16 червня, близько 22.45, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Кузьмине, що на Луганщині, від ворожої кулі снайпера загинув наш земляк – 35-річний житель Білопілля Олексій Мащенко.
Олексій став до лав ЗСУ минулого року. Оператор відділення протитанкових керованих ракет взводу протитанкових керованих ракет 1 стрілецького батальйону військової частини А4123 загинув від поранень, несумісних із життям.
Аби дізнатись більше про Олексія, ранком 17 червня довелося зателефонувати на кілька номерів. Врешті інформаційний ланцюжок привів до його вчительки зарубіжної літератури Наталії Анатоліївни Пащенко. І стало так незручно і страшно, коли усвідомила, що вже вдруге за останні кілька тижнів стала тією, хто сповістив людині сумну звістку.
Вона не знала, що її улюбленого учня вже немає серед живих… Тому подальший кількахвилинний діалог був оповитий жалем і сльозами, стримати які було просто неможливо, як і передати через Інтернет увесь біль, що відчуваєш, втрачаючи близьку людину.
Найкращий учень і світла людина...
«Мій Льошка… Як же так?! Чому гинуть наші найкращі?.. Скільки це ще триватиме?! Це так страшно! Така щира, добра душа… - говорить Наталія Пащенко. - Я була класним керівником його меншої сестрички Ілони, а в Олексія я викладала зарубіжну літературу. З їхньою бабусею Галиною Павлівною ми були колегами – яка ж це неймовірна втрата для рідних!"
Фото: з особистої сторінки Олексія
Як розповіла Наталія Пащенко, Олексій був душею шкільного колективу. Якщо у школі проводили якісь заходи, він завжди брав у них участь. Був дуже артистичним і відкритим, чудовим учнем і товаришем.
"Пам’ятаю, в мене проходив відкритий урок, то він усе зробив на відмінно! Якби всі були такими, як Льоша, працювати було б одне задоволення, - продовжує пані Наталія. - Все найкраще, що можна сказати про людину, поєднувалося в Олексієві. Як говорять про таких – світла людина… Знаєте, є такі люди, біля яких завжди тепло і які випромінюють сяйво. Саме таким був і Льоша. Як же важко вживати це слово – «був»…
Чуйна і добра, справедлива і чесна дитина, яка виросла справжнім Чоловіком. Напевно, велику роль у його житті відіграло і домашнє виховання. Олексій виріс у чудовій інтелігентній родині. Лише хороші слова можу сказати про його бабусю Галину Павлівну, дуже добре знаю його маму Альону і висловлюю щирі співчуття всій його родині.
Саме завдяки таким, як Олексій, ми тримаємось і мусимо перемогти ворога. Він був тим, на кого завжди можна рівнятися, тим, кому можна було довіритись, тим, хто ніколи не підведе. Я дуже раділа, що в мене є такий учень. Хоча для мене всі мої учні – мов рідні діти, настільки до них звикла.
А сьогодні вночі мені чомусь наснилися мої учні. Навколо – війна, я ховалася… А вранці ніяк не могла зрозуміти, чому раптом вони мені наснились, адже я не працюю в школі з 2010 року. А тепер виявляється – сон був не випадковістю. Як же важко усвідомити цю звістку, що Льоші більше немає серед нас…
Ніколи не буде пробачення нашим ворогам. Ніколи!"...
Фото: з особистої сторінки Facebook сестри Олексія Ілони
Сказав мамі, що записався в тероборону, а сам пішов на війну...
«Олексій навчався у класі Любові Едуардівни Козій, - розповідає завуч Білопільського ліцею № 1 Ірина Воропай. - Він був не лише сумлінним, відповідальним та наполегливим учнем, а й дуже гарною людиною. Його бабуся Галина Павлівна, яка тоді працювала у нашій школі вчителем початкових класів, виховала Льошу гідним чоловіком і завжди наголошувала на тому, щоб він був чемним, нікому не грубив і не поводився як «вчительська дитина».
Як розповідає пані Ірина, Олексій навчався у математичному класі, у 2005 році закінчив школу з золотою медаллю.
«Він був дуже активним хлопцем, - продовжує Ірина Леонідівна. - Чомусь мені згадується їхній випускний… Тоді їх проводили в Будинку культури, то Наталія Анатоліївна Пащенко написала власну пісню, яку хлопці заспівали в День випускного. Перед цим наполегливо репетирували, бо не все вдавалося, але виступ не залишив байдужим нікого! Вийшло дуже гарно!
Коли ж почалася повномасштабна війна, Олексій пішов воювати… Своїй мамі сказав, що записався в тероборону, аби вона не хвилювалася. А насправді – вступив до лав в ЗСУ…»
Він був добрим другом…
«Я навчався в одному класі з сестрою Олексія Ілоною, - говорить житель Білопілля Олександр Макаренко. – Дружили з Льошею, спілкувались, підтримували одне одного. Завжди відкритий, щирий та життєрадісний… Взагалі він був самостійним хлопцем, ніколи ні в кого нічого не просив. Та коли пішов воювати – це був його усвідомлений вибір, - ми з друзями не могли залишатись осторонь, чим могли, допомагали по-своєму. Бувало, ремонтував йому тепловізори, іншу техніку, передавав зарядні пристрої – робив те, що стосується моєї роботи.
Протягом року повоювати йому довелося у багатьох місцях, в тому числі й під Бахмутом. Колись навіть присилав відео, де він - біля пам’ятника-літака МіГ-17, що донедавна був візитівкою Бахмута. Згодом той літак знищили окупанти.
В Олексія залишилися дружина і син... Невимовно боляче… Просто неможливо усвідомити нашу втрату…»
“Valhalla calling me…”
Фото: з особистої сторінки Максима Фоменка
"Друже Бабай, тут ти став навіки Героєм, там став в ряди найкращих та відважних воїнів. Тут тебе вже немає, там ти продовжувуєш свою битву. Тут з тобою прощаються, там зустрічають… Слава Героям! До зустрічі!" – у пам’ять про Олексія на своїй сторінці Facebook написав його товариш Максим Фоменко.
Сумом і скорботою оповиті серця рідних Олексія, світлими спогадами про друга наповнені серця його друзів, котрі пам'ятатимуть Героя щирим, позитивним та усміхненим чоловіком, який вірив у нашу перемогу і будь-що хотів її наблизити.
Спи спокійно, наш Герою... Пухом тобі земля...
