У селі Атинське, що за два кілометри від російського кордону, вже більше півстоліття працює психоневрологічний інтернат. Від початку війни заклад неодноразово опинявся під обстрілами ворога. Росіяни гатили по ньому з кулеметів, мінометів та дулової артилерії. Зруйнували спочатку плитку у дворі, двері, вікна, квітники, а пізніше вщент розтрощили будівлі інтернату. Пацієнтів та персонал евакуювали. Тепер там нікого, працівники ліквідують наслідки обстрілів.
Журналісти Білопілля.City поговорили зі співробітниками Атинського інтернату і дізналися, як люди з психоневрологічними захворюваннями жили під обстрілами, вибухами та що з ними зараз.
"24 лютого ми почули війну"
Медична сестра Ольга Бублик, якраз в ніч на 24-те чергувала в інтернаті. Каже, війну вони одразу почули:
"Вночі 24 лютого ще не читали новини, але все зрозуміли. Ми почули вибухи та гуркіт техніки. Це зараз вже знаємо як діяти, а тоді сильно налякалися. Гриміло десь дві години. Потім – затихло. Чекали, чи почнуть стріляти по нашому закладу, чи зможемо повернутися додому, що буде з нашими підопічними. З того ранку наше життя докорінно змінилося.
Не скажу, що ми не вірили про можливу війну, десь розуміли, що рано чи пізно вона почнеться, але якось не вірилось в те, що по нас стрілятимуть із сусіднього села. Ми все життя жили поруч з Росією, в селі навіть є одна спільна вулиця: у нашій Рижівці починається, а в Тьоткіно (Курська область) – закінчується. У кожного у РФ є родичі, куми, друзі, однокласники".
На роботу вранці 24 лютого працівники закладу їхали вже через російський блокпост, пригадує директор інтернату Олег Терещенко:
Олег Терещенко, директор Атинського інтернату
"Зранку ми сіли в нашу машину і як завжди поїхали на роботу. Побачили, що зруйнований наш прикордонний блокпост, митний пост, а на його місці вже стоїть російський БТР і патруль зупиняє всі машини. Ми сказали, що їдемо до наших підопічних в інтернат, що всі – працівники закладу. Перевірили авто, пропустили.
З перших годин війни ми зрозуміли, що треба обладнати укриття, що небезпека обстрілів буде завжди. Ось тут у нагоді стали колишні панські підвали (інтернат – це колишній маєток цукрозаводчиків Терещенків, – прим. ред.) Ми їх обладнали, замінили всі лампочки, наносили туди запасів їжі, води, медикаментів. Продумали все, щоб максимально довше триматись автономно. Є генератор, своя пекарня, медична частина, водонапірна башта, котельня. Далі почали проводити навчання персоналу. Не так, як раніше, формально, а так, щоб дійсно вижити в умовах обстрілів".
Перші місяці, коли ворог оточив Сумщину, ніяких сигналів повітряної тривоги ніхто не давав, повз заклад їздила російська техніка. Скрутно було з продуктами, бо область перебувала в оточенні. Виручали власні запаси та ресурси. Пекли хліб, різали свиней з власного підсобного господарства. У погребах мали овочі та закрутки. Важче було на початку весни, коли треба було починати сіяти. Поля обстрілювали, ворог знаходився в зоні видимості, ми через лісосмуги бачили їхню територію. Все ж розпочали сіяти: діставали пальне, насіння. Ми всі чекали звільнення Сумщини, вірили й віримо в нашу перемогу!"
Звільнення Сумщини додало оптимізму, але не спокою
Соціальна працівниця Олена Колеснікова розповідає, що з квітня, коли росіян погнали з Сумщини, ворог посилив обстріли прикордонних територій. Персоналу разом із пацієнтами доводилося годинами ховатися в укритті:
"З квітня ми постійно чуємо вибухи, навіть навчилися розрізняти види зброї, з якої стріляють. Виконуємо всі вимоги безпеки, спускаємось у підвали й там чекаємо закінчення артобстрілу чи відбою повітряної тривоги.
У працівників неспокійно на душі: у когось діти воюють, хтось з родичів опинився на захопленій ворогом території. Багато хто дуже переживав через розірвані зв’язки з родичами в Росії, які вперто вірять телевізору, а не своїм близьким".
Великодній «подарунок»
У квітні підопічні та персонал Атинського інтернату готувалися до найбільшого християнського свята – Великодня, пригадує інструкторка з трудотерапії Ольга Рибалко:
"Ми планували пригостити підопічних святковим обідом. І тут нас «привітали» наші сусіди. Ми були підготовлені: усі миттєво спустилися у підвал. Це був перший потужний обстріл закладу з боку Росії. Тоді зафіксували п'ять «прильотів» мін 82 калібру, також були постріли та влучання із великокаліберного кулемета Владімірова, який знаходиться на російських бронетранспортерах.
Наслідки великоднього обстрілу Атинського інтернату
Від міни, що впала біля їдальні, залишилася вирва. Осколки прошили стіни, шафи у коридорі, пройшли крізь наступні дерев’яні двері та застрягли десь у стелі.
На щастя, тоді не постраждали ні персонал, ні підопічні. Не ушкодженими лишилися і мешканці живого куточка: павич Степан з командою та білий фазан з курочкою. А уссурійський єнот Вася тепер боїться виходити зі своєї будки".
Працівники власними силами прибрали осколки, зруйновану плитку, закрили вікна та встановили двері.
Підопічні і персонал навели порядок після обстрілів
Прокуратура відкрила досудове розслідування за фактом обстрілу Атинського психоневрологічного інтернату. За інформацією правоохоронців, армія РФ застосовувала по людях зброю, яка заборонена міжнародним правом.
Неспокійний червень
Ще один сильний обстріл пригадує інструкторка з трудотерапії Ольга Рибалка:
"Вранці 23 червня ми вже по звуку зрозуміли, що летить на нас. Поховалися в укриття, але і там чули, що прилітає добряче. Заспокоювали підопічних, самі трималися.
А ще почули, як голосно кричать наші тварини у свинарнику. Туди впали рештки зруйнованої покрівлі й поранили їх".
Директор закладу Олег Терещенко каже, тоді після сильних "прильотів" частину підопічних довелося евакуювати, небезпека зростала:
"Найбільш вразливих категорій наших підопічних – інвалідів, які пересуваються на візках, ми вивезли у більш безпечне місце. Інші залишаються. Допомагають нам небайдужі люди. Приїжджали депутати Сумської обласної ради. Привозили продукти, засоби гігієни.
Прокуратура фіксує збитки, а коли їх нам повернуть – невідомо".
Гуманітарний вантаж для Атинського інтернату
"Чорний день" для Атинського інтернату
3 липня настав той самий "чорний день". Близько 20:00 зі сторони Росії почався масований обстріл по території Атинського психоневрологічного інтернату. А за пів години його накрили ще й з артилерії. Загалом випустили 20 снарядів різних калібрів. Спалахнула пожежа у їдальні закладу. Прилетіло в адмінкорпус та гуртожиток. Пацієнти ховалися у підвалах. Троє людей травмувалися, їх госпіталізували.
"Це історична споруда родини цукрозаводчиків і меценатів Терещенків, яка вціліла після двох воєн, їй 150 років. Попадання в центральний корпус наш житловий, також у гуртожиток і на території установи, що призвело до великих руйнувань. Там іще пробили стелю в у майстерні, котельня ушкоджена. Влучання пряме в клуб – даху немає", – розповів завгосп установи Олексій Прокопченко.
Після цього, третього і найжорсткішого обстрілу, співробітники ДСНС негайно взялися евакуювати всіх пацієнтів інтернату у більш безпечне місце.
Директор установи Олег Терещенко розказав, що 60 підопічних і всі працівники зараз облаштовуються на новому місці. Підопічні отримують необхідне лікування та оговтуються від того, що довелося пережити в Атинському.
