Як живе та працює у Рижівці за пів кілометра від росії фельдшер Наталія Ємельяненко і за що її відзначив Секретар РНБО.
Наталію Ємельяненко в Рижівці знають усі: від найменшого - до найстаршого. Дехто з найменших ще не усвідомлює, що її знає, бо народився на руках Наталії михайлівни. Але виросте - дізнається.
Розповісти про неї виникла чудова нагода - відзнака секретаря РНБО медаллю «Відзнака Ради національної безпеки і оборони України» 1 ступеня. Трохи соромно, що лише через таку відзнаку ми звернули увагу на цю жінку. Виправляємо ситуацію.
Фото: з відкритих джерел
Трохи фактів із життя Наталії Михайлівни.
Закінчила Рильське медичне училище в 1990 році за спеціальністю "Лікувальна справа". З 2018 року і до цього часу працює на посаді завідувача ФАПом с.Рижівка. Одружена. Чоловік Віктор працює в газовому господарстві. Двоє синів, онук.
Для кращого знайомства відправляємося в Рижівку. Зустрічаємо Наталію Михайлівну, як завжди, у фельдшерському пункті. Усміхнена, привітна. У ФАПі - чисто, затишно, запах «медицини», знайомий з дитинства.
- Тільки пішла людина з процедур. Їй призначили уколи, тож я роблю або тут, або йду додому до тих, хто не може прийти сюди, - говорить Наталія Михайлівна.
І відповідає на дзвінок. Її розмова з абонентом на тому кінці більше нагадує сеанс психотерапевта, бо терміни у спілкуванні більш схожі на прийом у психолога, а не фельдшера. З розмови я зрозуміла, що людина, яка телефонує, погано спала, що все у неї болить і в голові шумить, що їй важко, нічого їсти не хочеться, а серце сильно б’ється…
Фельдшер все це слухала. Лише по ходу уточнювала якісь медичні показники: рекомендувала прийняти заспокійливе, взяти щось із запасу (наявний «запас» співрозмовниці фельдшер знала), пообіцяла завтра заїхати.
- Та не треба, Наташо, заїжджати, он на вулиці грязюка. Я вип’ю пігулку, може, полегшає. Якщо ні, тоді подзвоню ще, - сказала співрозмовниця на тому кінці слухавки.
- Добре, але я все одно після прийду, поміряю тиск, побачу, що там у вас, - заспокоїла землячку фельдшер.
- Таких дзвінків маю щодня кілька, це - як є зв’язок і електрика, – пояснює Наталія Михайлівна. - Якими ти ліками пролікуєш цей страх і тривожність у людей, які залишились тут жити? З 24 лютого ми стільки натерпілись! Коли почули, як повз село йдуть танки та інша техніка, то вже спокою не маємо.
- А коли ви почули танки? – уточнила я.
- 24 вночі. Спочатку - вибухи, а тоді - неймовірний гул. Здавалося, земля вся гуде, їхало техніки дуже багато повз село. Ми всі сиділи в хатах і боялися вийти на вулицю, бо і по селу ходили їхні вояки. Кілька разів заходили в Рижівку. Диверсантів шукали у клубі, і в інших приміщеннях. До нас, ми ж, бачите, не на дорозі, не дійшли.
А ще гуманітарку ворог роздавав на 8 Березня. До цього часу соромно за деяких земляків, які брали ті пакунки… Ніхто ж не сидів без хліба. У всіх було що пити-їсти…
- Виїжджати не збираєтесь, тут же «прилітає» часто?
- Ще й як прилітає. Ми вже по звуку чуємо, що летить і як ховатись. Після кожного обстрілу ми з чоловіком йдемо селом, він дивиться, чи не зруйновано газопроводи, бо працює у газовому господарстві, а я йду до тих, хто поруч живе з місцями вибухів: чи ніхто не постраждав.
Не завжди працює телефон. Це зараз усі скаржаться на виключення світла, а ми з весни звикли сидіти по п'ять діб без електроенергії і без зв’язку. Але тримаємось.
- Що найважче під час війни?
- Найважче – це заспокоювати людей, вселяти їм віру і триматись самій, не показувати страху і розпачу. Все важче і важче, бо фактично щодня «прилітає»: руйнуються будинки, гинуть люди. Багато виїхало з Рижівки, а ті, хто залишився, такі як ми з чоловіком, усвідомлюємо, що потрібні саме тут. І чого хати…
- Що незвичного доводиться робити під час війни?
- Ховати людей у підвал під час обстрілів, прислухатись, куди «летить», обходитись без електрики і зв’язку, приймати пологи в дорозі…
- А коли і кого Ви «народили»?
- Ой, це довга історія. Але завершилась благополучно. На обліку у ФАПі стоять усі вагітні жінки. Я слідкую, коли у кого термін пологів. У жовтні мала народити одна з них. Вона знала, що за найменших симптомів пологів треба викликати «швидку». Але…
Вночі мені дзвонять і кажуть, що у жінки вже відійшли води, а «швидка» не їде. Я сідаю на велосипед, по темному, це було о шостій ранку, викликаємо машину, зустрічаємо на дорозі «швидку», але до лікарні жінку не довезли: перейми почалися в дорозі. Виїжджали вчотирьох, приїхали – п’ятеро, з маленькою дівчинкою-захисницею, бо народилася напередодні Дня захисників – 13 жовтня.
- А назвали як?
- Ви нічого не подумайте. Назвали Наталкою. Це на честь бабусі…
- Але співпадінь не буває...
- Бувають.
- Чи маєте сьогодні все необхідне для роботи?
- Так, зараз нам дуже допомагає і наша первинка, і міська рада, і волонтери, і підприємці. Ми маємо запас медикаментів, перев’язочного матеріалу, засобів догляду та гігієни. Ми співпрацюємо з міською радою і за її сприяння отримуємо гуманітарну допомогу у вигляді продуктів та медикаментів.
- Ваші побажання своїм землякам?
- Пережити все і дочекатися перемоги. А ще - здоров’я, щоб усі повернулися додому в свої рідні місця і було куди повертатися.
Поговорили ми в Рижівці і з земляками Наталії Михайлівни.
Ольга Рибалка, жителька Рижівки, не вагаючись, дала характеристику своєму фельдшеру:
- Та це взагалі золота людина! Безвідмовна, добра. Хоч би хто попросив, вона завжди допоможе. Кидає все своє домашнє і біжить на виклик. Завжди вислухає, підтримає, чим є – поділиться.
Цю родину дуже-дуже поважають у Рижівці. І Наталію Михайлівну, і її чоловіка Віктора. Вони вже багато років живуть у нас і працюють, ми не уявляємо Рижівку без цієї родини. А ще Наталія Михайлівна – активний учасник художньої самодіяльності. Вона чудово співає у нашому рижівському ансамблі «Рижівські дівчата», а як чудово вона декламує вірші! Після війни ми обов’язково відновимо наші заняття в самодіяльності.
Володимир Відуєв, заступник голови Білопільської міської ради, уродженець села Рижівка:
- Жителі Рижівки дуже цінують Наталію Михайлівну, її щирість, професіоналізм і доброту. Я часто бачив, як вона спілкується з людьми. Не в кожної людини вистачить терпіння пояснювати одне й теж, вислуховувати всі проблеми і претензії.
Але в неї особливий дар чути людей. А ще – безвідмовність. Хоч би яка погода була, хоч би які домашні проблеми турбували, завжди прийде і допоможе. Те, що вона залишилась працювати у селі – це просто знахідка для Рижівки. Бережіть свою Наташу-медичку (так називають її у Рижівці) і цінуйте її.
Я особисто хочу подякувати Наталії Михайлівні і побажати міцного здоров’я і довгих років життя у рідній Рижівці під мирним небом. А наше завдання, як місцевої влади, - максимально допомагати і підтримувати таких людей та дякувати кожному з них за їхню працю.
