Сьогодні, 6 липня, у більш ніж 60 країнах світу відзначають Міжнародний день поцілунку. Святкують його і в Україні. Розказуємо цікаві історії, якими поділилися із нами жителі Білопільщини.
У чому суть
Вперше це свято відзначили в Великобританії в кінці XIX століття. Є дані, що його вигадав стоматолог. Він подумав, що чим частіше люди будуть цілуватися, тим краще стануть стежити за гігієною порожнини рота. Лікар розраховував, що люди почнуть активніше відвідувати стоматологічний кабінет.
З нагоди свята ми теж вирішили запитати, як ставляться до поцілунків ті, чия робота так чи інакше переплітається з ними.
Сім'я народжується з поцілунком
«А тепер ви можете скріпити союз своїх сердець поцілунком», - саме такі слова чують усі молодята у день свого весілля. Ми поговорили із головною спеціалісткою Білопільського відділу ДРАЦС Катериною Бут, адже за своє життя вона тисячі разів говорила ці слова і спостерігала за першими поцілунками подружньої пари.
Далі – пряма мова.
– Сама традиція цілувати одне одного після укладення шлюбу існує вже досить давно. На моїй пам’яті, якщо порахувати, скільки років я тут працюю і скільки пар в середньому ми розписуємо щороку – особисто я стала свідком уже близько двох із половиною тисяч перших поцілунків молодят. І щоразу, дивлячись на перший «сімейний» поцілунок, неможливо залишатися байдужою і ставитися до цього просто як до роботи.
Коли пара стає на весільний рушник, я завжди говорю, аби вони не лише «впіймали» і запам’ятали це неповторне відчуття щастя, а й насолодилися ним, вклали його у свій перший «сімейний» поцілунок, пронесли крізь усе своє життя і подарували своїм дітям, онукам і правнукам ту любов, яка зародилася з першим поцілунком нової сім’ї, тут, у РАЦСі…
Були й кумедні випадки на практиці, коли під час реєстрації пара дуже нервувалась і наречений поцілував свою кохану в носика. Звісно, після цього він виправився!
У нашій сім’ї теж існує традиція: чоловік цілує мене щоразу, коли ми прокидаємось. Крім того, до цього часу, я цілую на ніч дітей, хоча вони в мене вже дорослі. Поцілунок супроводжує нашу сім’ю майже цілий день. Дитина зробила щось хороше – ми її поцілували, чоловік підійшов – обов’язково поцілую. Це дарує відчуття щастя і миру. Миру в нашій сім’ї... Хоч би як дивно це звучало в наш неспокійний час. Із кожним поцілунком відчуваємо, наскільки нам добре і комфортно разом, діти почуваються впевненіше, гарно складається день.
Стосовно поцілунків на вулиці, якщо це дійсно романтичний поцілунок, що «не виходить за межі», вважаю – це добре. Немає нічого поганого в тому, коли ти проявляєш свої почуття до коханої людини, навіть привселюдно.
Поцілунок зустрічі та прощання
Вокзал - місце зустрічей і прощань. Зазвичай на пероні залізничного вокзалу люди зустрічають чи проводжають своїх рідних, обіймають їх і цілують зі сльозами радості чи смутку на очах. Важко навіть уявити, скільки таких моментів бачила начальниця залізничного вокзалу станції Ворожба Ніна Шевченко.
Далі – пряма мова.
– Такі емоції вирують у нас щодня! І дуже приємно, коли стаєш свідком саме моментів зустрічі, сліз радості, обіймів і, звісно ж, поцілунків. А от коли люди прощаються, якась частинка тебе теж засмучується разом із ними.
Особисто я найбільше емоцій від поцілунку відчуваю, коли у гості приїжджають діти. Живуть вони далеко, тож, у такі моменти даємо волю обіймам і поцілункам. Неймовірно приємно стає на серці. Саме через поцілунок передаємо ту безмежну любов одне до одного, яку неможливо висловити будь-якими словами. Пам’ятаю з дитинства: так виявляли свої почуття мої батьки, так робимо і ми зараз.
Цілуйте лише "своїх"
Окрім приємних відчуттів, що дарує поцілунок, він може бути переносником різних бактеріальних чи вірусних інфекцій. Про це ми запитали у головного лікаря Білопільської первинки Костянтина Рожина.
Далі – пряма мова.
– До поцілунків ставлюся в принципі нормально, і як людина, і як лікар. Хоча, звісно, якщо людина хвора, наприклад, на ковід, краще з цим перечекати. Щодо романтичних поцілунків, як медик скажу, що варто дарувати їх лише тим, із ким маєш стосунки, і аж ніяк не випадковим партнерам. Адже дійсно, такий, здавалося б, безневинний прояв ніжності в результаті може принести купу неприємних "сюрпризів".
Свого першого поцілунку вже не пам'ятаю, бо я вже дядько у віці. Особливих традицій щодо поцілунків у родині теж не маємо, але найбільше і найчастіше я дарую їх своїм онукам. А от кумедних випадків зараз і не пригадаю… Хіба що в дитинстві взимку цілував залізну гойдалку і прилипав до неї. Відчуття, думаю, знайомі багатьом!
