Внаслідок ворожого обстрілу Білопілля 24 березня 2023 року загинув Олександр Миколайович Заріцький.
Олександр Заріцький народився 1965 року, виріс і працював на благо Білопілля все своє життя. Навіть тоді, коли навчався у Полтавському національному технічному університеті імені Ю.Кондратюка, коли служив в армії чи тоді, коли його знання та вміння дозволяли працювати в інших кранах, він завжди повертався у рідне Білопілля.
Будівельник, творець, люблячий чоловік, відданий батько та ніжний дідусь… А ще – добросовісна, принципова і працьовита людина.
Про будівельника Заріцького знали далеко за межами Білопілля. Його активну життєву позицію та принциповість ми пам’ятаємо в місті. Він не залишався байдужим до подій, які турбували його земляків.
Втім, роки брали своє і Олександр Миколайович останні роки працював у Білопільському ліцеї №4. Вночі його охороняв, а вдень – допомагав майструвати, будувати, ремонтувати. Мав золоті руки і щиру вдачу. Так його згадують колеги.
Цього чорного дня, 23 березня, він прийшов на чергування.
- Як вимагає посадова інструкція, він до 24 години оглянув територію, перевірив порядок на ній і зайшов до приміщення охорони, – розповідає директор Микола Гончаров. - Тут, на робочому місці, він і загинув під уламками приміщення. Якби десь пішов чи не дотримувався інструкції, то, можливо б, залишився живим. Але все виконав, як треба, і загинув на робочому місці...
Рятувальники кілька годин не могли дістати тіло з-під завалів. Міцне приміщення, якому вже 130 років, пережило дві війни, але не пережило «братської любові».
- На територію приміщення початкової школи жодного разу не ступала нога військових. Тут працювали вчителі, які виховували майбутнє нашої країни. – говорить Микола Гончаров. І продовжує - Нищити школи, вбивати їх працівників – це ознака тероризму. Це злочин, який не повинен залишатись непокараним.
У Олександра Миколайовича залишилась дружина, донька, онуки.
Дружина Олександра Зарецького та їхні онукиФото: З архіву родини
Вічна пам’ять і Царство Небесне Олександру Миколайовичу...
