Час невблаганний. Ідуть із життя наші найрідніші люди, найближчі друзі, залишаючи по собі тільки спогади – світлі, прекрасні і до щему в серці щасливі. Саме такими спогадами про свого близького друга Миколу Івановича Трофімова поділився житель Білопілля Василь Іванович Яровий, який 26 років працював керуючим у радгоспі «Побєда».
- З Миколою Івановичем нас поєднувала сорокарічна дружба. Він дуже любив спорт, замолоду займався гімнастикою, вижимав штангу, гирі, тож часто відвідував спортзал спортивної школи, що розташовувалась у теперішньому приміщенні Білопільського центру дитячої та юнацької творчості, - розповідає Василь Іванович. - Відвідувачі спортшколи, серед яких був і я, грали там у волейбол, баскетбол, займались іншими видами спорту, тож, можна сказати, що ми здружились завдяки спорту. В ті роки Микола уже мав сім’ю і дітей та працював у виробничому підприємстві Облспоживспілки.
Згадує Василь Іванович й інших своїх друзів, із якими товаришував ще з молодих років.
- Пам’ятаю, коли ми з Миколою ходили до спортзалу, директором спортивної школи був Олександр Захарович Остапенко – наш спільний товариш, який нині мешкає в Сумах. Взагалі, в той час у нас була дружна чоловіча компанія: Володимир Григорович Собакарь, Олександр Іванович Воротинцев, Олексій Миколайович Іщенко…
Хоча нас із друзями поєднував не лише спорт, любили ми й відпочити, сходити у баню… Микола Іванович був першим із Білопілля, хто побудував собі приватну баню, тож у нас навіть увійшло у традицію – щосуботи паритись у бані. Запрошував нас і ми залюбки збирались компанією. Веселий був відпочинок! Як почнемо одне одного віником парити, то, бувало, він поверне віника іншим боком і стукає по спині! А тоді я йому «мстився» якимись смішними дивацтвами…
Як розповідає Василь Іванович, вони товаришували сім’ями. Ходили одне до одного на свята, дні народження, разом виїжджали відпочити на природі. Коли відпочивали на Сейму, то не бувало такого, щоб Микола Іванович не організував гру в футбол чи волейбол! Менша донечка Василя Івановича Віта тісно дружила з донькою Миколи Івановича Оксаною, якої, на жаль, більше немає у цьому світі.
- Як справжній чоловік, Микола виконав найголовнішу місію – побудував будинок, посадив сад, виростив сина і донечку… - говорить його товариш.
Микола Трофімов був люблячим чоловіком та скрупульозним батьком, дуже любив свою родину: дружину, дітей та двох онуків: Олександра і Дмитра. Враховуючи свою пристрасть до спорту, за молодих років Микола брав участь у спортивних змаганнях. Передав та прищепив цю любов і своєму синові Сергієві, який також брав участь у змаганнях із важкої атлетики і займав призові місця.
На сьогодні у Миколи Івановича – вже дорослі онуки. Старший Саша закінчив кадетський військовий ліцей, а Діма лише вступив.
- Ми, як і належить справжнім друзям, завжди підтримували один одного, допомагали в усіх проблемних питаннях, радилися, - продовжує Василь Іванович. – Пам’ятаю, коли він збудував свій будинок, завів домашнє господарство: кроликів, курей, бройлерів... То, бувало, запрошував мене, питав поради стосовно догляду живності. А ще Микола завжди мав лідерські якості, вважав, що в усьому має бути першим і все зробити якнайкраще!
На жаль, останнім часом нам не вдавалося зустрічатись так часто, як раніше. В кожного з нас – свої сімейні турботи, хвороби. Тож, рідше почали спілкуватись. А цього року Микола вітав мене з 80-річним ювілеєм і говорив: «Ось як доживу до 75, тоді ми з тобою відзначимо!» Але не судилося. Кілька місяців не дожив… Спи спокійно, друже. Земелька тобі пухом…
Довідково (зі спогадів Василя Івановича Ярового):
Микола Іванович Трофімов народився в Білопіллі. Після школи закінчив ГПТУ, потім – машинобудівний технікум. Пройшов строкову службу в армії. Свого часу працював майстром на Білопільському машзаводі. Пізніше перейшов до райспоживспілки, якою на той час керував Іван Олексійович Ковальов – дуже хороший організатор та вправний керівник. Свого часу він також працював на Білопільському машзаводі начальником цеху та керівником профкому. І коли утворилася споживспілка, він очолив її та запросив на роботу Миколу Івановича. Микола Трофімов обіймав посади заступника Івана Ковальова та начальника виробництва.
На фото (зліва направо): М.І.Трофімов, М.М.Мартьянов, С.І.Ковальов
У 90-х роках, після розпаду радянського союзу, Микола Трофімов почав займатись підприємництвом. Керував цехом із переробки м’ясної продукції, що на той час був у Ворожбі.
В громаді був комунікабельною людиною, хорошим організатором, міг знайти підхід до кожного – і до підлеглих на роботі, і до керівників. Дружив та добре спілкувався із Леонідом Федоровичем Глущенком, Сергієм Івановичем Дворніком, із нині покійними Іваном Петровичем Худіним та Олексієм Миколайовичем Іщенком.
Рідні, друзі та земляки попрощалися з Миколою Трофімовим 10 червня, у Білопіллі…
