Наталія Ткаченко
Редактор сайту Bilopillia.City
18 червня 2021 00:10
Щороку 18 червня в Україні відзначають День дільничного офіцера поліції. Цей день став професійним святом у 2004 році, а до реформування міліції воно носило назву День дільничного інспектора міліції.
Зазвичай, про цих людей заведено писати щось традиційне. Про відповідальну та одну з найважчих професій, про посадові обов’язки, показники розкриття, захист прав та інтересів, профілактичну роботу, охорону громадського порядку та інший, як у нас говорять, офіціоз…
Та цього разу ми вирішили дещо відійти від традиційного шаблону і напередодні професійного свята поспілкувалися з дільничними офіцерами поліції сектору превенції відділення поліції № 1 м. Білопілля на звичайні, неробочі теми, влаштувавши для них невеличке бліц-опитування із кількох запитань:
- Ким би Ви могли працювати (суто теоретично), якби не були поліцейським? У якій професії себе бачите?
- Ким би не працювали за жодних обставин?
- На Вашу думку, чим професія поліцейського краща/складніша за інші?
- Чим захоплюєтеся у позаробочий час, яке маєте хобі?
Едуард Дойненко:
- Міг би бути військовим, але зробив інший вибір і став інженером-фізиком. До роботи в поліції встиг попрацювати і за спеціальністю, в інституті, і на будівництві у нафтових компаніях, і майстром на заводі. Дуже подобалося робити свій внесок у технічний прогрес країни, розробляти щось нове, брати участь у міжнародних конференціях…
- Не працював би забійником худоби. Дуже люблю тварин і всіляку живність, тому надто «б’є по серцю», коли вони страждають.
- В кожній професії - свої нюанси. Наша ж краща в тому, що можемо допомагати людям у межах своєї компетенції. В той же час, мінус – ненормований робочий день. Щось десь трапляється – одразу треба виїжджати і вирішувати проблему. А ще, роки роботи на багатьох працівників поліції накладають свій відбиток, відбувається таке собі професійне вигорання. Вони стають менш чутливими до певних нюансів, сприймають ту чи іншу ситуацію як щось звичне, стандартне. Коли ж у колективі з’являється молодь, вони мають свіжий погляд на деякі деталі, сприймають і діють інакше, ніж співробітники «старої закалки».
- Люблю читати! Прозу та вірші, фантастику, детектив, казку чи історичну літературу – неважливо. Провести вечір за цікавою книгою – для мене це найкращий відпочинок. Хоча зараз підводить зір, тож приділяти багато часу своєму хобі не маю можливості. Іноді й сам можу написати вірша для душі, але то не для широкого загалу. Раніше захоплювався любительським футболом, волейболом, гандболом. Ходили з друзями грати на Ліски, на Веделівку, на Загребелля, Шереметівку та в інші мікрорайони… Також люблю відпочинок із друзями чи колективом на природі, поспівати під гітару чи «мінус», поспілкуватися, відпочити душею.
Альбіна Мітюн:
- В іншій професії себе не бачу взагалі… Як то кажуть, народилася бути поліцейським.
- Напевно не працювала б лікарем, бо це дуже велика відповідальність за життя людей. Та й крові боюся…
- Наша професія – найкраща! Адже ми дбаємо про безпеку людей. А ще поліцейські мають бути хорошими психологами. Бувають ситуації, коли з людиною треба просто поговорити, заспокоїти, вислухати, розрадити. Особливо, якщо це стосується стареньких одиноких пенсіонерів, або ж тих, хто збився на життєвому шляху. Треба вміти переконувати, роз’яснювати, попереджувати, а не лише карати буквою закону. У той же час – працювати в поліції дуже важко. Практично немає вільного часу, і це певним чином впливає на життя поза роботою.
- У позаробочий час вишиваю бісером святі образи. Це мене надихає, заспокоює, звільняє від негативу. Захопилася цим, коли приїхала в зону АТО. Там повністю змінюється світосприйняття і ти усвідомлюєш, що життя для людини – найголовніше!
Марина Терещенко:
- Могла б працювати вчителем, оскільки маю педагогічну освіту за спеціальністю «Українська мова, література і зарубіжна література». Наразі здобуваю правову освіту.
- Не працювала б бухгалтером, адже я більше – гуманітарій і не дуже люблю точні науки. Цифри, розрахунки – це, як то кажуть – не моє.
- Складніше у тому плані, що у нашій роботі – ненормований робочий день, та й існує неабиякий ризик для здоров’я і життя. Коли їдеш на виклик, ніколи не знаєш, чого очікувати від правопорушника, який може бути і з пістолетом, і з ножем чи ще якоюсь зброєю. Краще в тому, що є можливість прийти на допомогу людям, які її потребують.
- Захоплююся вишивкою і вирощуванням квітів.
Аліна Сидоренко:
- Могла б піти по стопах батьків і бути приватним підприємцем, займатися торгівельною діяльністю. При чому, неважливо, що продавати – продукти, одяг чи нафту (жартує).
- Не була б учителем. Хоча багато родичів працюють в освітній галузі. А от мені не до душі…
- Робота в поліції важка тим, що кожного дня доводиться спілкуватися з різним контингентом людей: засуджені, психічно неврівноважені тощо. В такі моменти хочеться мати поруч чоловіче плече напарника, який підстрахує і в разі чого допоможе. Та все одно вважаю, що носити звання поліцейського дуже почесно і робити це треба з великою відповідальністю. Хоча, чесно кажучи, раніше я не уявляла себе в цій структурі. Але тепер – я тут. Маю і рідних із інших областей України, котрі свого часу вдягли поліцейську форму. Працює у поліції і мій чоловік. Тож, великий плюс у тому, що ми розуміємо одне одного щодо особливостей нашої роботи, а мінус – ми практично не бачимося, бо постійно – в роботі…
- Вишиваю бісером ікони, картини, роблю їстівні святкові букети, а ще вирощую квіти: у саду і в горщиках. Про свої захоплення можу розповідати багато, бо мені дійсно це подобається.
Любов Максименко:
- Оскільки я маю вищу юридичну освіту, працювала б юристом, за спеціальністю.
- Не була б судмедекспертом! В жодному разі…
- Краща наша робота в тому, що завжди люди потребують нашої підтримки, поради, допомоги. Подобається постійне спілкування з громадянами, співпраця з органами місцевого самоврядування. Складна тим, що вимагає неабиякої моральної стійкості, бо часто виникають стресові ситуації, які є невід’ємною частиною роботи дільничних. Адже люди звертаються до нас зі своєю бідою, з проблемами, негараздами, які ми повинні допомогти вирішити.
- Люблю вирощувати квіти. І кімнатні, і садові. Це моє справжнє захоплення! У мене їх дуже багато – різних, які «заполонили» не лише домашні клумби, а й «добралися» до городу.
Олександр Синиченко:
- Міг би працювати в юриспруденції, наприклад, юристом у якійсь фірмі.
- Абсолютно не уявляю себе лікарем. Медиків боюся, особливо стоматологів! В роботі доводилося бувати в різних ситуаціях, і тут страху немає, а от коли сідаю в стоматологічне крісло – аж погано робиться…
- Плюс у роботі в поліції – стабільність. Додає впевненості, що працюємо у державній структурі, маємо регулярну заробітну плату. Хоча, хотілося б, аби робота поліцейських, дільничних офіцерів зокрема, була гідно оплачуваною, адже останнім часом у цьому плані є певні нюанси.
- У вільний час люблю посидіти з вудкою та відпочити на березі річки.
Ярослав Река:
- Міг би працювати вчителем фізкультури, адже маю відповідну освіту.
- Точно не був би лікарем, бо це дуже важко – нести відповідальність за життя і здоров’я людини. Тут єдина помилка – неправильно призначене лікування чи неправильний діагноз – іноді можуть коштувати життя.
- Допомагати громадянам – це головний плюс у нашій професії. Це головна мета, з якою людина має приходити працювати у поліцію. Мінус – дуже мало вільного часу.
- Риболовля. Хоч вирватися туди досить проблематично, але якщо вдається, то найкращий відпочинок. Поки що найбільший мій улов – короп на три кілограми. Затяті рибалки мене зрозуміють, яке то відчуття, коли на гачок потрапляє така здобич! Хоча, звісно, це ще не межа. Є до чого прагнути!
Олексій Моісеєнко:
- Міг би працювати лікарем-хірургом. Колись була мрія обрати цю професію, але обставини склалися так, що став поліцейським. А ще (жартує) є бажання спробувати себе у «професії» за спеціальністю «Пенсіонер»!
- Не бачу себе в бухгалтерії. Загалом, не подобається монотонна рутинна робота з паперами.
- Плюс у тому, що маємо професійну можливість допомагати людям, захищати їхні права, розв’язувати проблемні питання, які у них виникають. Хоча, як на мене, раніше, ще до реформи нашої галузі, «плюсів» роботи в поліції було трішки більше. А от важко в тому плані, що практично не маємо вільного часу, який би хотілося присвятити своїм найріднішим людям, своїй родині…
- Найбільше обожнюю риболовлю. Хоч посидіти з вудкою на березі річки чи ставка випадає не так часто, як хотілося б. Рибацький сезон триває, а я, через брак вільного часу, зміг «вирватися» на риболовлю тільки раз. А от полювання категорично не люблю…
Володимир Кондратенко:
- Над цим особливо ніколи не замислювався, бо за роботою нема коли. Хоча, суто теоретично, міг би бути суддею. А ще краще – пенсіонером. Це мені більше до душі, враховуючи, що за рік піду на заслужений відпочинок…
- Всі професії по-своєму хороші й потрібні. У якій я себе не бачу – сказати важко.
- Боротися зі злочинністю – головний плюс. Хоча раніше працювати було цікавіше. Можливо тому, що були молоді, сповнені енергії, зі своїми прагненнями, «горіли»! А зараз, після стількох років, змінилося світосприйняття, багато чого стали розуміти по-іншому, навчилися робити висновки, хочеться чогось спокійнішого… Мінус нашої роботи в тому, що, в першу чергу, важко психологічно. З роками вона накладає свій відбиток на кожного з нас.
- Люблю відпочинок на природі, риболовлю. А ще – зібратися разом із родиною чи друзями, озброїтися кошиками і – в ліс, по гриби! Аби лише дозволяв час.
Дмитро Скоробагатько:
- В принципі, міг би працювати в будь-якій іншій професії, як у такій, що вимагає фізичної праці, так і розумової.
- Втім, єдине, де б не працював – це економістом.
- Допомога людям – найбільший пріоритет у роботі. А от мінусів у професії особисто я не бачу. Мене все влаштовує.
- Увесь свій вільний час люблю дарувати своїй родині. Вона в мене велика і хочеться приділити час кожному, і поспілкуватися, і допомогти по господарству, особливо моїм батькам. Щоб і в домі був порядок, і на городі. Створювати затишок і комфорт для рідних – саме це приносить мені справжнє задоволення.
Дмитро Потетня:
- Міг би працювати юристом, за своєю спеціальністю. А ще психологом або журналістом.
- Не працював би вантажником.
- Я досить недавно прийшов у поліцію, тож робити якісь висновки ще зарано. Поки що все вивчаю, пізнаю, втягуюся в роботу. Що буде далі – покаже час. Хоча працювати подобається, допомагати людям захищати їхні інтереси. Хочеться бути гідним прикладом для наслідування і маленьким супергероєм для людей, як казали у нашому виші…
- Раніше захоплювався різними онлайн-платформами, зараз граю в любительський футбол та волейбол. Приємно у вільний час зібратися з друзями і поганяти по полю м’яча.
Вітаємо дільничних офіцерів поліції з їхнім професійним святом і даруємо відеокліп із фото, які надіслали нам працівники нинішнього колективу, та з фотографій минулих років (із архіву редакції газети "Білопільщина").
