солдати увійшли в місто: виснажені, голодні, змучені. Трохи відпочили – й знову в дорогу: гнати ненависного ворога…
Відгриміли воєнні роки. Поволі налагоджувалося мирне життя. Колишній фронтовик-офіцер, командир розвідувальної роти, кавалер ордена Червоного Прапора Євген Іванович Коба освідчився дівчині в коханні й запропонував вийти за нього заміж. Ну як відмовити такому мужньому герою?
Разом із чоловіком ділили радощі й труднощі сімейного життя, разом виховали двох синів: Сергія та Юрія.
Та не довелося разом зустріти старість: дали про себе знати осколки в тілі Євгена Івановича, і 1980 року він пішов в інший світ.
Хоч як важко було вдові залишитися без чоловіка, та опорою й підтримкою завжди були сини.
Згадує добрим словом Олена Андріївна й своїх колег, зокрема з Білопільського райавтодору, де вона пропрацювала бухгалтером двадцять п’ять років поспіль. Звідти пішла й на заслужений відпочинок…
Час летить стрімко. На жаль, немає серед живих сина Юрія, двох молодших сестер. Та час від часу навідують жінку син Сергій, а також брат Костянтин Андрійович, який мешкає на Шереметівці в сусідньому будинку. Погомонять одне з одним, згадають молоді роки…
Рідні говорять, що бабуся ще торік самостійно господарювала на невеличкій земельній діляночці, що біля будинку: вирощувала помідори, огірочки. А взимку здоров’ячко підвело, тож і заслабла. Та хіба всидиш у кімнаті, коли сонечко на вулиці пригріває? Отож днями надумала порядок на клумбі навести. Зійшла з другого поверху вниз і хотіла сапу вже до рук брати. Ледве переконали стареньку відмовитися від задуманого. Правду кажуть: «Очима все б переробив…».
Найбільша радість Олени Андріївни – п’ятеро онуків, четверо правнуків та праправнук Тимурчик. Щодня по черзі провідують рідні стареньку, приносять продукти, розповідають новини. А нинішньої суботи зберуться великою родиною, аби привітати з таким поважним ювілеєм.
До численних привітань приєднуються й працівники «Білопільщини», яку, до слова, Олена Андріївна передплачувала протягом багатьох років. Зичимо Вам, шановна ювілярко, аби найрідніші люди завжди зігрівали Вас теплом, турботою та увагою.
