Перше, що хотілося б зробити після Перемоги – вийти на вулицю і крикнути на все село: «Ура! Перемога!». І дуже хочеться, аби це сталося якнайшвидше!»
Так говорить фельшер Ободівського ФАПу Ніна Василівна Скворцова, будинок якої розташований за кілометр від російського кордону.
Вже 20 років ця жінка поспішає на допомогу своїм односельцям, рятуючи їх не лише пігулками, уколами чи крапельницями, але й щирим словом, коли треба розрадити, заспокоїти чи дати слушну пораду.
Народившись в Ободах, Ніна Василівна знайшла своє призначення саме тут – у рідному селі. Свого часу, закінчила Сумське медичне училище, за спеціальністю «Акушерка», кілька років працювала за спеціальністю в поліклініці селища Вороніж Шосткинського району. Довелося побувати і в Кіровській області, куди направляли її чоловіка-військового. Та в 1990 році подружжя повернулося в Ободи.
Фото: facebook.com/Ніна Скворцова
- Оскільки на той час місць за спеціальністю тут не було, то кілька років я працювала в колгоспі, а вже з 2002 року влаштувалася на роботу фельдшером в Ободівський ФАП, де працюю і досі, - говорить Ніна Василівна. - Зараз в Ободах живемо разом із чоловіком Віктором. Маємо вже дорослого сина. Сергій зі своєю дружиною Наталею і двома нашими онуками – Артемом і Женею – живуть в іншому місті. Артем зараз проходить строкову службу в армії…
- Яким Ви запам’ятали день 24 лютого і взагалі початок повномасштабної війни?
- Вранці 24 числа мені подзвонила наша працівниця і сказала, що почалася війна. Було дуже страшно – чути постріли, гуркіт… Боялася не так за себе, як за дітей: сина і його сім’ю – що ж буде з ними?! І досі, коли згадую той день – відчуття повертаються. Чи минеться це колись – хто зна. Хоча, звісно, зараз сприймаю ситуацію зовсім по-іншому. Вже стараюся не панікувати і все тримати в руках, бо треба бути готовою будь-якої миті бігти на допомогу тим, хто її потребуватиме. Тож стараюсь триматися.
Вивчили вже з чого стріляють, як летить, по звуку чуємо, де впало. Вже навіть калібр визначаємо «на слух». Після кожного обстрілу головне дізнатись, чи ніхто не постраждав із людей. А тоді вже обговорюємо, що і де зруйновано чи пошкоджено.
- Виїхати подалі від обстрілів, від небезпеки не думали?
- Знаєте, перша думка, яка в мене була: якщо я звідси поїду, на кого я лишу своїх бабусь і дідусів, яким дуже часто потрібна допомога? Одним треба уколи зробити, іншим – поставити крапельницю чи тиск виміряти. Рідні та друзі бува й зараз телефонують, мовляв, виїжджайте, їдьте до нас, але ми тримаємось, бо така в мене робота, що маю думати не лише про себе, а й про тих, хто мене оточує.
- Коли працювати стало відчутно важко?
- Наша специфіка роботи – ти постійно з людьми, постійно за когось відповідаєш, і все залежить від того, як ти надаси медичну допомогу. Хоча, звісно, буває страшно і важко. Особливо, коли йдеш на виклик і не знаєш, у яку секунду «прилетить». Важко дивитися на вибиті вікна, пошкоджені покрівлі в будинках. А такі в нашому селі є.
Є люди, які виїхали з села, але ж чимало й лишилося. Вірять, тримаються, чекають на перемогу… Мужньо і терпляче переживаємо всі труднощі, приміром, відключення світла, відсутність зв’язку. Окрім планових відключень, електромережі пошкоджуються обстрілами, то, буває, і понад добу без світла сидимо. На роботу в принципі це не дуже впливає, адже маємо у ФАПі сонячну панель. І хоч вона не має великої потужності, та принаймні можна хоча б елементарно зарядити телефон, щоб бути на зв’язку.
- Чи забезпечений ФАП усім необхідним, чи в чомусь є потреба?
- Забезпечений. Крім того, нам надали все необхідне для невідкладної допомоги: перев’язувальні матеріали, джгути, кровоспинні засоби…
- Що Вас мотивує у роботі, хто підтримує і допомагає триматися, незважаючи на сьогоднішню ситуацію?
- По-перше – обов’язок. А ще дуже допомагає чоловік. Я знаю, що завжди можу розраховувати на його допомогу. От буває, треба йти на виклик на інший бік села, то він заводить машину і везе мене, аби було швидше й безпечніше. Така підтримка для мене дуже важлива.
- Чим займалися до повномасштабної війни? Можливо, маєте хобі?
- У нашому селі є художній колектив «Калинонька», в якому я співаю. Співала… до війни. Адже зараз, на жаль, не збираємось, не проводимо таких заходів, як раніше. У цьому колективі я вже багато років, мабуть, як приїхали жити до села, оселилися неподалік клубу, так і почала співати.
До речі, мій чоловік також – учасник художньої самодіяльності. Тож, можна сказати, ми – сім’я творча. А ще маю дуже багато різних квітів. Вони в мене всюди: і на городі, і в садку, і на клумбах. Це моє справжнє захоплення!
- Які найулюбленіші?
- Хризантеми. А ще – лілії та гладіолуси, яких у мене дуже багато! На городі ціле море чорно-бривців та майорів. Певною мірою, коли вони цвітуть, також добре відволікають від тривожних думок. Вийдеш влітку на город, помилуєшся ними і на душі хоча б на певний час стає легше. Хоча, чоловік колись сміявся, що на город мене не пускатиме, бо помітив одну закономірність: щойно йду на город по кавуни, одразу починається обстріл!
- Що найперше плануєте зробити після перемоги?
- Хочеться вийти на вулицю і крикну на все село «Ура! Перемога!» І дуже хочеться, аби це сталося якнайскоріше!
Про Ніну Василівну розповідають і її колеги-медики
Алла КостюченкоФото: facebook.com/Алла Костюченко
- Ніна Василівна – дуже сумлінна працівниця і гарна людина, - розповідає заступниця головного лікаря Білопільського ЦПМД Алла Костюченко. - Їй довіряють в Ободах, до її думки дослухаються. Неодноразово обирали депутатом сільської та міської рад. Завжди старається, якнайкраще виконує призначення сімейних лікарів. А ще – її витримці можна лише позаздрити! Адже перебуваючи під самісіньким кордоном, Ніна Василівна знаходить у собі сили робити все для своїх пацієнтів, яких не покинула навіть з огляду на небезпеку та постійні обстріли. І не важливо – це робочий час чи вона вже вдома, фельдшер завжди відгукнеться на прохання про допомогу. Вона – справжній професіонал своєї справи.
Ободівці вітають свого фельдшера з Днем народження
12 лютого Ніна Василівна відзначає свій День народження. Жителі Ободів сердечно вітають свого фельдшера зі святом.
Щиро дякують за вірність професії, відповідальність і доброту. Бажають Ніні Василівні довгих років життя та здоров’я, терпіння і любові від рідних, близьких.І ще багато років допомагати і підтримувати односельців.
Цей матеріал створено в рамках проєкту «Сила місцевих медіа – для посилення згуртованості українців», що реалізується Громадською спілкою «Українська Асоціація Медіа Бізнесу» у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу».
