Традиційно кінець червня – час підбити підсумки освітянської роботи за рік. І в першу чергу – можливість дізнатися, як закінчили школу наші випускники. В чотирьох громадах Білопільщини одинадцятий клас закінчили 209 випускників. Білопільська громада – 100, Ворожбянська - 27, Миколаївська – 66, Річківська - 16. Дуже приємно відзначити, що в кожній громаді є медалісти. Всього маємо 13!!! ЗОЛОТИХ нагород. Це теж своєрідний рекорд. Торік на Білопільщині мали 11 медалістів.
Нинішній випуск – унікальний. Діти пішли до школи у 2012 році. Фактично все навчання і формування учнів відбувалось в умовах початку революційних змін на Майдані і далі – в умовах війни.
У багатьох дітей воювали в АТО і захищають Батьківщину зараз рідні люди: батьки, брати, інші близькі родичі. Більшість дітей разом із батьками залишилась мешкати в зоні бойових дій, витримали оточення і зараз переживають обстріли та бомбардування. Дехто був змушений виїхати і навчатися дистанційно з інших міст України чи з-за кордону. Результати навчання нинішніх випускників по-доброму вразили.
На жаль, за останні роки на території Білопільщини маємо найменшу кількість випускників - 209. Приміром, іще десять років тому на території Білопільського району 11 клас закінчило 327 учнів. Втім, саме на нинішніх випускників багато в чому покладається надія на відбудову та розвиток України майбутнього. І наші діти виправдовують довіру та показують неймовірні результати в навчанні.
Хто ж ці діти? Ці розумні й талановиті учні, які змогли переконати і себе, і всіх інших у тому, що старанність, наполегливість і бажання здобути знання дають результат навіть у найважчих умовах.
Якщо зробити загальний портрет цьогорічного медаліста – то це наполегливий, працьовитий, старанний учень чи учениця, активіст у громадському житті, має інші таланти, які розкрив за час навчання. Тож про нинішній випуск 2023 ми поговоримо максимально з усіма учасниками цього процесу.
Головні герої – учні
Ми зв’язались із більшістю медалістів і поговорили з ними про життя і навчання, про виклики, які долали всі ці 11 років і про мрії, які, щиро віримо, здійсняться.
Білопільський ліцей №1
Ірина Трачук
- З Білопілля ми з родиною не виїжджали, хоч і переживали непрості моменти як, врешті, і всі мої однокласники і друзі. Найважчим за ці останні роки для мене виявилось дистанційне навчання, а точніше – неможливість зустрічатись із однокласниками, спілкуватись, ділитись новинами, бути разом в одному колективі. Тож одним із найкращих моментів, які запам’ятаю, це був наш випускний, який нам організували в безпечному місці батьки, і де ми змогли просто зустрітись усі разом.
Розрадою в важкі хвилини для мене впродовж кількох років залишається малювання. Мені дуже подобається писати портрети.
Я мрію стати психологом, отримати освіту в Україні, втім, хочу стажуватись за кордоном, аби мати більше знань. А працювати і жити мрію на Батьківщині!
Андрій Виниченко
Найважчим за останні роки виявилось дистанційне навчання. Не у плані самого освоєння матеріалу, а у відсутності живого спілкування з однокласниками, вчителями… Екран комп’ютера ніколи не замінить колектив і присутність поруч людей, яких ти радий бачити.
Найприємніше, це, власне результат, який я маю за 11 років. Золота медаль – це перший крок до здійснення моєї мрії – стати лікарем-хірургом. Ну і не міг же я в останній рік «знизити» планку навчання, адже в молодших класах вчився на відмінно.
Ігор Христій
В нашій родині вже є одна золота медаль, у мого старшого брата Владислава. Не хотілось відставати. До дев’ятого класу я ще не дуже усвідомлював важливість навчання, багато чого мені не хотілось робити. Та і перехід на дистанційне навчання в період пандемії трохи вибив зі звичної колії, бо вставати ранком і включатись у роботу було не завжди просто.
Втім, особливо в останній рік навчання, коли Білопілля опинилося спочатку в оточенні, а тоді - в зоні бойових дій, я розумів, що навчання – це і є мій власний фронт, моя лінія оборони, яку я маю втримати. Коли чогось не хотілось робити, то згадував, що сьогодні хлопцям, які не набагато старші за мене, доводиться виконувати ще важчі завдання. Не хотілось «підвести» батьків і вчителів.
Мрію працювати у кібер-захисті і розвивати ці технології.
Єгор Матюха
- Якщо хочеш стати рівноправним членом суспільства, мати авторитет і повагу серед людей, то всього повинен досягати сам, не сподіваючись на чиюсь підтримку чи захист. І перше випробовування самостійності – це навчання. Я для себе вирішив так: якщо зможу отримати в школі максимально якісний результат і навчання, то і далі триматиму цю планку і в навчанні, і в роботі, і в житті.
Треба вчитись брати на себе відповідальність за все, що робиш. Мрію продовжити навчання і працювати в сфері ІТ-технологій. Дуже шкодую, що через початок війни не вдалось поїхати в США по конкурсу обміну, який я виграв. Але вірю, що виграю ще і обов’язково відвідаю цю країну.
Аліна Свіріденко
Найбільше заважала вчитись, мабуть, власна лінь. Не завжди хотілось вставати, виходити в дистанційний клас. Важко, скоріше морально, було вчитись, коли вимикали світло, зв’язок, Інтернет… Але всі ці виклики ще більше мобілізували, бо попри все хотілось отримати гарний результат. Наша родина весь час жила і живе в Білопіллі, тут я почала і закінчила навчання в рідній школі.
Відмінний результат мені був потрібен для подальшого навчання, яке продовжу в Україні. Втім, є в мене одна мрія, але поки що нездійсненна через певні обставини. Якщо їх подолаю, то розкажу.
Білопільський ліцей №2 ім. С.М.Гордієнка
Два заслужених золота має і Білопільський ліцей №2 ім. С.М.Гордієнка. Класний керівник випускників Олена Ткаленко про своїх учнів розповіла:
Поліна Прейс
Відмінниця з першого класу, навчалась у нашій школі. Не по роках відповідальна і старанна. На кілька місяців виїжджала за кордон, але не пропустила жодного уроку і закінчила навчання вже у Білопіллі.
Юрій Щуклий
Навчався в нашому класі лише рік, перейшов з іншої школи після її реорганізації. Але за цей час ми всі встигли його полюбити і подружитись, хоч і навчались дистанційно. Юра навчався в іншому місті, де були великі проблеми з електроенергією. Але жодного разу не поскаржився на труднощі, не пропускав уроки, виконував усі завдання.
Іноді сама дивувалась: що змушує дітей у такий час так наполегливо і старанно вчитись. І відповідаю: по-перше - їхнє бажання продовжити навчання в престижних українських вишах, по-друге - здобути повагу батьків і порадувати їх своїми успіхами. Поки діти не озвучили свої мрії, але однозначно пов’язують своє майбутнє з навчанням і працєю в Україні. Бажаю здійснення всього задуманого.
Ворожбянський ліцей (опорний заклад)
Ворожбянська громада теж має медаль найвищої проби, яку здобула наполегливим навчанням учениця Ворожбянського ліцею (опорного закладу) Ворожбянської міської ради Альбіна Солдатенко!
Альбіна Солдатенко
Про свою ученицю розповідає класний керівник Валентина Колесник:
- Альбіна навчалася у нашому ліцеї з першого класу і всі роки - на відмінно. Старанність і наполегливість - ось дві головні мотивації у навчанні. А ще - її бажання переконати всіх і себе в тому, що вона здатна бути кращою. Звичайно, їй хотілось порадувати досягненнями батьків. Їхня родина залишалась жити у Ворожбі і, як і інші жителі їхнього мікрорайону, постійно потерпали від обстрілів, вибухів...
Розповідаючи про цю дівчину, скажу, що талановиті діти виявляють талантти в усьому, не лише в навчанні. Багата творча уява допомагає дівчині і в навчанні, в житті. Вона брала участь і перемагала в олімпіадах із Всесвітньої історії, біології, англійської мови. Останнім досягненням навчального року стала її участь та заслужена нагорода за зайняте ІІІ місце в обласному етапі Всеукраїнського конкурсу екскурсоводів музеїв закладів освіти «Край, в якому я живу», напрям «Краєзнавчі музеї».
Переконана: з такою наполегливістю і старанністю Альбіна досягне всього, чого бажає, і ми у Ворожбі ще почуємо про її успіхи!
Миколаївський ліцей
Ірина Кусовник
Найважчим у навчанні для мене став перехід на дистанційне навчання під час пандемії. Я - людина компанійська, з дитинства займаюсь художньою самодіяльністю, люблю компанії і тут довелось обмежити коло спілкування. Це було непросто. Втім, я навіть не уявляла, що найважачі випробування будуть саме в останні роки навчання. Перші місяці війни – розгубленість, страх і невизначеність. Дякую нашим вчителям, що у Миколаївці досить швидко відновився процес навчання, спочатку – дистанційно. На відміну від моїх однолітків із Білопілля і Ворожби, які мешкають якраз біля кордону, у нашій школі були створені безпечні умови для змішаного навчання і ми частково повернулись у класи.
Мрію стати лікарем-хірургом. Мені часто доводилось чути, що «хірургія - то не жіноча справа». Я хочу переконати всіх, що жінка може бути не гіршим хірургом, ніж чоловік. Ну і буду продовжувати свої заняття у художній самодіяльності, піднімати настрій людям, дарувати пісні.
Улянівський ліцей
Катерина Піддубна
В Улянівському ліцей Катерина Піддубна зробила неймовірний подарунок як школі, так і своєму батькові, який зараз на фронті захищає нашу країну! На питання, що найважче було в навчанні, дівчина зізналась: «Поєднувати дві школи – загальноосвітню і музичну».
- Мої успіхи стали можливими завдяки батькам та педагогам, - говорить випускниця. - Вчителі багато заклали у мене ще з самого початку. Вдалий старт відбувся завдяки першій вчительці Степаненко Ірині Петрівні. А потім уже інші вчителі майстерно вели дорогами знань та відкривали чарівні світи шкільних наук та музики.
Особливі слова подяки - нині покійній Вірі Василівні Колпак, яка дуже любила географію і вміла цю любов перекласти в наші серця. Згадуватиму уроки історії Світлани Олександрівни Долгозвяги та допомогу Лідії Іванівни Нікітіної. Наразі вдячна всім учителям Улянівського ліцею за здобуті знання та вдале складання Національного мультимедійного тесту.
(Від ред: Катя має не лише «золото», а й 200 балів з української мови та по 192 і 193 з історії України та математики відповідно. Планує вступити в один із київських вишів).
Про свою найбільшу мрію говорить так: "Найбільше мрію про Перемогу і могутню та розвинену Україну! Нехай повернуться живими та здоровими до своїх домівок усі наші захисники!"
Вирівський ліцей
Рекордсменом за кількістю золотих медалей на одного випускника цього року є Вирівський ліцей! Із 16 випускників троє отримали медалі вищої проби. Діти і вчителі не припиняли працювати, навчатись навіть після того, як ворог розбомбив цю школу! Розбита школа. Знищені класи, де вони вчились впродовж 10 років, але це не зламало ні дітей, ні вчителів.
Випускники Вирівської школи біля зруйнованого приміщення
- Після бомбардування нашої школи і знищення будівлі, ми разом із батьками та учнями виходили прибирати уламки, підмітали скло, виносили сміття. А в понеділок уже йшли на уроки, - розповідає директор школи Світлана Охріменко. - Цей біль згуртував нас іще більше. У школі повністю знищили комп’ютерний клас, але навчання не припинялося ні на день. Діти залишались жити і навчатись у Вирах. Наші цьогорічні випускники – це перші медалісти за останні п’ять років у нашій школі.
Єлизавета Колесник, Кіріл Велігодський, Єлизавета Коротун
На фото: Єлизавета Колесник, Кіріл Велігодський із мамою Тетяною, Єлизавета Коротун
Єлизавета Колесник - Президент школи, лідер у усіх справах. Разом із Кірілом Велігодським - беззмінні ведучі всіх шкільних заходів. До того ж, займалися танцями і виступали на концертах як у школі, так і на інших заходах.
Кіріл мріє стати військовим і вже подав документи в один із вишів. Єлизавета Колесник мріє про кар’єру психолога, бо переконана, що люди цієї професії будуть необхідні в країні.
Єлизавета Коротун – не лише відмінниця, а й творча особистість. Ви б бачили її малюнки та чули, як вона декламує вірші! Вона єдина наша учениця, яка має з історії найвищий бал - 200! З майбутньою професією визначається, але з її наполегливістю обов’язково досягне мети.
Діти не просто успішно завершили навчання. Кожен із них має свою мрію, перший крок до якої вже здійснив, отримавши найкращі результати в школі.
Добрих слів і розповідей про їхнє шкільне життя, про навчання і мрії заслуговують усі цьогорічні випускники Білопільщини. Тож ми продовжимо розповіді про наших випускників у наступних публікаціях. Обов’язково поцікавимось, як склалися долі наших медалістів, чи здійснили вони свої мрії.
Як впорались із викликами та новими умовами роботи освітяни Білопільщини і чи задоволені цьогорічним результатом випускників?
Олена Євтушенко
Розповідає керівник Центру професійного розвитку педагогічних працівників Білопільської міської ради Олена Євтушенко:
- Говорити про те, що цей рік був найважчий для всіх педагогів, учнів і батьків – зайве. Всі й так це розуміють. Якщо дистанційне навчання наші учні і педагоги освоїли ще під час пандемії, то навчальний процес під час відключення світла, Інтернету, вимагав зовсім нової організації роботи. Як можна було проводити уроки, якщо в частини учнів є електрика, а в іншому мікрорайоні чи місті, куди виїжджали учні, не було? Але вчителі самі розробляли розклад, уточнювали графіки відключень, проводили заняття ввечері та у вихідні.
Не менше уваги приділяли вчителі й емоційному, психологічному стану учнів: заспокоювали, вселяли впевненість, підтримували.
Головним компонентом навчання була і поки що залишається безпека учнів. Життя дитини – найбільша цінність і зберегти його – завдання влади, вчителів і батьків. Вчителі постійно наголошували про правила поведінки під обстрілами, поводження з вибухонебезпечними предметами, звертали увагу на поширення фейків, пропаганди тощо. Також залучали дітей до волонтерської діяльності, до проведення патріотичних заходів.
У нас працювали не лише навчальні заклади, а й велась позашкільна робота. Учні брали участь у конкурсах, олімпіадах, показували свої творчі здібності.
Окрім золотих медалей, на Білопільщині ми маємо і учнів, які отримали максимальну кількість балів – 200 з української мови. Це теж один із показників роботи і відданості справі педагогів, які працюють, не дивлячись на жодні обставини.
Згадують роки навчання батьки випускників
Тетяна Матюха:
- Прагнення дітей у так званому перехідному віці до певної самостійності – це нормальний процес. Але за останній рік наші діти і мій син також «подорослішали» на кілька років вперед.
Єгор не просто намагався самостійно ухвалювати рішення, він їх аргументував і пояснював. Сам обрав майбутню професію, хоча, як на мене, то у нього непогані здібності і з філології, і з іноземних мов.
До цього часу не можу забути ту страшну ніч, коли за кількасот метрів від нашого будинку впала авіабомба. Мене не було вдома, але син «організував» бабусю і вивів її в підвал, а мені навіть не зателефонував. «А чого тебе вночі турбувати, ми ж врятувались, все нормально. Ранком і дізналась би, я все організував і ми не постраждали».
Світлана Христій:
- Білопілький ліцей №1 для нашої родини - це навчальний заклад, який закінчили обидва наших сини. І те, що ми маємо вже друге «золото» - заслуга і дітей, і педагогів.
Ми разом із нашими дітьми і вчителями пережили ці 11 років навчання, яке випробувало кожного з нас на стійкість, виявило найкращі риси людей - щирість, терпіння, доброту. Кожен навчальний рік ми всі разом долали певні виклики, росли, розвивались, мріяли... Пережили непрості роки пандемії і думали, що це найбільша наша проблема, пов’язана з дистанційним навчанням. Війна повністю змінила наше життя, але не бажання дітей вчитись, вчителів - їх навчати, а батьків - підтримувати і допомагати.
У колективі Білопільського ліцею № 1 працюють вчителі, які надихають, розуміють і поважають учнів. Вони вміють розкрити їхній потенціал і підштовхнути до навчання, вчать бути відкритими до спілкування та самовдосконалення.
Навчання в школі об’єднало не лише дітей, а й батьків. Ми стали друзями і, щиро сподіваюсь, будемо спілкуватись і підтримувати один одного і після випускних.
Від імені батьків та випускників 2023 року дякую першим вчителям Ользі Володимирівні Олійник і Світлані Володимирівні Кирилловій, котрі дали нашій малечі потужний старт, Наталії Володимирівні Влізько та Ірині Анатоліївні Сідьорко, які люблять свою роботу, дітей і намагаються дати їм найкращі знання!
Слова вітання і подяки від Білопільського міського голови Юрія Зарка:
- Наші діти – наша гордість і надія. Кожен із випускників, який здобув середню освіту у нашій громаді, у зоні бойових дій – це вже переможець обставин! Якщо так працюватимуть і надалі, то з таким потенціалом ми переможемо і відбудуємо країну!
Дякую всім педагогам, батькам, кожному, хто долучився до створення безпечних і якісних умов навчання! Успіхи дітей – це наше спільне досягнення.
У добру путь і здійснення всіх мрій, а ми в свою чергу і далі залишаємося працювати і захищати наше місто, нашу громаду, бо молодшим школярам треба продовжувати вчитись і брати приклад із нинішніх випускників!
Класний керівник Ірина Сидьорко
Класному керівникові 11 класу Білопільського ліцею №1 Ірині Сидьорко є що згадати про своїх випускників:
- Це був унікальний клас, і в питанні організації, і підходів до навчання та інших питань. Вони були і, щиро сподіваюсь, залишаться дружними і будуть підтримувати одне одного. Особливо розкрились їхні характери під час війни.
Дехто з батьками виїхали в інші міста України. Дехто - за кордон. Втім, жоден учень не залишив навчання. Дистанційно виходили на зв’язок, виконували всі завдання. Багато хто повернувся у місто і продовжили тут жити і навчатись.
Зараз згадуємо дуже багато різних наших подій: і як вчились працювати дистанційно, як мріяли про повернення у класи. Всього було. Пережили і відключення світла та Інтернету. Дуже було зворушливо дізнаватись, як діти «ділились» одне з одним мегабайтами, коли у місті працював лише мобільний Інтернет.
Були випадки, коли під час онлайн-занять починались обстріли і ми чули вибухи безпосередньо під час уроку. Звичайно, ховались, потім завжди телефонували одне одному. Знали, куди «прилетіло» і біля чийого будинку вибухало. В учнів були пошкоджені будинки, вони переїжджали з родинами в інші, але навчання не полишали.
Я щиро вірю, що кожен із наших випускників досягне поставленої мети, бо вони вже сформувались як особистості у найважчі часи.
