Ми разом із вами, шановні читачі, продовжуємо роботу над спільним із Білопільською міською радою проєктом «Історія Білопілля оживає у фото». І сьогодні говоримо про одного з найбільш відомих фотографів нашого міста Миколу Мартьянова, чиї роботи займуть гідне місце в нашій колекції.
Давній і постійний друг колишньої «Радянської правди», а нинішньої «Білопільщини» Микола Максимович Мартьянов коли-не-коли та й заглядав до нашої редакції. Розпитував про життя-буття, пригадував щось цікавеньке зі своїх молодих літ та обов’язково жартував. А до ювілеїв районки зазвичай приносив велику купу фотографій, як і ми охоче роздивлялися, впізнаючи знайомі обличчя.
В робочому кабінеті редактора газети "Радянська правда" Миколи Теницького. 1981 р.
Родом Микола Максимович – із Харківщини.
Батьківська хата на Харківщині.
У дитинстві жилося несолодко. Під час війни на руках у матері було троє дітей, найстаршому – сім років. У сорок другому на фронті загинув батько. А наступного року Миколка пішов до першого класу. Книжки та зошити носив у медичній торбині з червоним хрестом. Коли підріс, узувався в так звані «чуні»: литу гуму із автокамер…
Микола Мартьянов на руках у мами, поруч з татом та в колі родини.
Дуже хотілося стати лікарем, тож після школи двічі вступав до Харківського медінституту. Та не пройшов за конкурсом, і 1954 року хлопчина пішов в армію.
Під час служби
Служив у Таллінні у Балтійському військово-морському флоті. Ось тут і познайомився в клубі тилу з красунею Зоєю, яка працювала в ательє з пошиття військового одягу. Відтоді пара не розлучалася.
Після демобілізації разом поїхали на малу батьківщину дружини у Куйбишев (нинішня Самара) і невдовзі зареєстрували шлюб у Новокуйбишевську….
Та мрія стати медиком ніяк не відпускала. Третя спроба вступу до Харківського вишу виявилася вдалою, і після отримання диплома 1964 року Миколу Максимовича як молодого спеціаліста направили спочатку до Сум, а невдовзі – до Білопільської санепідстанції.
45 років пропрацював він лікарем СЕС й за сумісництвом – начальником штабу ГО у центральній районній лікарні.
А його захоплення фотографією привело до тодішньої «Радянської правди». Лишень вдумайтеся: за час роботи позаштатним кореспондентом було вміщено понад 450 світлин!
До останніх днів свого життя чоловік фотографував, не зраджуючи своєму захопленню. Старенький ФЕД ніколи не підводив господаря. Плівки проявляв у Сумах та Харкові, коли приїздив у гості до родичів. Знімки охоче дарував дітям, онукам та численним родичам і друзям.
На жаль, Микола Максимович уже покинув цей світ. Та залишив після себе не лише теплі спогади рідних, колективу «Білопільщини», земляків, а й величезний фотоархів, у якому відображені найяскравіші події з життя Білопілля та його жителів.
Дякуємо дружині Зої Петрівні, доньці Наталії Миколаївні за надання архівних фотографій та коментарі до них.
Проект « Віртуальний музей «Минуле оживає: історія Білопілля у фотографіях» реалізується ТОВ «Медіа-центр «Білопільщина» спільно з ГО «Асоціація професійних журналістів та рекламістів Житомирщини» у межах проекту «Менторинговий курс інституційного розвитку локальних медіа Житомирської, Сумської та Чернігівської областей «ЗМІ нових громад», що здійснюється у партнерстві з ГО «Сумський прес-клуб» (Суми), ГО «Медіа-центр «Моє місто» (Чернігів) і ГО «Інститут Креативних Інновацій» за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
