Чи замислювалися ви колись про те, на які вчинки готові заради когось? Заради рідних, друзів, близьких… На що саме ви готові, аби допомогти в тій чи іншій ситуації? Напевно, для найрідніших і найближчих, для небайдужих серцю людей, у разі потреби зробили б усе від вас залежне! А якщо б вашої допомоги потребувала тварина? Брудна, хвора, залишена напризволяще. Чи залишилось би у вас це бажання? А якщо б довелося брати на себе відповідальність за життя чотирилапого безхатька під час війни, коли навколо – небезпека, обстріли і купа власних проблем? Безліч риторичних запитань, на які дати відповідь «Так» зможуть лише одиниці…
Наша сьогоднішня історія – про порятунок безпритульного персидського кота, який колись мав родину і власний дім, а потім якимось чином, невідомим нам і досі, опинився на одній із вулиць Білопілля, залишений напризволяще, в очікуванні порятунку чи... смерті - болісної, холодної та повільної.
- Я люблю тварин, котів – особливо, - розповідає жителька Білопілля Олена. – Дванадцять років у моєму домі жила кицька Маша, яка була не просто домашньою улюбленицею, а справжнім членом родини, зі своїм характером та вподобаннями. Коли ж її не стало, згодом у нас з’явилася ще одна дівчинка, яку теж назвали Машею. Про неї дбала чотири роки. Але на жаль, тваринам, як і людям, властиво хворіти. Через невиліковну хворобу вона «пішла на райдугу». Було неймовірно її шкода. Саме тоді ветеринар дав мені одну пораду: «Якщо Ви так страждаєте, краще не тримайте породистих тварин. Заведіть звичайного котика, адже вони і хворіють не так часто, і їм так само потрібна Ваша любов та догляд, як і всім іншим…».
Так в оселі Олени з’явилася кішка Сіма, яку вона взяла в однієї жінки ще кошенятком…
Втім, як розповідає жінка, навіть з огляду на її любов до тварин, вона ніколи не відчувала особливого потягу до того, аби, наприклад, допомагати бездомним пухнастикам, як це робить багато інших людей. На вуличних котів особливої уваги не звертала. Аж поки одного літа, коли поїхала у своїх справах до Сум, не зустріла близнюка своєї Сіми.
Фото: З домашнього архіву Олени
– Окрас у котика був повністю ідентичний! Сидів собі сумний, на тротуарі, спостерігав за сотнями перехожих, які не звертали на нього уваги. Так рік тому у Сіми з’явився брат-близнюк Сєня.
Фото: З домашнього архіву Олени
А минулої весни мені трапився на очі ще один кіт… Я часто ходжу вулицею Соборною, тож і побачила його під ворітьми однієї з комунальних установ. Один раз, вдруге, знову і знову... Спочатку подумала, що він має господарів, адже кіт був породистий – чистий Перс. Бачила його на тому ж місці і влітку, і восени – він сидів і нявчав, просив їсти…
Вже давно маю звичку взимку носити з собою трішки корму, аби в разі чого нагодувати якусь вуличну тваринку – кота чи собаку. Як то кажуть, не можеш усіх забрати до себе, то хоча б нагодуй. Адже наскільки мені відомо, коли на вулиці мороз і тварина поїсть, у неї підвищується температура тіла і це дає їй більше шансів вижити.
Одного такого дня Олена знову ішла по Соборній. Кіт сидів на тому ж місці, тож вона вирішила його погодувати.
- Ще й подумалося, зараз вийде власник чи власниця, нагримає, що лізу до їхнього кота! Хоча, з іншого боку, якщо у нього є господарі, і вони просто випускають його на вулицю, чому він просить їсти? Тож, насипала трохи корму та й пішла собі далі.
Коли жінка проходила вулицею наступного разу, через якийсь час, і насипала йому їсти, він за нею побіг. Ішов за нею кілька десятків метрів, щось намагався «пояснити», на своїй «котячій мові», а потім відволікся на іншу жінку. Після цього Олена почала за ним спостерігати і врешті зрозуміла, що він таки не має господарів.
- Одного дня, саме був сильний снігопад, я ішла тим же маршрутом, але з іншого боку вулиці. Здалеку побачила велику пухнасту «кульку», вкриту товстим шаром снігу, яка сиділа вже не біля воріт, а прямо на тротуарі. Перейшла дорогу, підійшла – то був «мій» старий знайомий кіт...
«Ходімо зі мною…» - промовила, ніби він міг зрозуміти мої слова. Та він лише підняв до мене голову. І тут я усвідомила, що кіт настільки знесилений, що не може навіть підвестись на ноги. Я його – під пахву і понесла до себе на роботу!
Хворий та знесилений кіт нарешті відчув тепло після тривалого перебування на вулиціФото: З домашнього архіву Олени
Вже на роботі Олена ретельно оглянула тварину.
- Кіт був у жахливому стані! Брудна шерсть із купою ковтунів, неймовірний сморід (велика вдячність – моїм клієнтам, які перетерпіли ці незручності того дня), засохлі екскременти на шерсті ще й зневоднення, бо вже коли принесла його на роботу, випив дві тарілки води, а от до їжі був байдужий. Одразу побігла до магазину, купила йому туалет. Пізніше дала ліки від паразитів.
Я не знала, що робитиму з ним далі! У мене ж вдома вже є двоє пухнастиків! Спочатку думала прилаштувати його до однієї знайомої бабусі, яка також любить котиків, але була не впевнена, чи вона погодиться. Нести назад – ні. Бо як можна зрадити істоту, яку ти зігріла, нагодувала і дала надію? Тож поки що лишила його ночувати на роботі, а наступної ночі навіть лишилася ночувати з ним.
У понеділок зранку «котячі пригоди» продовжились походом до ветеринара, з яким Олена домовилась заздалегідь про кастрацію «пацієнта-безхатька». Вже коли його оглянув лікар, виявилося, що кіт досить старий – йому приблизно 8-10 років.
Після операції жінка принесла його додому. Вистригла жахливі ковтуни, бо вичесати їх було просто неможливо – настільки їх було багато. Згодом викупала та влаштувала котика у своїй спальні. Хоча залишати його вдома без нагляду не могла.
- Мої коти вже були привчені до туалету, а Персик – саме так його назвала – довгий час жив на вулиці, тому міг зробити мені неприємний «сюрприз». Тож увесь наступний тиждень я носила його з собою на роботу, разом із тепленькою грілкою, щоб дорогою не змерз… Увечері разом – додому. А тоді звик і до лотка.
Також помітила, що він абсолютно не боїться пилососа, з цього зробила висновки, що раніше він таки мав господарів. Але чомусь боїться віника. Чи били його тим віником, чи цей «прилад» йому просто не знайомий, сказати не можу. Та коли голила йому шерсть, побачила, що в одному місці у нього перебитий хвіст. Тим більше, і досі, коли простягаю до нього руки чи хочу взяти на руки – він дуже напружується і стискає своє тільце. Але поступово звикає...
Фото: З домашнього архіву Олени
Ця історія так би і закінчилась – звичним щасливим фіналом, але ще за тиждень кіт захворів… Практично перестав їсти і вставати, сильно набрякли задні лапи. І знову Персик, разом зі своєю рятівницею опинилися в кабінеті ветеринара, який після огляду призначив курс антибіотиків та вітамінів. Тваринка потроху почала їсти. А ще за кілька днів Олена виявила в кота щось схоже на пухлину. Як виявилось – у нього було задавнене серйозне запалення, бо він дуже довго жив на вулиці, і оперативне втручання, коли його кастрували, лише погіршило його стан. Так Персик опинився на операційному столі вдруге.
- Відходив дуже важко. Та хоч би як було йому тяжко, в туалет усе одно повз до лотка… І вночі з ним не спала, і уколи робила – нарешті він пішов на поправку!
Я не знаю, яким було його життя, не знаю, як він опинився на вулиці. Чи господарі просто його лишили, в паніці тікаючи від війни, чи він утік і загубився, чи хтось спеціально викинув його на вулицю, бо «набрид». Але він просто сидів на одному місці, чекав свою «матусю», яка «прийде і забере його додому», бо, до речі, помічала, що біг лише за жінками.
Вся сіль у тому, що вуличним котам-простякам набагато легше, ніж тим, що раніше мали оселю. Вуличні мають певний імунітет, знають, де та як роздобути їжу, куди залізти, щоб зігрітися. А цей не знав…
Потім з’ясувала, що багато хто з моїх клієнтів також бачив цього кота раніше. А ще дивує, чому породистого безхатька не помітили і не забрали місцеві зооволонтери, котрі дбають про безпритульних тварин та опікуються центром перетримки…
Фото: З домашнього архіву Олени
Зараз Персик – доглянутий і щасливий, живе в ідеальних умовах, зі своїми, тепер уже, друзями – Сімою і Сєнєю. Поступово відростає обрізана шерсть, загоюються рани після операції. Зі слів його нової власниці, з огляду на свій вік, він досить розумний, та вже починає показувати і свій характер! Коли щось не сподобається, показово може піднести рятівниці «мокрий сюрприз» десь на підлозі, але, як говорить Олена, ця порода котів така вередлива в принципі.
- Мені було б дуже цікаво дізнатися, як Персик опинився на вулиці, поглянути на його колишніх власників, - продовжує Олена. – Хоча, навіть якщо нам і доведеться познайомитись, свого знАйду я нікому вже не віддам, бо навіть за такий короткий час він уже встиг зайняти своє місце у нашій родині!
Фото: З архіву Олени
А ще, хочу звернутися до всіх із великим проханням: не залишайтеся байдужими до безпритульних чотирилапих, яких ви бачите на вулиці. Якщо не маєте змоги забрати додому кота чи собаку, то хоча б запасіться невеличким пакетиком корму чи окрайцем хліба, аби, зустрівши на своєму шляху голодну тварину, нагодувати її й подарувати часточку добра.
В той час, коли наші захисники, незважаючи на війну, дають прихисток безпритульним тваринкам на своїх позиціях, у бліндажах, ми проходимо повз них, маючи теплу оселю, їжу і можливість хоч трохи допомогти. Але не маємо бажання… Хоча в них є душа, вони так само відчувають біль і страх, тільки не можуть нічого сказати. І нате ми і є люди, щоб помічати, здогадуватися і виявляти співчуття.
Адже людяність не повинна бути вибірковою. Вона не має статусу чи віку, не розрізняє тих, кому допомагати треба, а кому ні, залежно від того, хто потребує порятунку – людина чи тварина. Людяність має бути завжди, незалежно від часу доби, пори року чи ситуації в нашій країні.
