Пішла з життя колишній керівник Білопільського сирзаводу, людина, відома далеко за межами нашого району Клара Олександрівна Ворошило.
12 березня зупинилося серце прекрасної жінки, відомої не тільки на Білопільщині, а й в області. Все її життя жінки-керівника було прикладом служіння своєму трудовому колективу, місту, всьому району.
Про життя Клари Олександрівни ми писали на сайті раніше. Давайте пригадаємо її біографію та вшануємо пам'ять цієї Жінки...
Клара Олександрівна народилася у м. Кременчук Полтавської області. Батько Олександр Васильович був кваліфікованим залізничником, займав керівні посади, зокрема начальника залізничної станції м.Білопілля. Мати Серафима Олександрівна - домогосподарка.
Клара Олександрівна закінчила Білопільську школу №66 зі срібною медаллю. Вступила до Сумського технікуму цукрової промисловості, де здобула спеціальність техніка-технолога. Після його закінчення працювала на Тернівському цукрокомбінаті теплотехніком, старшим лаборантом, де й пов’яза свою долю з майбутнім чоловіком Анатолієм Васильовичем Ворошилом. Це була одна з чудових інтелігентних родин у місті. Згодом у них з’явилося й дві донечки.
У 1964 році перейшла працювати на новозведений Білопільський сирзавод, якому й віддала понад 40 років свого життя. Він став для неї другою домівкою. Спочатку отримала посаду старшого лаборанта, потім - інженера-хіміка, працювала й завідувачкою лабораторії, головним інженером. А в 1977 році Клару Олександрівну призначили директором заводу. І підприємство під її керівництвом за кілька років увійшло до переліку найкращих в області. Було впроваджено сучасне виробництво, придбане нове обладнання, розширили асортимент продукції.
Під час економічної кризи 80 років підприємству вдалося вистояти. На той час білопільські сири конкурували на ринках Москви та Санкт-Петербурга. В ті тяжкі роки Клара Олександрівна виявила себе талановитим менеджером і успішним керівником. Однією з перших у своїй галузі вона ініціювала акціонування, орієнтир на приватні підсобні господарства, тісну співпрацю з великими сільгосппідприємствами.
Завдяки Кларі Олександрівні було впорядковано територію заводу, висаджено яблуневий сад. Вона дбала також і про вирішення соціальних та побутових проблем. Неподалік заводу було зведено восьмиквартирний будинок, де проживали робітники та інженерно-технічні працівники. А ще вона вела велику благодійну діяльність: допомагала дітям школи-інтернату.
Вона вміла поєднувати вимогливість і людяність, вольового керівника і скромну жінку. У стосунках з підлеглими була звичайною простою людиною, чим здобула їхню любов і повагу.
Клара Олександрівна була депутатом міської та районної рад. За свою діяльність нагороджена орденом «Знак Пошани», нагрудним знаком «Заслужений працівник промисловості України», десятками грамот та інших відзнак.
Життя цієї чарівної жінки - це спогади про пройдений життєвий шлях, великий досвід і працю, які були вкладені в розвиток району.
Життя не має вороття…
Спогади позаштатного кореспондента газети «Білопільщина» Валерія Кандиби (с.Павлівка)
Минаючи верховіття дерев, сонячні промені вже повністю висвітили дорогу до нової молочнотоварної ферми неподалік села. Різко скрипнувши гальмами, автомобіль зупинився в декількох метрах від крайньої будівлі. Незважаючи на ранній час, тут уже кипіла робота - вранішня дійка. Смачний і поживний продукт по скляних трубках надходив до молокозабірника, а звідти - в молоковоз, який відразу прямував до Білопільського сирзаводу. І так щодня.
Ферма і все довкілля виблискувало чистотою. З авто ще на ранішню росяну землю ступила жінка з красивою зачіскою і попрямувала до будівлі ферми, де навіть утримували корову-рекордсменку, яка в день давала до півсотні літрів молока. Директор Білопільського сирзаводу Клара Олександрівна Ворошило у своїх підопічних - колгоспі «Мирний» - бувала чи не щодня. І, як кажуть доярки: «Не дай, Боже, зустрітися їй з нечисто вимитим відром чи несвоєчасно розпочати роботу з обслуговування тварин. Розмова з серйозними висновками тобі забезпечена».
«Привчена до чистоти та порядку тварина - успіх у боротьбі з антисанітарією, якісне молоко. А це - одна з головних вимог нашої спільної роботи», - любила повторювати Клара Олександрівна.
Курнувши різко димком, автомобіль узяв курс до тракторного стану, де готувалися до посіву озимини. Директорка поспілкувалася з бригадиром, механізаторами. Переконавшись, що усе йде за графіком, уже надвечір завернула до контори. З керівників нікого не було: хто - в полі, хто - біля токового господарства готує і відправляє посівний матеріал. Лише секретарка завзято «торохтіла» на машинці.
«Не боїшся? - мовила до жінки. - Навіть вікон не видно. у вас теж працівників немає?».
Дійсно, біля вікна притулилися кілька бур’янів, яких за розмаєм квітів навіть видно не було. Але наступного дня все було прополоте, вікна заблищали.
Хоч би де був цей керівник, у всіх сферах сільськогосподарських робіт спостерігався робочий порядок: «зникали» забур’янені поля, з ферм вивозили всю органіку, яка не тільки стабілізувала сівозміну, а й зміцнювала її.
Пам'ять… Пам'ять… Згадав епізоди за часів свого життя. Задоволений, що на своєму трудовому шляху довелося зустріти такого умілого керівника, мудру людину і просто чарівну жінку Клару Олександрівну Ворошило.
