Поліна Горова – звичайна дівчинка з невеличкого села Павлівка, що знаходиться на кордоні з ворожою країною, всього у двох кілометрах від росії… Війна змусила її покинути рідну домівку та виїхати до Сум, війна створює їй, втім, як і всім її одноліткам з України, перешкоди та випробування у навчанні. Але війна не змогла забрати в неї єдиного – її прагнення жити у творчості і досягати омріяної мети.
Поговоривши з мамою Поліни, одразу взялася за написання матеріалу про юну мешканку прикордонного села, яка в умовах війни намагається жити звичайним життям, навчається та займається спортивно-бальними танцями… І вже за пару хвилин на моніторі ноутбука почали блимати сповіщення з Телеграм-каналів, що попереджали про артилерійський обстріл Білопільщини. У тому числі обстрілювали й Павлівку…
Фото: Телеграм-канал Білопільської громади
«Де Поліна зараз? В Сумах чи приїхала в гості до рідного села? Де в цю хвилину перебуває її матуся, з якою ми говорили буквально кілька хвилин тому? Чи все з ними добре? Сподіваюся, що так…» - із такими думками досить складно розповідати історію життя творчо обдарованої дівчини і налаштовувати себе на позитив. Та все ж, спробую.
«Танцювати Полінка любила з дитинства, - говорить мама дівчинки Тетяна Горова. – В мене й досі збереглося відео, де вона танцює ще зовсім маленькою. На той час їй було рочків два, не більше, навіть розмовляти ще толком не вміла, а вже танцювала. Тож, не дивно, що вона присвятила себе танцям. Вони у неї – в крові!»
Поліна Горова - фото дитячих роківФото: з архіву родини
Як розповіла мама Поліни, у школі донька теж була активісткою, під час кожного заходу – на сцені. Щодо навчання – завжди старалася, хоч виходило й не завжди, а от потяг до творчості був дуже сильний.
«До речі, крім захоплення танцями, Поліна дуже гарно малює. До п’яти років навіть олівця в руки не хотіла брати, я думала, що й ручку не візьме у школі, але з п’яти років раптом почала малювати і одразу – цілими картинами. Ми з чоловіком були приємно здивовані!
Хоч, на жаль, розвивати далі її художні здібності не було можливості. В селі художніх гуртків не було, а возити Поліну з Павлівки до мистецької школи у Білопілля не було чим. Хоча, звісно, ми з чоловіком хотіли їй у цьому допомогти, дати можливість реалізувати себе в її захопленні.
Коли ж купили авто, вирішили твердо – будемо їздити! Але постав вибір: малювання чи танці. Поліна обрала друге. Тож, у подальшому, тричі на тиждень, своєю автівкою ми долали понад 20 кілометрів в один бік, аби донечка могла займатися в студії спортивного бального танцю «Грація», у Марини Петрівни Крахмальової.
Фото: з архіву родини
Бачили, як їй це подобалося, як дитяче захоплення поступово стало невід’ємною частиною її життя. Тому завжди підтримували й підтримуємо її в цьому, і морально, і фінансово», - продовжує пані Тетяна.
Закінчивши дев’ятий клас Павлівської школи, Поліна Горова продовжила навчання вже у Білопільському ліцеї № 2, адже школу в селі закрили.
«Донька через це дуже засмутилася, бо любила свою школу і хотіла б і далі там навчатися, але обставини склалися по-іншому… Через війну навчання проходили онлайн», - розповідає Тетяна Горова.
Постійні обстріли Павлівки змусили дівчинку залишити рідну домівку і переїхати до обласного центру, до прабабусі. Втім, іноді Поліна приїжджає у село, побачитися з батьками, адже дуже за ними сумує.
Фото: з архіву родини
«Вона в мене терпляча та стресостійка дівчинка, можна сказати «бойова», - продовжує свою розповідь мама Поліни. – З самого дитинства рідко плакала чи жалілась на когось, навіть коли її хтось ображав у школі. Вона або сама давала здачі, бо я її так учила, або терпіла. І мені здається, через оцю її впертість, у школі її поважали і хлопці, й дівчата, любили вчителі та дітвора з інших класів. Та й зараз бачу, як у танцювальній студії до неї «тягнуться» діти… Така вона в мене – позитивна.
Вихованці студії спортивного бального танцю "Грація"Фото: з архіву Марини Крахмальової
Вдома Поліна – справжня помічниця! Коли ще жила в селі, а зараз приїжджає в гості, завжди допомагає по господарству. А ще – любить кулінарити. Пече дуже смачні торти, і практично з нічого може приготувати справжній шедевр. Це захоплення проявилося досить недавно. Крім того, любить подорожувати і фотографуватися. Раніше ці два захоплення ми часто поєднували.
І все б нічого, та в нашу країну прийшла війна…
Сама не раз помічала, що на події після 24 лютого, я реагувала більш емоційно, ніж Поліна. Хоча, можливо, вона просто не показувала мені своїх переживань. І досі, коли, буває, приїжджає в село і починається обстріл, одразу біжимо з нею в погріб, аби перечекати там небезпеку. То вона і в такі моменти знаходить у собі сили, аби мене заспокоїти! Я сиджу, вуха затуляю, а вона усміхається, мовляв, «мамо, та чого ти… все буде добре!»
Поки що, нас Бог милував, домівка ціла, хоча «гепає» сильно і поруч…»
Фото: з архіву родини
- Чому ви з чоловіком не виїдете з села?
- А куди виїжджати? В Сумах, де зараз живе Поліна, всі ми не розмістимося, та й господарство кидати не хочеться.
Незважаючи на складні обставини, Поліна не зраджує своєму захопленню - продовжує займатися спортивно-бальними танцями, їздить із Сум до Білопілля, хоч зараз і рідше, ніж раніше, але все одно старається.
«Як воно буде далі – покаже час. До речі, не так давно у Полінки змінився танцювальний партнер, бо Саша, з яким вона раніше була в танцювальній парі, через війну виїхав із Білопілля, за кордон. Тож, зараз вона – в парі з Дмитром, із яким, власне, вони і стали переможцями балу, що відбувся в Сумах напередодні Нового року», - говорить мама Тетяна.
Поліна Горова і Дмитро ТрофімовФото: з архіву Марини Крахмальової
Як дізналася з розповіді жінки, у подальших планах її донечки – добре закінчити школу і стати або кулінаром, або хореографом. Попереду ще два роки, аби визначитися остаточно.
«В такий час досить важко щось прогнозувати. Та особисто я дуже хочу, аби донька виїхала на навчання за кордон. Зараз запроваджено багато програм для дітей, тож, шукатимемо для цього можливості. Та є одне АЛЕ – виїжджати вона не хоче. Поліна – патріот своєї країни, на всі пропозиції відповідь одна: «Я буду тут!». Що ж, поживемо - побачимо… Аби діждатися миру, а далі вже разом вирішимо», - говорить пані Тетяна.
Фото: з архіву родини
«Поліна – дуже добра, а ще – здібна, талановита дитина, - говорить керівник студії спортивного бального танцю «Грація» Марина Крахмальова. – Навчається у нашій студії вже третій рік. Її дуже люблять у колективі, і маленькі, й дорослі танцюристи.
Поліна неодноразово брала участь у фестивалях, конкурсах та чемпіонатах. У лютому минулого року, саме перед початком повномасштабного вторгнення, разом із попереднім партнером Сашею Олійником, вони вибороли перемогу у своїй категорії на Чемпіонаті України, що відбувся в Одесі. На сьогодні Полінка працює в тандемі з Дмитром Трофімовим – це одна з найстарших пар нашого колективу.
Вихованці студії спортивного бального танцю "Грація"Фото: з архіву Марини Крахмальової
Я вдячна батькам Полінки – унікальним, незламним людям, за те, що вони завжди підтримують донечку і допомагають іти до її мрії – стати хореографом. Не дивлячись на зайнятість, тато завжди відкладав усі свої справи, аби на своєму авто привезти доньку на тренування, до Білопілля.
Поліна не кинула танці й під час війни! Попри обстріли й небезпеку, бажання танцювати не зникало. Пишаюся тим, що наполегливість і прагнення принесли їм із Дімою перемогу на обласному балу лідерів учнівського самоврядування і творчо обдарованої молоді, що відбувся в Сумах, напередодні Нового року!
Пам'ятаю, як після балу Поліна сказала в інтерв'ю одному з сумських телеканалів, що танці – то частина її життя. І, не дивлячись на те, що її рідний дім знаходиться на прикордонні, мрія та бажання танцювати допомагає їй пережити обстріли, довгі години в підвалі, коли доводиться ховатися, щоб урятувати своє життя.
Тож, усі ми віримо, що скоро настане Перемога і наш колектив зможе взяти участь іще не в одному турнірі. На сьогодні ми вже отримали запрошення на Чемпіонати України, що мають відбутися в Полтаві та Одесі. Сподіваюся, що зможемо взяти участь у цих змаганнях, адже діти про це дуже мріють. А ще – з нетерпінням чекають на Перемогу України!
Післямова
Коли писала матеріал, у моїй пам’яті раптом сплив короткий відеоролик із Тік Ток, у якому тендітна дівчина на ковзанах під звуки скрипки танцювала на змонтованому напівпрозорому фоні жахливих вибухів. Чому згадала саме його? Бо той кліп у моїй уяві дивним чином асоціювався з 10-класницею Поліною – дівчинкою з прикордоння, та поєднував у собі відчуття страху і надії, приреченості та любові, важкості та, водночас – величезної віри у завтрашній день… День, у якому не буде війни та ворожих обстрілів, день, коли ця дівчина зможе спокійно приїжджати до рідної Павлівки, до мами з татом, і проводити час зі своєю родиною та друзями, а не сидіти у погребі, ховаючись від вибухів і подумки танцюючи під страшну «музику війни»…
Цей матеріал створено в рамках проєкту «Сила місцевих медіа – для посилення згуртованості українців», що реалізується Громадською спілкою «Українська Асоціація Медіа Бізнесу» у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу».
