На початку 1970 років нас, молодих дівчат і хлопців, призначала на посаду вчителів начальник відділу освіти Лідія Марківна Нікітіна. Зокрема мене, з дипломом учителя початкових класів, прийняла на посаду вчителя першого класу Ободівської школи з усмішкою і словами: «Де народилася, там і згодилася».
З того часу минуло багато літ. Усі вони були для нас у пошуках, великій відповідальності. Адже батьки і держава довірили нам головне - дітей.
Люба наша школо! Ми все життя тебе любили, любимо і будемо любити. Всіх нас ти пов’язала однією ниточкою - ниточкою знань. Спасибі тобі за те, що ти не лише навчала нас, а й наших батьків у далекі буремні роки при світлі ламп: навчила лічити, читати, писати. І наші старенькі матері могли нам, своїм дітям, написати листа і почитати відповідь на нього.
...Навчання відзначалося якістю знань, бажанням учитися, шкільне життя було веселе й різноманітне. Найтепліші спогади - про вчителя Павла Івановича Стрельченка в початкових класах. Ми тулилися до нього, як до рідної матері. Пам’ятаю, Павло Іванович полюбляв театральні цукерки, такі сірєньовенькі стекляшки. Він смоктав їх на перерві, і ми смоктали. Любив порядок і нас привчав до нього.
Згодом класним керівником став молодий Павло Семенович Пороскун, а в паралельному - Ніна Павлівна Ракуса. Павло Семенович вболівав за наші знання та виховання.
Запам’ятався на все життя випускний у восьмому класі, на якому всі страви приготували ми, діти, під його керівництвом. Пам’ятається каша, зварена з ним у ліску під Ганнівкою.
Глущенко Василь Петрович вів хор. Андрухов В’ячеслав Григорович навчав наших хлопців гри на духових інструментах. На них говорили: «О, духопьори ідуть!».
Як було чудово!
Слова-повчання, почуті у школі, попадали у саме серце і залягали там назавжди. Наприклад, і досі чую слова вчителя-трудовика Назара Васильовича Новака, що фруктові дерева необхідно обкопувати.
До цього дня пам’ятається характеристика літературних персонажів, які давала Лідія Федорівна Гребіник. На її уроках ми сиділи заворожені. У позакласній роботі ми ставили сценки з літературних творів. Я і Новак В’ячеслав були батьком і матір’ю у «Наймичці».
У шкільному буфеті працювала чудова людина Олександра Миколаївна Андрухова. Її янтарний чай із чайника і заварничка, із двома ложечками цукру, стоїть перед очима. За перерву всіх напувала.
Марія Федорівна візьме в учня словник і поки він не перекаже його слова на німецькій мові з перекладом, оцінки не поставить. А Іван Микитович - поки не докажеш на карті необхідне.
Любили ми і побалуватися. Ми були дітьми. Випускник школи Володимир Олексійович Говорун, який, будучи учнем, на засіданні комітету комсомолу пробирав «неуспішників», пропрацював директором Яструбинської школи. Присвятили себе цій роботі Валентина Вікторівна Василенко, В. Г. Кучма та інші.
Орденом «Знак пошани» нагороджені Борис Дмитрович Одінцов, 1941 року народження, Микола Микитович Кобзар, 1929 року народження, Віктор Андрійович Андрухов та інші.
Орден Трудового Червоного Прапора мають Лідія Василівна Колесник, Ніна Петрівна Головач.
Звання «Золоті руки» мала наша випускниця Наталія Володимирівна Андрухова, 1928 року народження.
Ободівська школо, ти можеш гордитися своїми випускниками!
Збудована земством у 1913 році, вона - така ж величава: просторі, теплі, сухі класи, широкі коридори з паркетними підлогами, двоповерхова, з чудовими сходами. Стоїть і осудливо дивиться на світ. Адже її у серпні 2020 року закрили. Районне керівництво вирішило, що через малу кількість дітей економніше їх возити в сусідню Павлівську школу. Здається, що з її вікон капають сльози жалю... Як і капають вони з наших очей...
Реалії життя.
Ми сумуєм за тобою,
Рідна школо – мрій світання!
Наша зрілість і дитинство,
Безтурботність і кохання.
Завжди світла і простора –
Ніжна юності пора…
І були ми ніби вчора
Безтурботна дітвора…
Як назвать тебе миліше?
Світ таких не знає слів,
Щоб разом переплелися
Біль душі і серця спів.
Ми сумуєм за тобою,
Ти стоїш… Й тебе нема…
Не відчиниш свої двері,
Величава і сумна…
У твоїх лишились стінах
Думки батьків, братів, сестер…
І наші погляди на вікнах -
Все зупинилося тепер.
О, рідна школо! Щиро дякуєм тобі…
Твою любов ми збережем у серці.
І твій дзвінок у нашому житті
Іще не раз у споминах озветься.
Л.Кобзар, с.Ободи.
