Сьогодні увага мільйонів українців і всього світу прикута до ситуації в нашій країні і до тих, хто щодня, ризикуючи власним життям, боронить українську землю від ворога – наших військових. Разом із ними, змінивши білий халат на піксельну форму та берці, воюють ті, чиє завдання – врятувати та вберегти життя українських захисників. Серед них – і наш земляк із Ворожби, 32-річний військовий медик, старший сержант Богдан Білявський.
Із цим хлопцем знайома три роки. Веселий, харизматичний жартівник і водночас - серйозний чоловік із власним світоглядом, якому так само болить за Україну, як і кожному з нас. Завжди цікавий співрозмовник і хороший друг, готовий підтримати морально, дати слушну пораду і запропонувати свою допомогу. Зрозуміло одразу – свою професію він обрав не дарма!
А чому він вирішив обрати саме її і як сьогодні працює військовий медик – поцікавилася у нього напередодні Дня медичного працівника.
«Отримати медичну освіту – то, скоріше, було імпульсивне бажання, в якому потім я знайшов для себе деякі плюси, наприклад розуміння, як і що в організмі людини функціонує. Це мені давалося доволі легко. Деякий час, я подумував отримати ще одну освіту, але коли вперше пішов на практику - тоді вже відчув, що це дійсно моє, і мені просто подобається допомагати людям, - розповідає Богдан і продовжує – Взагалі, в дитинстві мав багато захоплень. Особливо любив малювати. Тривалий час довелося жити у Запоріжжі. Там, отримав освіту в середній школі, паралельно займався стрільбою з малокаліберної зброї (згодилося потім) та навчався в музичній школі, вчився грати на баяні.
Згодом повернувся до рідного міста, закінчив тут 11 клас і вступив до Конотопського медичного училища, здобув освіту за фахом "Лікувальна справа" та спеціальністю "фельдшер". Тривалий час працював завідувачем ФАПу та паралельно - на підстанції швидкої допомоги, фельдшером швидкої.
На початку 2016 пішов на військову службу. За цей час змінив безліч посад, від санінструктора артилерійської батареї до фельдшера медичного пункту військової частини. Зараз відряджений на посаду начальника медичного пункту артилерійського дивізіону.
Які обов’язки мають військові медики? У гарячих точках, на другій лінії…
- Обов'язків насправді дуже багато, і не лише в бойових умовах. Робота військового медика починається одразу після зайняття нового району чи місця розташування. Тут, у першу чергу, проводиться санітарна розвідка району на предмет епідеміологічного фону в районі, та постійний контроль за ним, аби уникнути можливого зараження особового складу підрозділу. Бо хворий боєць - то поганий боєць, і як наслідок - зниження бойової спроможності підрозділу. І неважливо, чи він отруївся через брудні руки, чи, наприклад, захворів на ГРВІ.
Звідси витікає наступний напрямок роботи - постійний контроль за станом здоров'я військовослужбовців у підрозділі. Тут уже обсяг роботи від "на тобі таблетку від голови, та йди, не задовбуй...", до виконання лікарських призначень чи транспортування у шпиталь, на консультацію до вузьких медспеціалістів, за необхідності.
Об’єми задач залежать і від посад медиків. Оскільки я виконую обов'язки начальника медичного пункту, в мої обов'язки також входить поповнення матеріальної бази та запасу медикаментів для надання медичної допомоги, як у медичному пункті, так і в підпорядкованих бойових медиках у підрозділах, постійна робота над шляхами евакуації та співпраця з медичними закладами Міністерства оборони України й цивільними лікарнями в районах виконання завдань.
Ще один напрямок - постійні навчання і тренування зі своїм підрозділом: навчаємо хлопців надавати самодопомогу в разі отримання поранення. Для прикладу, якщо поранення зачепило якусь велику артерію, смерть від втрати крові може настати від двох до п’яти хвилин, тому, якщо поранений не накладе собі джгут, медик може туди вже не встигнути, особливо в той момент, коли є масові поранення.
У бойових умовах, тут вже залежно від завдань підрозділу. Але принцип завжди один – своєчасне надання першої медичної допомоги. Залежно від зони, де отримано травму/поранення, наприклад у "червоній зоні" (на лінії прямого вогневого контакту) - це лише боротьба з критичною кровотечею та евакуація пораненого в "жовту зону" (якесь укриття, де можна хоча б над ним сісти), тобто в місце, де вас обох не відправлять на побачення до Апостола Петра.
Там уже можна надавати допомогу більш розгорнуто: перев'язати рану, заклеїти пробиту легеню при пневмотораксі, ну і, як мінімум, нормально обстежити, бо деякі травми та поранення в ході бойових дій виявити одразу майже неможливо. Після надання допомоги, потрібно сортувати черговість та організувати евакуацію з зони бойових дій...
Як починається твій «робочий» день (за спокійних і не дуже умов)?
- У спокійних умовах - із кави та планування задач на день. Але зараз трохи інший час, тут буває невідомо, де почнеться той день і коли закінчиться.
Чи доводилося рятувати поранених після бою, надавати їм допомогу? Чи пам’ятаєш свого першого «пацієнта» на війні?
- Звичайно, що доводилось... Такі моменти запам'ятовуєш надовго, тільки розповідати про них не дуже хочеться.
Бо люди просто слухають чи читають історію, малюючи у себе в голові картинки з кінофільму, а насправді воно зовсім не так гарно, як на екрані... Сказати що робота в бойових умовах - це стрес, це в принципі нічого не сказати. Від твоїх рішень та дій тут залежить чиєсь життя, а зосередитись коли, щось десь поруч прилетіло або вистрілило - важкувато. Цей стан не просто пояснити, тому і розповідати не дуже хочеться. Оскільки всі такі спогади, на підсвідомості повертають до нього - а зайвий раз відчувати того не хочеться.
Чи вистачає зараз у вас медикаментів та необхідного обладнання? Чи, можливо, бувають перебої?
- Із забезпеченням проблем не виникає в цілому, головне - самому не випустити чогось із уваги. Ну і, звісно ж, вчасно відпрацьовувати шляхи постачання. Якщо ти знаєш де, що і коли можна взяти - то відпадає 90% проблем із забезпеченням. 10% лишається на те, що чогось на складах може не бути, але, знову ж таки, якщо постачання йде не з одного місця - то проблеми немає. В найгіршому випадку - найближча аптека також розглядається як варіант.
Чи надають допомогу в цьому плані волонтери?
- Так, волонтери дуже добре допомагають, особливо - з моменту повномасштабного вторгнення. Зараз у мене на постачанні є як медикаменти вітчизняного виробництва, так і польські, німецькі чи італійські. Тут уже допомагає знання фармакології та латини, щоб розібратись, для чого використовується той чи інший препарат.
Що для тебе, як для військового медика, є в роботі найважчим, найголовнішим?
- Найважче і по суті найболючіше для медика – визначити, кого рятувати, а кому, на жаль, пощастило менше... Адже, надаючи допомогу пораненому, у якого шансів вижити майже немає, він втрачає час, протягом якого з більш легкого поранення можуть розвинутися ускладнення, що призведуть до загибелі. І як результат, двоє загиблих, замість одного. Це дійсно важко, враховуючи що твої люди - це друзі, побратими, люди, про яких ти знаєш майже все... З кимось із них ти більше спілкуєшся, з кимось менше. Але, це ті, з ким ти проводиш не одну годину чи день.
Найголовніше для мене, це, звісно, щоб якомога більше хлопців повернулись додому цілими та неушкодженими. Як мінімум живими та здоровими.
Розкажи про ситуації в роботі, які запам’яталися, якщо такі були.
- Ситуацій достатньо, було та ще буде. Але як кажуть: "Є що згадати - дітям нема про що розповісти".
Як ти в умовах війни відновлюєш свій емоційний стан, свої сили? В чому знаходиш заспокоєння?
- Особисто мені дуже добре допомагає музика – повернути контроль над думками, на деякий час абстрагуватись від усього оточуючого. Також – спілкування з людьми, як із підрозділів, так і з цивільними - це трохи розріджує інформаційний фон, додає інших емоцій. Ну і ще одне – відеоігри, які також дозволяють переключити увагу на щось інше.
Як жартують військові медики? Розкажи кілька історій із власних спогадів, можливо, твій улюблений анекдот на медичну тему.
- З почуттям гумору у військових медиків зазвичай усе нормально, але оточуючі не завжди можуть зрозуміти тих жартів. Якщо сказати що це "чорний гумор" - то він явно чорніший, ніж сам чорний колір. Якщо звичайний медик - може сперечатись зі смертю, то військовий медик - з неї доволі непогано так ще й кепкує.
Чи є у військових медиків якісь забобони, чи вірять вони у якісь прикмети? Розкажи, якщо такі є.
- Є, одна основна - не патякати багато, типу "у мене всі в броніках народились", або щось на кшталт цього. Бо це дуже швидко змінюється, і тут головне – не наврочити. Також, не дай Бог побажати комусь із нас "спокійної ночі". Тут уже до ворожки не ходи, скоріш за все, ніч буде неспокійною.
Який ти - поза війною? Які захоплення маєш? Про що мрієш? Про мир, то, звісно, найперше, а про щось менш глобальне, більш особисте?
- Коли це все скінчиться, у мене є декілька ідей, одна з яких - намалювати власний комікс. Сюжет уже давно придуманий та записаний у блокнот, але от на малювання часу якось не вистачає.
Решту планів також не розкажу, щоб не наврочити.
Тебе хтось чекає вдома? Як вони ставляться до твоєї служби? Чи змінила війна твої відносини з кимось?
- Так чекають, друзі, родичі, але найважливіші для мене це – мама та дівчина. Звичайно, що вони дуже переживають, особливо, коли я можу бути не на зв'язку кілька діб. Зазвичай, я намагаюсь попередити їх, перед черговим виходом на завдання, але не завжди вдається.
Війна багато чого змінила, наприклад, деякі мої родичі, наслухавшись пропаганди рашистів, намагалися вплинути на мене... Але, нав'язати мені свої думки - то в принципі неможливо. Це стало причиною того, що я просто перестав із ними спілкуватись. Війна дуже добре фільтрує оточення.
Що хочеш побажати своїм колегам із нагоди свята?
- Своїх колег, як із військової медицини, так і з цивільної, хочу привітати з професійним святом, та побажати незламності духу, вірних рішень та всім нам - здоров'я. Бо буде здоров'я - буде менше роботи.
