У Ганнівці Вирівській Олену Сотнікову та Валентину Степаненко знають усі. Іноді вони й самі жартують, що у них - «сімейний підряд на догляд за немічними». Валентина та Олена – соціальні працівники, або, як їх називають у народі, – сестри милосердя.
Так склалася доля, що, маючи різну освіту, попередній досвід роботи, вони зараз працюють в одній сфері: соціальній. Обслуговують 19 підопічних на двох. Втім, слово «обслуговують» не дуже і підходить до їхньої роботи.
- Якщо ти живеш у маленькому селі, то всі все про всіх знають. І хоч нам «положено» надавати лише послуги, які входять у договір, але як же ти відмовиш людині, яку добре знаєш.
«Валю, а мені б оце стелю побілить..», - каже немічна жінка. І що робить Валя? Кличе Лєну, бо та трохи молодша і спритніша, і Лєна білить стелю.
- Ой, Лєно, у мене так город заріс, немає сил йти полоти, - нібито і не просить старенька, але так уже натякає.
Ну що? Лєна кличе Валю, беруть сапки і полять город. І при цьому добре знають, що за послуги плати не буде, що не передбачено угодою таку допомогу.
- Але ж всі ми - живі люди, - каже Валентина Геннадіївна. - Я за 8 років роботи стільки всього побачила і пережила разом зі своїми підопічними, що можна романи про життя-буття людське писати. Спробуй тільки трохи запізнитись. Вони вже нервують, виглядають. Розказують усі секрети, діляться проблемами. Навіть родичі стільки не знають про своїх близьких, як ми. І як ти працюватимеш винятково в умовах договору? Тож і стелі білимо, і робимо багато того, що для людей важливо.
- У мене є скутер, який купив чоловік, щоб простіше їздити, в Олени – велосипед. Тож щодня відвідуємо тих, хто закріплений за нами, - розповідає Валентина Степаненко. - Бувають найрізноманітніші прохання, і часто не лише фізичні. Комусь телевізор налаштовую, телефон заряджаю та вчу користуватися, комусь газету читаю чи паї переоформлюю.
Коли всі сиділи на карантині і ніхто нікуди не виходив, ми ж ні дня не пропустили, щоб не відвідати своїх підопічних. Наш режим роботи - 24 години на 365 днів. В онлайн чи дистанційно ти хліба не привезеш, білизну не поміняєш. Приїжджаємо і до хворих, і «швидку» викликаємо, і самі першу допомогу надаємо.
- У таких працівниках я впевнена. Вони виконають усі завдання, не буде скарг і проблем, – говорить директорка Білопільського територіального центру соціального обслуговування Наталія Циганок. - Олена Геннадіївна та Валентина Геннадіївна мають і досвід роботи, і відповідально ставляться до неї. А ще – щирі й веселі, знаходять час і для інших занять. Неперевершені господині, люблячі мами, доньки, дружини. Завжди беруть участь в усіх подіях у селі, його громадському житті.
Я дякую цим жінкам особисто і в їх особі - всім 46 соціальним працівникам територіального центру, всім, хто нас підтримує і допомагає, за відповідальне ставлення до роботи. Здоров’я вам і успіхів, - говорить Наталія Василівна.
