Ми продовжуємо серію публікацій щодо фінансово-економічного стану в громадах Білопільщини, посилаючись на дані decentralization.gov.ua та Сумського регіонального офісу ULEAD. Зараз детальніше зупинимось на розвитку освіти в цифрах та порівняннях.
Освітянська галузь кожної громади складається з загальноосвітніх закладів (шкіл, або по-новому ліцеїв і гімназій), дошкільних закладів (дошкільних груп в складі навчально-виховних комплексів та дитячих садочків), позашкільних закладів, дитячо-юнацьких спортивних шкіл та закладів профтехосвіти.
Фінансування освіти має дві складові
Найбільша – це освітня субвенція з держави, яка забезпечує оплату праці педагогічним працівникам закладів загальної середньої освіти. Її сума залежить від кількості учнів, яким надають освітні послуги.
Друга складова фінансування – це утримання техперсоналу шкіл (прибиральниці, кухарі, лаборанти, кочегари, сторожі, бібліотекарі) та комунальні платежі (тепло, вода тощо) з місцевого бюджету.
Також із держави є спеціальне цільове фінансування програм: «Нова українська школа», «Спроможна школа для найкращих результатів», «Гідність дитини» та інші. Ще виділяють кошти з фондів державного регіонального розвитку на проєкти утеплення шкіл, придбання обладнання, модернізацію опалення тощо. Є статті витрат, які можуть фінансуватись за кошти депутатів різних рад, кошти спонсорів, сільгоспвиробників, але це дуже невеликі частки в загальній сумі освітянських.
Єдиний освітянський заклад на Білопільщині, який повністю фінансується з обласного бюджету, - державний навчальний заклад «Білопільське вище професійне училище».
Як фінансувалась освіта в громадах в першому півріччі цього року
За даними ULEAD Сумського регіонального офісу, найбільше видатків місцевого бюджету йдуть саме на фінансування освітянської галузі: 2,5 млрд грн або 59 відсотків від усіх витрат.
У бюджетах громад Білопільщини на освіту передбачено такий відсоток фінансування:
- Білопільська громада - 62%
- Ворожбянська - 64%
- Миколаївська - 51%
- Річківська - 57 %
Щоб говорити про тенденції в районі, маємо побачити загальну картину в Україні
Кількість загальноосвітніх шкіл у країні невпинно зменшується: від 17,3 тисячі у 2015 році до 14,9 - у 2020.
Данні державної служби статистики
У 2015 році кількість учнів загальноосвітніх шкіл становила 3 млн 783 тисячі, а у 2020 - вже 4 млн 211 тис.
Данні Державної служби статистики
Що маємо в громадах Білопільщини
Ми намагались порахувати, скільки загальноосвітніх закладів зараз діє на Білопільщині і яка тенденція їх розвитку чи скорочення. Втім, підрахунки виявились не зовсім коректними.
Справа в тому, що нинішнє освітянське законодавство дозволяє дещо маніпулювати показниками, зокрема кількістю шкіл. Приміром, у Миколаївській і Ворожбянській громадах на початок нинішнього навчального року не показано закриття двох шкіл – Бобрицької і Кальченківської, бо обидві працювали як філіали опорних – Миколаївської та Ворожбянської №3.
Також маємо в Білопільській громаді Воронівську школу, але вона вже не Воронівська, а філія Білопільського ліцею №1.
Станом на 1 вересня 2021 року маємо:
Білопільська ТГ
- Загальноосвітніх шкіл - 9
- І-ІІІ ст. – 7
- І-ІІ ст. – 2
- Дошкільних закладів (дитячих садочків) – 3
- Дошкільних груп в ДНЗ – 8
- Позашкільних закладів – 1
- Закладів профтехосвіти – 1
- ДЮСШ ім. Ю. Білонога.
Ворожбянська ТГ
- Загальноосвітніх шкіл – 4
- І-ІІІ ст. – 2
- І-ІІ ст. – 2
- Дошкільних закладів (дитячих садочків) – 2
- Дошкільних груп в ДНЗ – 2
- Позашкільний заклад– 1
Миколаївська ТГ
- Загальноосвітніх шкіл - 6
- І-ІІІ ст. – 5
- І-ІІ ст. – 1
- Дошкільних груп в ДНЗ – 4
- Дошкільних закладів (дитячих садочків) – 3
- ДЮСШ ім. Миколи Масалітіна
Річківська ТГ
- Загальоосвітніх шкіл–3
- І-ІІІ ст. – 2
- І-ІІ ст. –1
- Дошкільних груп в ДНЗ – 2
- Дошкільних закладів (дитячих садочків) –1
Втім, окрім кількісних показників, які маємо по навчальних закладах Білопільщини, маємо й інший, який показує стан фінансування галузі: це сума коштів, які витрачаються на одного учня громади.
Багато це чи мало? Як розуміти такі показники? Коментує ситуацію голова Білопільської територіальної організації профспілки працівників освіти Лариса Кисельова:
- Кількість коштів, які передбачені на одного учня, - це досить умовний показник. В цю суму входять державна субвенція та витрати місцевого бюджету. Вони додаються і умовно діляться на всіх учнів громади. Але це не означає, що всі учні отримують на навчання такі суми. Приміром, чим більша за чисельністю учнів школа, тим менше коштів витрачається на умовного учня. Ось приклад. Воронівська філія розрахована на 70 учнів, а там навчається 31.
Найпоширеніший вимір ефективності шкіл у межах шкільної системи – кількість учнів на одну штатну одиницю посади вчителів. Що більше учнів припадає на одного вчителя, то вищою є ефективність школи. У Воронівській філії працюють 13 педагогів, що складає близько двох учнів на одного вчителя. Як наслідок, низька ефективність закладу освіти.
Опалення, інші витрати діляться пропорційно на всіх учнів.
«Найдорожчий» учень у нашій громаді – у Воронівській школі, «найдешевший» - у Білопільському ліцеї №2. При цьому вимоги до навчального процесу, оцінювання учнів - однакові в усіх навчальних закладах.
Школи з малою наповнюваністю класів (та ж Воронівка має середній показник 3,8 учнів у класі) впливають на формульний розподіл субвенції, бо розрахунок проводиться, виходячи з показника 16 учнів у класі.
Наявність у закладі освіти кількості класів із меншою наповнюваністю учнів, ніж розрахункова, призводить до дефіциту освітньої субвенції у місцевому бюджеті. Варто зауважити, що нині витрачають значні кошти на опалення напівпорожніх приміщень шкіл. Так, наповнюваність Воронівської філії від проєктної потужності складає 44%. Вартість утримання одного учня - 81,9 тис. грн за обласного показника 25,7 тис. грн.
У школах із наповнюваністю класів менше п’яти учнів організовують індивідуальне навчання. У Воронівській філії функціонують лише три повноцінні класи, 15 учнів охоплено педагогічним патронажем. Як наслідок, відсутня повноцінна позакласна, виховна, спортивно-масова робота, що не сприяє соціалізації учнівської молоді. Діти вчаться у замкнутому колі, відсутні належні умови для організації системної методичної роботи.
Сьогодні освітянська політика в державі спрямована не на утримання шкіл заради їх утримання, а на надання якісної освіти всім учням. Втім, щоб понизити ступінь школи чи оптимізувати її за новими законодавчими вимогами, необхідно провести громадське обговорення. Тож на сайті Білопільської міської ради таке обговорення розпочалося. Долучайтеся, читайте, робіть висновки та вносьте пропозиції.
У Ворожбянській громаді після закриття Кальченківської школи показник витрат на одного учня значно поліпшився і освітянські кошти використовують більш ефективно.
Миколаївська громада оптимізувала заклади освіти теж. Пояснює начальник відділу освіти Ніна Чабада:
- З першого вересня закрита Товстянська школа, бо там навчалось менше 30 дітей. Всіх дітей підвозять новим автобусом в Улянівську опорну школу. Працевлаштовані всі вчителі, які бажали працювати. З Бобрицької школи дітей підвозять у Тучне. Також запропоновано всім охочим вчителям працевлаштуватися.
Ми продовжуємо у громаді працювати над оптимізацією освіти не для того, щоб максимально скоротити школи, а для того, щоб надати дітям якісну освіту.
У Річківській громаді оптимізовано ще два роки тому Коршачинську школу і організовано підвезення дітей у Річківську школу.
У Ворожбянській громаді оптимізовано Кальченківську школу і дітей підвозять на навчання у Ворожбянську школу №3.
Чи всі освітянській проблеми вирішує оптимізація?
Звичайно, ні. Поділ району на громади і «боротьба» за дітей, а значить, за державну субвенцію, доходить до неприпустимих ситуацій. Колись я вже писала в матеріалі про «торгівлю учнями», і дехто з педагогічних працівників на мене дуже образився. Сьогодні ця школа закрита, і ніякі передвиборні обіцянки: «підете в громаду – збережемо школу» не спрацювали.
Закриють і інші школи, де в класі навчається один-два учні і на 30 учнів працюють 20 педагогів. І чим швидше оптимізують ці заклади, тим більше шансів у дітей отримати якісну освіту, а не вчитись одному дистанційно у вчителя, який викладає кілька предметів.
Безумовно, питання працевлаштування вчителів, обслуговуючого персоналу залишається болючим для маленьких сіл. Але це не та «жертва», в яку треба приносити якість навчання дітей.
Укрупнення шкіл, державні субвенції й інші програми покращення навчального процесу, безумовно, - прогрес. Але ж є своє «але». Закрити школи - це половина справи. Інша – забезпечити дітей підвезенням до інших шкіл. І от тут є про що сказати.
Дітей із Кальченківської школи зараз підвозять у Ворожбянську № 3.
Це понад 15 кілометрів жахливою дорогою. Раніше старшокласників підвозили до Куянівки – 6 кілометрів асфальтом.
Можна зрозуміти і керівництво Ворожбянської громади, яке рахує «копійку» і думає передовсім про субвенцію на цих дітей, яка «не піде» у Білопільську громаду. Тож діти змушені вже о сьомій ранку стояти на зупинці, аби доїхати вчасно до Ворожби.
Є і позитивні варіанти співпраці між громадами, коли в першу чергу і батьки, і керівники думають про дітей. Так, із Горобівки традиційно підвозять дітей до Білопільської школи №3, а дітей із Нових Вирків – у Ворожбу, бо так зручніше дітям, ближче до школи.
Питань в освіті - багато. Процес «розлучення» у громадах проходить дуже болісно: кошти, працевлаштування, податки... І дуже часто при цьому інтереси дітей відступають на інший план.
А попереду - ще важчі випробовування: створення гімназій, аби діти могли продовжувати навчання в старших класах хоча б у Білопіллі, пониження рівнів тих навчальних закладів, де створені НВК, або закриття дошкільних груп, вимоги до організації харчування тощо. Вже навіть не йде мова про розвиток позашкілля чи спортивних шкіл.
Якою буде освіта на батьківщині Макаренка, залежить від кожного, хто ухвалює рішення. І дуже хотілось би, щоб ухвалені вони були на користь дітей.
