Сьогодні ми познайомимо вас із білопільчанкою Наталією Плєтньовою, яка присвятила своє життя допомозі безхатнім тваринам. Як розповіла Наталія, у наше місто вона переїхала лише кілька років тому, але вже встигла обзавестися сімома котами.
Байдужість - найстрашніший гріх. За згодою мовчазних відбуваються найстрашніші злочини. Білопілля.City розпочинає цикл розповідей, про білопільців, які власним прикладом показують величину людського серця.
Щодня, щомиті, щохвилини кожен із нас вирішує безліч питань та проблем. Всі вони різні за важливістю та нагальністю, але, тим не менш, увага приділена лише їм. Зізнайтеся, скільки разів ви не віталися зі знайомими на вулиці? І не через сварки або неприязнь, а саме через брак уваги. Скільки разів «відмахувалися» від близьких (і не дуже) людей із відмовкою «у мене немає часу»? Скільки разів через байдужість ви проходили повз тварин, котрі потребували від вас краплинку уваги та крихту співчуття? Байдужість…
Майже всіх котів Наталія забрала з вулиці. Усі були хворі та приречені на смерть.
- Коли я бачила кошеня і розуміла, що воно у жодному випадку не виживе і не знайде собі господаря, моє серце починало обливатися кров’ю. І я просто забирала тваринку додому, - говорить Наталія.
Потім розпочинався період лікування та реабілітації котів. Завдяки зусиллям жінки, маленькі «гидкі каченята» перетворилися на величезних здорових котів із шикарними «шубками».
Наталія також розповіла про допомогу, яку їй постійно надає Галина Ткаченко, власниця ветеринарної аптеки та магазину, що на ринку.
- Це жінка з дуже великою душею! Хоч би коли я принесла їй хвору тваринку, яку підібрала на вулиці, (а їх безліч), Галина завжди безкоштовно робить їм уколи, робить знижки на потрібні препарати, інколи навіть безкоштовно дає такі потрібні вакцини! Вона дуже чуйна. Особисто я знаю, що вона не просто годує, а й лікує безхатніх пухнастиків, а потім влаштовує їх до родин. Дякую і своєму чоловікові, який із розумінням ставиться до моєї позиції та всіляко підтримує мене морально. Хоча, до речі, серед наших пухнастих "квартирантів" у нього є і своя улюблениця - трьохмасна кішка Мася, яку він сам кілька років тому взяв додому з вулиці ще малесеньким кошеням.
На відміну від переважної більшості жінок, сумочка Наталії наповнена кормом. Жінка просто не може пройти повз голодну тварину, тому, виходячи з дому, вона неодмінно бере з собою корм, а також пляшечку свіжої води.
Наталія має двадцятирічний стаж у сфері медицини та, на жаль, отримує пенсію, яка ледь перевищує півтори тисячі гривень. Та все ж, це не заважає жінці щомісяця купувати майже 20 кілограмів корму, лікувати хворих тварин.
- Більшість котів, собак - колишні хатні улюбленці, які за незрозумілих обставин опинилися на вулиці: хтось, набавившись, занудився, інші, вважаючи себе гуманістами, просто викидають маленьких кошенят та цуценят, наприклад, на ринкову площу, - розповідає жінка.
Викидання тварин на ринкову площу взагалі окрема тема, адже там є кілька жіночок, котрі годують та захищають підкинуту малечу. Їм збудували невеличку будку. Та інколи вчинки людей просто не піддаються здоровому глузду. Як розповіла Наталія, були навіть такі випадки, коли вона принісши новеньки блюдечка для годування, вже наступного дня просто їх не знаходила. Мабуть комусь у господарстві потрібніше…
- Вважаю, єдиний вихід зі зменшення популяції безхатніх тварин це – по-перше, стерилізація, а по-друге, свідомість людей. Та все ж, мене дуже радує той факт, що окрім мене за міськими тваринами також доглядають кілька жіночок. Всі вони мають великі серця і душі. Ми познайомилися, так би мовити, на вулиці, тепер ми спілкуємося та гуртом доглядаємо за нашими підопічними.
