"За більш ніж 40 років роботи у сільському господарстві, ніколи не думав, що доведеться працювати під обстрілами", - так почав розповідь про цьогорічні жнива керівник ФГ «Князівське» Іван Петрович Худін.
- За остані 40 років ми в нашому аграрному секторі пережили різні потрясіння та виклики: від розпаду колгоспів - до введення приватної власності на землю. Пам’ятаємо дефіцити пального, відсутність техніки, розірвання торговельних зв’язків із росією, заборгованість із заробітної плати…
Тоді вважали, що ми героїчно долаємо найважчі часи… І тільки зараз, згадуючи розповіді наших батьків, бабусь про війну, починаємо розуміємо, чому вони збирали крихти зі столу і не викидали жодного шматка хліба… Хіба хтось думав, що не погода чи економічні негаразди заважатимуть аграріям, а Град - не з неба, а від сусіда…
Наше підприємство пережило 9 місяців війни. Як це нам вдалося? Винятково на ентузіазмі, патріотизмі та сміливості наших працівників. Всі вони – люди, які добре усвідомлюють небезпеку і виїжджають у поле, знаючи, що в будь-який момент може «прилетіти». Вони, не виїхали з села і знають, як на звук визначити: вдарить снаряд близько чи полетить далі від дому, де сидиш сам і твоя родина.
Коли ворог обстрілював наші поля, сільгосптехніку, то сподівався, що ми «зберемо манатки» і втечемо або підемо домовлятися... Так не буде. Наші механізатори, прості сільські хлопці, показали такий рівень мужності й відданості своїй землі, впевненість у Перемогу, що ворог сьогодні від безсилля займається тільки терором мирних жителів.
Із перших днів широкомасштабного вторгнення наше підприємство не припиняло роботи ні на день. У лютому-березні – готували техніку і допомагали жителям виживати в умовах оперативного оточення. З квітня – на полях. Більшість нашої землі виходить на лінію кордону.
Спочатку це насторожувало. Але коли достигає пшениця, то хліборобське серце не витримує: сідають хлопці в комбайн і їдуть молотити.
До речі, саме робота в полі врятувала життя Сергію Коров’яковському та Леоніду Гончаренку. Вони приїхали на тік, завели техніку і виїхали в поле. І через кілька хвилин на ті місця, де вони поставили свої авто, «прилетіло». Дві машини розбиті вщент. Потрощений тік, вбито кобилу і лоша…
Не один раз доводилося працювати в полі, коли з одного боку молотиш, а на інший падає снаряд.
Я сьогодні дякую всім своїм працівникам, які залишились і працюють, збирають хліб, зберігають і забезпечують продовольчу безпеку. Я дякую Коров’яковському Сергію, Гончаренку Леоніду, Бойку Юрію, Федорченку Леоніду, Цаприці Сергію, Коваленку Миколі, Ткаченку Олександру, Пугачу Володимиру. Дякую їхнім родинам, які підтримують своїх чоловіків, всім, хто допомагає і підтримує.
Сьогодні найважливіше і найцінніше – людське життя. Ми зазнаємо втрат: знищена техніка, розбиті будинки працівників, господарські споруди, трансформатори, лінії електропередач…
Але від цього люди стають ще згуртованішими й злішими. І наша злість на ворога, як і любов до землі, до своєї хліборобської справи, наближає Перемогу.
- Дякуємо, Іване Петровичу за розповідь. Вітаємо зі святом і бажаємо гарних врожаїв, вирощених на мирній землі.
