Володимир Лісовенко: «Я знав землю тоді, коли вона ще нікому не була потрібна, і знаю землю тепер, коли вона потрібна абсолютно всім»…
Народився Володимир Миколайович у 1969 році, в селищі Жовтневе (нині – Миколаївка). Має вищу освіту за спеціальністю «Інженер-механік», яку свого часу здобув у Сумському сільськогосподарському інституті (нині - Сумський національний аграрний університет).
15 років працював у Держекоінспекції, начальником відділу екоконтролю на кордоні, на пункті пропуску «Рижівка». Фермерством почав займатися на початку 90 років. Сьогодні обробляє близько ста гектарів землі на території Ворожбянської міської ради. Є депутатом міської ради двох скликань.
«Порядна та відповідальна людина, яка не просто займається фермерською діяльністю, а й завжди бере участь у житті Ворожбянської громади, надає посильну допомогу закладам освіти, ніколи не стоїть осторонь і допомагає у вирішенні повсякденних питань, що виникають у громаді», - такими словами охарактеризував цю людину Ворожбянський міський голова Андрій Дружченко.
- Я - такий собі фермер-любитель… - розповідає Володимир Лісовенко. – Коли у колгоспі розпаювали землю, ми забрали паї батьків, бабусі та дідуся і почали обробляти наші сім гектарів. З техніки – сапка, лопата і коса… Бувало, й сіяти доводилося вручну.
Згодом почали купувати техніку. На початку двотисячних придбали перший тракторець, поступово техніки ставало більше, втім, як і землі. Зараз маємо в обробітку близько ста гектарів: 90 - орендованої, решта – нашої, особистої. Та й із техніки є все необхідне.
А взагалі, офіційно фермер у мене – дружина Вікторія, хоч фактично я і керую всім процесом, але за документами господарство належить їй. Чому так? Бо в той час, коли ми створювали своє господарство, я працював державним службовцем і не мав права займатися фермерською діяльністю. Вже кілька років я не працюю на державній службі, але за документами земля так і залишилася на дружині.
- Хто ще допомагає Вам вести господарство?
- Працюємо вдвох із братом Олександром. Найманих працівників не маємо. Самі собі й директори, і трактористи. У вільний від навчання і роботи час допомагають діти. Хоч і обрали вони для себе професії, не пов’язані з сільським господарством, але роботи не цураються, допомагають поратися на землі і донечка, і син.
- Які культури переважно вирощуєте?
- На сьогодні це - пшениця, соя, овес, загалом маємо повну сівозміну. Раніше займалися й іншими культурами: і розторопшу вирощували, і коріандр та інше... Але ці культури не користувалися попитом у держави. З 2018 року довелося відмовитися й від гречки, бо, якщо розрахувати усі витрати на податки, орендну плату, добрива, кошти на пально-мастильні матеріали, вирощувати її невигідно. Тож і сіємо те, з чого можна мати прибуток, аби розрахуватися в першу чергу з людьми, котрі довірили нам свої земельні ділянки, заплатити податки, а потім уже й про себе подумати.
У наш складний час земля – одна з найголовніших наших цінностей, тому й працюємо, аби зберегти її для своїх дітей та онуків…
На знімку: брати Лісовенки.
