За два перших місяці війни дві вчительки Білопільського ліцею №2 імені С.М. Гордієнка Маргарита Андрухова та Наталія Муха знайшли та доставили до нужденних майже тонну гуманітарного вантажу.
"Перші дні війни сиділи вдома, слухали новини та складали тривожні валізки. Серце стискалося від кожного вибуху в перші години наступу, був страх не за своє життя, а за життя своїх рідних", – каже Маргарита.
"Але трохи згодом, оговтавшись від панічних атак, прийшло розуміння того, що треба щось робити, кудись бігти, чимось допомагати. В армію нас не візьмуть, в ТРО – теж. Але ж щось робити треба. Не сидіти ж склавши руки в такий складний час. Ми з Наталкою довго міркували, яким же чином можемо допомагати людям. варіантів було безліч. Тож уважно подивилися навколо себе і виявилося, що дуже багато людей опинилось у такому скрутному становищі, що важко уявити. Адже в перші тижні війни полиці магазинів спорожніли. Черги стояли нереальні."
Міський транспорт не курсував. Пенсіонери та багатодітні родини з віддалених куточків громади потребували підтримки.
"Дуже легко вдома з дивану в соцмережах «захищати все людство і наближати репостами різних матеріалів Перемогу». Набагато важче допомогти конкретній людині, без пафосу і героїчних постів", – продовжує Наталія Муха.
Наталія з Маргаритою зверталися до соціальних служб, спілкувалися зі знайомими та питали, кому зараз треба допомога. Знаходили родини, самотніх людей і з’ясовували їхні потреби. Вони просили ліки, предмети гігієни, продукти.
Волонтеркам допоміг попередній досвід роботи Маргарити в секторі молоді та спорту і робота з дітьми різних категорій:
"Цим родинам завжди було важко, а під час війни – особливо. Ми приходили до них додому, телефонували, запитували, що їм треба. Складали перелік необхідного, потім виходили на інших волонтерів, на гуманітарні штаби, друзів, знайомих в інших містах, а то і країнах. Писали конкретні прізвища людей та їхні потреби: в памперсах, ліках, їжі".
Таким чином волонтерки поступово налагоджували власні канали постачання гуманітарної допомоги.
"Доводилось і власною машиною їздити, і «зеленим коридором», і не дуже «зеленим», і не лише в Суми. Привозили й з Полтави, отримували допомогу з Тернополя. Розвозили, роздавали в Білопіллі, в навколишніх селах".
Така діяльність врятувала дівчат від депресії та надмірної тривожності й страху, бо завжди були якісь справи.
Наталія розказує, що для них слова подяки від людей – найбільша цінність.
"Хочеш бути корисним – не чекай запрошення чи особливих умов. Озирнись і подивись, кому зараз важче. І не чекай нагороди чи визнання. Іноді прості слова «Дякую, дівчатка», значать набагато більше, ніж якісь відзнаки."
Мешканці вдячні, бо добро волонтерів допомогло їм пережити надскладні часи.
"Я спілкуюся зі своїми знайомими, сусідами, які добре знають цих дівчат. І їм дякують за увагу, за реальну допомогу. Мені вдвічі приємно слухати ці слова, бо Маргарита – моя учениця і посіяні в її душі зерна добра сьогодні проростають сторицею", – каже Ольга Коваленко, жителька «Старосілля».
Волонтерки й зараз не лишають свою діяльність. Будуть продовжувати допомагати людям аж до Перемоги.
