Зазвичай у таких матеріалах ми пишемо вдячні відгуки на адресу тих, хто надав допомогу тим, хто її потребував. Але цього разу звичайною вдячністю не обмежиться.
На жаль, сьогодні ми переживаємо важкі часи… Вже 17 днів мужні українські чоловіки захищають рідну землю від ворога, який підступно вдерся на нашу землю і нищить українські міста і села. Під обстрілами та ракетними ударами гинуть і наші військові, і мирні люди… жінки та, що найстрашніше – діти.
Військові української армії, вкладаючи в оборону наших територій неймовірні зусилля, не шкодують власного життя. Подолати сусіда-агресора допомагає не лише вся Україна, а й більшість країн Європи: коштами, озброєнням, добровольчими військовими силами, котрі продовжують прибувати в Україну, аби вступити до лав ЗСУ і допомогти захистити нашу свободу та незалежність.
На межі неможливого працюють волонтери в Україні та за її межами, збираючи гуманітарні вантажі, допомагаючи простим українцям з евакуацією. Долучаються до допомоги і жителі Білопільщини. Але є й ті, хто навіть у такий складний час приймає доволі незрозумілу позицію… Та про все – по черзі.
- Вже двічі наші військові зверталися до нас за допомогою, - розповідає житель Білопілля Сергій, працівник одного з місцевих мережевих магазинів. – Першого разу через волонтера Сергія Долуду наш магазин передав чимало речей, яких потребували хлопці на передовій. Це і сушки для взуття, і павербанки, термоси та інші потрібні їм речі…
Днями мені знову зателефонували українські військові, які сьогодні обороняють територію Сумщини, і попросили про допомогу. Їм були потрібні портативні зарядні пристрої (павербанки). На жаль, саме на той час в нас у наявності їх не було, бо незадовго до цього ми їх віддали хлопцям на передову. Тож, я почав телефонувати до підприємців, які продають таке обладнання у Білопіллі, з проханням допомогти нашим військовим. На жаль, у декількох магазинах місцевих підприємців, які зазвичай також дуже допомагають нашій армії, павербанків на той час теж не було. Врешті вийшов на місцеву підприємицю, магазин якої знаходиться у Ворожбі. І коли вона дізналася, для кого потрібна допомога, звісно, одразу погодилася допомогти і виділила чотири акумулятори, які були у неї в наявності.
Але цього все одно було недостатньо, тож я продовжив пошуки, згадавши ще про два досить відомих мережевих магазини, котрі нещодавно відкрилися в нашому місті. Поспілкувався з тамтешніми працівниками, дізнався, що павербанки у наявності є, розповів, що вони потрібні нашим захисникам і попросив переказати їхнє прохання власнику цих магазинів. Адже в такий важкий час дуже важливо, аби українські військові мали постійний зв’язок!
Відповідь власника здивувала і обурила водночас. Замість семи необхідних, він виділив усього два павербанки… У мене просто був ступор. Тож, недовго думаючи, узяв свої власні гроші, пішов і викупив решту потрібних акумуляторів. Коли ж про цей випадок дізналися керівники нашої мережі, однозначно вирішили, що кошти мені компенсують, списавши витрати на нашу мережу. Простіше кажучи, аби допомогти нашим хлопцям, магазин однієї мережі перекупив зарядні пристрої в іншої, не менш відомої та великої компанії та ми передали їх трьом окремим підрозділам у Суми.
Гірко усвідомлювати, що в такий час, коли всі ми: і пересічні громадяни, і підприємці, а тим більше крупні мережеві магазини, повинні згуртуватися і всіма силами допомагати нашій армії, серед нас залишаються ті, хто приймає позицію «моя хата скраю» і думає тільки про власну вигоду. Українські військові захищають наші домівки, наші життя і життя наших рідних, і ті ж магазини, яким білопільці, грубо кажучи, роблять виручку. А де будуть ці магазини, якщо завтра сюди прийде ворог і почне мародерствувати і розтягувати увесь товар?
- З початком вторгнення росії ми з колегами записалися до муніципальної варти і несемо чергування в Білопіллі після початку комендантської години, - продовжує свою розповідь Сергій. – В тому числі слідкуємо і за тим, аби мародери не «завітали» до місцевих магазинів. І вже маємо певний досвід у цьому плані, бо в перший же день були спроби вдертися до одного з магазинів у центрі міста. Але мої друзі, за якими закріплена ця територія, вчасно затримали негідників. Тож, варто задуматися…
Післямова. На прохання наших підприємців, у матеріалі я не вказала ані назви магазинів, котрі допомогли і, впевнена, продовжуватимуть допомагати українським військовим, ані прізвищ «дійових осіб», бо вони свідомо не хочуть робити піару в такий спосіб. Але про такі обурливі випадки, коли дехто ставить власний прибуток вище за допомогу нашим захисникам, за моральні принципи та людяність, варто знати кожному і робити висновки. Особливо сьогодні, під час війни… І ціна їхній людяності усього дві тисячі дев’ятсот дві гривні… майже тридцять срібняків.
А ми віримо у перемогу! Молимося за наших мужніх захисників і захисниць. Нехай янгол-охоронець захищає кожного з них у відчайдушній боротьбі за рідну землю…
