Під час насильницького зближення мов у радянському союзі в українські катойконіми просочилися різні -чани, і з’явилися в нас кримчани, полтавчани, краматорчани, луганчани тощо. Тоді полтавці змушені були забути про «Наталку Полтавку» свого земляка Котляревського і назвати фабрику «Полтавчанкою», а під час німецької окупації Полтави назвати підпільну молодіжну організацію «Нескорена полтавчанка».
Про це писав і Борис Антоненко-Давидович: «Хто зна, чим не сподобались нашим сучасникам давні українські іменники полтавець і полтавка на визначення мешканця й мешканки Полтави, як і лубенець, лубенка — на позначення жителів Лубен, чи канівець, канівка — на позначення жителів Канева.
Появу дивовижних полтавчанин, лубенчанин, канівчанин можна пояснити лише втратою мовного чуття, забуттям законів словотворення й чергування звуків (для появи звука [ч] треба, щоб у назві був звук [к]: порівняйте: м.Гребінка — гребінчанин, хоча природним є також гребінківець)».
Українська мова милозвучна, тому найпродуктивнішим у назвах жителів є суфікс -ець (у формі чоловічого роду), зафіксований ще в XlV столітті:
Фото: З відкритих джерел
- полтавець – полтавка – полтавці;
- луганець – луганка – луганці;
- краматорець – краматорка – краматорці;
- маріуполець – маріуполька – маріупольці.
Із -чани утворюються назви тільки від тих населених пунктів, які мають суфікси -иць-, -ець-, -цьк-, -ц-, -ч-, -к-:
- Вінниця – вінничани;
- Тростянець – тростянчани;
- Донецьк – донеччани;
- Чернівці – чернівчани;
- Гадяч – гадячани;
- Прилуки – прилучани.
Щодо -ш, Калуш – калушани, але Золотоноша – золотонісці, а не золотоношани.
Професор Олександр Пономарів вважав чужими в українській мові такі слова:
- черкащани, замість якого має бути черкасці;
- криворожани, замість якого має бути криворіжці;
- сумчани, замість якого має бути сум’яни.
Інші філологи обстоюють ще слово сумці, бо воно найдавніше. Мені теж сумці звучить природніше, ніж сум’яни, але сум’яни краще, ніж сумчани.
Кременчужани – теж росіянізм, бо утворилося від Кременчуг, а треба від Кременчук, тому правильно кременчуківці.
А як тоді українізувати назву жителів Криму? Тільки кримці. Ця форма зафіксована ще у словнику Бориса Грінченка і стосується не тільки кримських татар: «Кримець, -мця, житель Криму». Киримли, караїми, кримчаки, українці та інші етноси, що мешкають у Криму, звуться КРИМЦІ, а не кримчани.
Ви запитаєте, в жіночому роді тоді кримка, а жителька Сум – сумка? Авжеж. У Сумській області є і річка Сумка. Кому не подобається – може називатися сум’янкою за порадою професора Пономарева.
Назва сіл Кримка в Джанкойському, Бердянському та Первомайському районах теж походить від назви мешканки Криму.
Назви жительок Острогу, Кривого Рогу та Запоріжжя будуть острожка, криворіжка та запоріжка. Острожанка, криворожанка та запорожанка – це російські форми.
А як назвати жителів Горішніх Плавнів, Голої Пристані, Часового Яру, Давидового Броду, Залізного Порту тощо?
Фото: З відкритих джерел
Є кілька способів:
- словосполучення (житель/-ка Горішніх Плавнів, житель/-ка Голої Пристані тощо);
- складні катойконіми:
- горішньоплавенці – горішньоплавенець – горішньо-плавенка;
- голопристанці – голопристанець – голопристанка;
- часовоярівці – часовоярівець – часовоярівка;
- давидовобродівці - давидовобродівець – давидово-бродівка;
- залізнопортівці – залізнопортівець – залізнопортівка;
- за основним словом: плавенці/плавнівці, пристанці, ярівці, бродівці, портівці.
Зауважте, що жителі Кам’янця-Подільського є кам’янчанами (за основним словом Кам’янець), жителі Кам’янського (колишній Дніпродзержинськ) – кам’янцями, а жителі Кам’янки – кам’янківцями.
А ось правильні назви жителів українських обласних центрів:
- Чернігів – чернігівці;
- Полтава – полтавці;
- Луганськ – луганці;
- Запоріжжя – запоріжці;
- Дніпро – дніпровці;
- Херсон – херсонці;
- Миколаїв – миколаївці;
- Черкаси – черкасці;
- Ужгород – ужгородці;
- Житомир – житомирці;
- Івано-Франківськ – івано-франківці;
- Тернопіль – тернопільці;
- Сімферополь – сімферопольці;
- Рівне – рівенці;
- Суми – сумці;
- Харків – харківці;
- Київ – кияни;
- Львів – львів’яни;
- Чернівці – чернівчани;
- Луцьк – лучани;
- Кропивницький – кропивничани;
- Хмельницький – хмельничани;
- Вінниця – вінничани;
- Донецьк – донеччани;
- Одеса – одесити/одесці.
Як бачите, лише чверть цих катойконімів має морфологічні підстави для -чан-. Також є назви, де можна утворити паралельні форми з -ян-:
- іванофранківці/івано-франків’яни;
- тернопільці/тернополяни;
- рівенці/рівняни;
- дніпровці/дніпряни;
- харківці/харків’яни;
- сумці/сум’яни;
- житомирці/житомиряни;
- чернігівці/чернігів’яни.
Але навіщо? Милозвучності це не додає, тільки подовжує слова. Кому незвично чути харківці, це слово подає навіть радянський тлумачний словник: «ХАРКІВЦІ (харківець, чол.; харківка, жін.). Те саме, що харків'яни».
Фото: З відкритих джерел
Ви неодмінно запитаєте, чому ж тоді не львівці, київці, одесці? Слово львівці вочевидь не вживається через п’ять останніх букв (вівці). Тобто вибір слова тут пояснюється сторонніми асоціаціями. Щодо «київці», ймовірно, цього слова немає через закон економії мовних зусиль – «кияни» коротше на один звук і, відповідно, на одну літеру. А щодо одеситів, то суфікс -ит зайшов у це слово випадково (можливо, з французької мови). Це лише припущення. Могло бути й одесці, що цілком відповідало б морфологічним канонам української мови, як черкасці.
Отже, де це можливо, віддаваймо перевагу суфіксу -ець, а не -ян- або -чан-.
Говорімо та пишімо українською!
