"Про велич нації та її моральний прогрес можна судити з того, як поводяться з її тваринами" (Махатма Ганді)
Кажуть, що робити добро потрібно, не вимагаючи нічого натомість. На жаль, у наш час, це велика рідкість. Бо дехто за свої добрі справи очікує не лише слів подяки, але й матеріального заохочення чи певної послуги натомість… Звісно, не завжди, але таких «добродіїв» серед нас, людей, чимало. Й від цього стає досить сумно…
Та коли, гортаючи стрічку новин у ФБ, раптом бачиш черговий допис групи «Зоозахисники м. Білопілля», починаєш вірити у справжнє добро – самовіддане, щире, неосяжне, що йде від великого серця, згуртовує і подає приклад іншим.
Протягом двох років мені особисто доводилося звертатися до місцевих зооволонтерів двічі (це не рахуючи безкінечних запитань моїй подрузі-зоозахисниці щодо догляду власної живності). Одного разу сповістила їх про збитого на дорозі, пораненого кота, вдруге – просила прилаштувати маленьку пухнасту «знайду», що пізно ввечері гучно нявчала на вулиці й відчайдушно бігла мені в руки. І жодного разу не отримала від них відмови. Навіть коли кошеня вдалося самостійно прилаштувати до любительки котів, у якої їх своїх було п’ятеро, зооволонтери запропонували свою допомогу в безкоштовній стерилізації чотирилапої дівчинки.
Пухнаста "знайда"
Тоді подумалося: «Навіщо їм усе це? Безкінечна біганина, догляд за тваринами, пошук їжі та ліків для братів наших менших, вакцинація, стерилізація, лікування, утримання, облаштування житла, розшук зниклих тварин»… Сама ж і відповіла на своє запитання – бо віддаючи свою любов, натомість вони отримують непідробні почуття вдячності й такої ж щирої любові та вірності на все життя від тих, про кого дбають щодня.
Тому й вирішила поспілкуватись і розповісти про їхню роботу, про ті справи, яким дівчата присвятили своє життя. Як і коли виникла їхня організація, і як їм вдається в умовах війни рятувати не лише себе, а й чотирилапих друзів.
Об’єднала мама восьми цуценят
«Найкращий приклад – то гарний приклад. Перед тим, як утворилась наша організація, зоозахист і волонтерство вже були більш-менш розвинуті в Сумах, де центр допомоги тваринам діяв уже сім років, - говорить зооволонтерка з Білопілля Інна Васильченко. – У кожного з нашої команди (ми на той час не були знайомі), були підопічні тварини. А влітку 2020 року, у дворі однієї з місцевих багатоповерхівок, безхатня собака привела вісім цуценят, і, уявіть лише, всі були дівчатка! Ось вони нас і об'єднали. Піднялося питання знайти дім для вісьмох пухнастих красунь, а також вакцинувати і стерилізувати їхню маму».
«Впродовж місяця ми виконали нашу першу місію: знайшли дівчаткам господарів, а Рижка стала першою собакою в Білопіллі, котра отримала кліпсу. Й ми загорілися діяти далі, бо тварин по місту було багато», - долучилася до розмови Яна Ганаза-Мальцева.
Безпритульні пухнастики отримали власне житло
Як розповідають дівчата, на початку вересня того ж таки 2020, разом із волонтерами з області, вони відловили 15 тварин, вакцинували їх і провели навчання для зацікавлених ветеринарних лікарів нашого міста. У старій фермі їм дозволили зробити перетримку для тварин, а деякі з собак, котрі були першими «новосельцями», так і залишилися з ними до сьогодні. 25 вересня цього року їхній організації виповнилося два роки.
«І ось нас стало п'ятеро, - продовжує Інна. – А ще – наша незамінна помічниця, ветеринарний лікар Галина Ткаченко, яка зголосилася працювати з нами, і досі – у наших рядах. Вона, разом із донечкою Марією, дуже нам допомагають обстежувати, щеплювати, стерилізувати та, за потреби, лікувати тварин.
Власні клопоти поєднали з волонтерством
Кожен із нас, як тоді, так і нині, мав власні повсякденні справи і домашні клопоти, але всі розуміли – ми вже «Зоозахист Білопілля» і повинні діяти, власне, що ми і робили. Створили сторінки у соцмережах, максимально закликали людей допомагати всім, чим можливо, солома, тирса, ліки, будівельні матеріали… І дуже раділи від того, коли небайдужі люди відгукувалися на наші прохання про допомогу. Це і діти, й дорослі, посадовці та підприємці – не хочу вдаватися до імен, аби раптом когось не забути.
Також постійно публікуємо пости про те, як важливо вакцинувати та стерилізувати тварин, відмовитися від гормональних препаратів, котрі викликають хвороби та летальні наслідки».
Допомога тваринам об’єднала людей
«Ми проводили просвітницькі програми в місцевих закладах освіти, й до допомоги долучалися цілі класи, - розповідає Яна. – Діти збирали корми для тварин, приходили на вигулювання пухнастиків, допомагали прибирати. Нас почали чути, до нас почали звертатися, активність волонтерів давала ще більше жаги до розвитку Зоозахисту. Наш колектив поступово збільшився. Нині працюємо над спільною справою разом із Наталією Назаревською, Юлією Чибарь, Наталією Плетньовою, Анною Цукан, Інною Вигодянською, Інною Васильченко, Ольгою Дрозденко і, як я вже зазначала, з Галиною Ткаченко та її донькою Марією. Незважаючи на вік та зайнятість, допомагають і наші близькі люди. І все б нічого, але настало 24 лютого 2022 року»...
Важко, але можливо, незважаючи ні на що!
«Хоч би які проблеми спіткали нас до цього, з початком повномасшабного вторгнення ми зрозуміли, що то були проблеми, котрі можна вирішити, - говорить Інна. – А ось що робити, чим годувати тварин, коли запаси вичерпуються, чим лікувати і вакцинувати, якщо ліків і вакцин неможливо купити, перші місяці це був шок і виживання. Та, незважаючи ні на що, зі страхом завтрашнього дня, ми знову стоїмо на ногах і не полишаємо розвиток нашої справи».
Як розповідають зоозахисниці, сьогодні їм доводиться дуже важко. З вакцинами бувають великі перебої, тварин у місті більшає з кожним днем, адже чимало людей, рятуючись від обстрілів, залишили свої домівки і покинули тварин. Втім, тварини мають свою природу розмноження, цуценята і кошенята з'являються ще в більшій кількості, корми, ліки, ремонт та будівництво будок збільшилося у рази, а охочих прийняти тварину у свій дім зараз досить небагато.
Велика подяка небайдужим
«Не вистачає чоловічих рук, бо в нашому колективі – самі лише жінки, а чоловіки зараз відстоюють свободу нашої країни зі зброєю… - говорить Яна. – Переглядаючи закордонні відео, які там є притулки для тварин, ми сподіваємося, що теж зможемо облаштувати у нашому місті щось подібне і полегшити життя нашим чотирилапим друзям.
Хочеться висловити велику вдячність тим, хто допомагав і продовжує допомагати й підтримувати нашу організацію: харчами, коштами, матеріалами… Всім, хто дарує тваринам нову домівку. Ви неймовірні! Адже, навіть під час війни ви не забуваєте про людяність, співчуття і про те, що нашої допомоги потребують не лише люди, але й тварини».
Вони бояться бути вбитими, але не бояться вбивати…
«Сьогодні у нас на перетримці – близько сорока собак: і дорослі, й маленькі карапузи, а також – одна кицька, якій ми шукаємо постійний прихисток, - розповідає зооволонтерка Наталія Плетньова. – Віднедавна вона залишилась сама і дуже сумує за своєю пухнастою подружкою, котра вже знайшла собі нових господарів…
Усі наші «підопічні» - це тварини, відловлені на вулиці, підкинуті, принесені зі словами «Якщо не заберете, я його втоплю!», знайдені в картонних коробках обабіч доріг і на смітниках – ті, яких просто викинули, як непотріб, залишили на жахливу голодну смерть. Іноді від побаченого кров стигне в жилах…
Часто думаю про те, що сьогодні, в умовах жорстокої війни, наші мужні хлопці мають не лише силу захищати від нечисті Батьківщину та свій народ, а й людяність по відношенню до братів наших менших. Подивіться безліч відео в інтернеті, як вони годують їх із самого малечку, з соски, діляться своїми сухпайками, піклуються про кицьок і собак. А ті «люди», яких вони захищають, бувають настільки черстві й бездушні, що можуть отак просто вбивати беззахисних маленьких тварин, викидаючи їх на смітник.
І щоразу, виявляючи такі знахідки, ми звертаємось через соцмережі та особисто до власників тварин, закликаємо їх стерилізувати своїх домашніх улюбленців, якщо вони не планують залишати потомство. Тим більше, звернувшись до зоозахисників, вони можуть зробити це безкоштовно, якщо не мають фінансової можливості виділити кошти на операцію».
Післямова
Іноді, наслухавшись болючих історій про те, як деякі Homo sapiens ставляться до навколишнього світу, на думку спадає фраза німецького поета Генріха Гейне: «Чим більше я пізнаю людей, тим більше мені подобаються собаки». І це дійсно так. І особисто я дуже пишаюся тим, що за будь-яких умов і часів, попри будь-які складнощі та проблеми, серед нас є ті Люди, кому доля цих чотирилапих небайдужа.
Всі, хто має змогу і бажання допомогти зоозахисникам Білопілля та маленьким пухнастикам, можуть перерахувати хоча б невеличкий «хвостик» зі своєї картки на цей рахунок.
На одного ситого чотирилапого в Білопіллі стане більше, а світ стане на краплинку добрішим.
Всі, хто має бажання взяти собі у домівку нового вірного друга, може завітати на сторінку Facebook «Зоозахисники м. Білопілля», написати волонтерам і обрати собі пухнастого улюбленця.
А поки що пропонуємо помилуватися пухнастиками у нашому відео.
Подаруйте їм свою любов і вони віддячать вам тим же!
