Білопілля – місто, розташоване за 7 кілометрів від кордону. Після звільнення Сумщини у квітні 2022 року, громада чи не щодня потерпає від обстрілів із боку рф. Багато людей, у першу чергу з дітьми, за цей час виїхали в безпечні місця. Проте багато залишились у Білопіллі й продовжують тут жити, працювати, допомагати ЗСУ.
Під щоденними обстрілами та під час тривоги важко адаптуватись і звикнути працювати в таких умовах. Залишилися у Білопіллі й люди з особливими потребами, які мають захворювання різних стадій і потребують більшої уваги та підтримки.
Як виживають і захищаються від обстрілів, як допомагають іншим, у чому знаходять відраду - наша розповідь.
Оксана Тимченко народилась 9 травня 1976 року і вважає себе жінкою-перемогою! Тож у житті намагається досягати мети і максимально перемагати усі труднощі.
Після закінчення у Білопіллі загальноосвітньої школи №3, почала даватися взнаки хвороба й Оксана вчилась формувати своє життя в нових умовах.
Допитлива з дитинства, багато читала і займалась саморозвитком. Мама, вчителька української мови, з дитинства прищепила любов до книги. Але й інші таланти передались жінці у спадок. Та ще й від кого: її двоюрідна бабуся – відома на весь світ народна майстриня-вишивальниця Тамара Левицька.
Автопортрет. 1983. Шовк, художня гладь
Тож мені хо-тілось навчитися вишивати і я це роблю з 15 років, - говорить Оксана.
- У нас вдома залишалося кілька її робіт. Це - вишиті спеціальною гладдю дуже великі полотна. Ми їх передали в музей, де і до цього зберігалося кілька вишивок нашої бабусі.
Вишиваю щодня, маю в роботі одразу кілька картин. Найбільше користуються популярністю вишиті рушники, іменні ікони. Свої роботи дарую знайомим, друзям.
Весільний рушник родини Бражників.
Про вишивку Оксана Тимченко може говорити годинами, розповідати про особливості технік, про те, чим відрізняється вишивка бісером від звичайної, нитками.
Починала Оксана, як вона сама говорить, «із чогось простенького»: з серветок, невеликих картин. Пізніше навчилась вишивати рушники, ікони, великі за обсягами картини. Освоїла техніку вишивки бісером.
- У мене може одночасно бути задіяно до десяти робіт, - говорить майстриня. - На невелику картину йде два-три тижні, якщо полотно велике, то доводиться працювати і кілька місяців. Люблю українські сюжети, іноді мені замовляють вишити іменні ікони.
А ще, зізналась Оксана, вишивка її ще трохи й лікує.
- І тиск нормалізується, і нерви заспокоюються, - каже жінка. - І спокійніше стає, відволіка-єшся від турбот і проблем.
Особливо тривожно, а часто і просто страшно, стало жити у прикордонному місті після початку бойових дій.
- Я нікуди не виїжджала і поки не збираюсь, - говорить Оксана. - А куди я поїду? Тут живуть мої друзі, знайомі. Тут ми збираємось у територіальному центрі, спілкуємось, обмінюємось новинами, граємо в шашки, організовуємо різні зустрічі.
Як проходить звичайний день у центрі соціального обслуговування, ми побачили разом з Оксаною Тимченко.
- Вранці до нашого відділення денного перебування приходять наші відвідувачі - люди з обмеженими можливостями, зазвичай до 10 осіб,– говорить інструктор із трудової терапії Тетяна Щигло.
- Багато з них живуть самі, у них немає родичів чи рідних. Тут кожен знаходить собі заняття до душі. Ми проводимо шашково-шахові турніри, готуємо різні тематичні заходи, беремо участь, зараз, звичайно, рідше, у загальноміських заходах.
Зараз головне наше завдання - захистити своїх підопічних, навчити поводитись під час тривоги та обстрілів. Про це ми говоримо на заняттях, які проходять у безпечному місці. Під час тривог у нас є куди ховатися.
Втім, ми щодня цікавимось, як почувають себе відвідувачі вдома, як пережили обстріли.
Аби «розрядити» обстановку, намагаємось створити їм усі умови для розвитку і реалізації своїх талантів.
Душею нашої компанії, нашого товариства є Оксана Тимченко. Жінка дуже щира, завжди допоможе і підтримає. А як вона смачно готує! Часто приносить смаколики власного приготування і запрошує усіх почаювати.
Тетяна Вікторівна розповідала і одночасно знайомила мене з мінівиставкою робіт відвідувачів.
- Ось бачите, Оксана сплела спицями і подарувала нам таку оригінальну м’яку іграшку - кота. А сусідній кабінет прикрашає виготовлений нею Пан Кактус.
На стіні відділення - кілька вишивок, які подарувала Оксана.
Поки ми проводили екскурсію, відвідувачі грали у шахи та шашки, хтось читав книги чи вишивав.
- Ми готуємось до Дня Незалежності,- розповідає директорка центру Наталія Циганок.
- В умовах бойових дій масових заходів не проводимо, але наші підопічні вже звикли проводити свята разом. Так сталось, що наш центр – єдиний майданчик, де безпечно можуть зустрічатись і спілкуватись люди з особливими потребами. У кожного - захворювання різного ступеня.Тут чергують медпрацівник, психолог, адже підопічні потребують підтримки та допомоги.
За кілька годин перебування в центрі відвідувачі встигають і чаю попити, і обмінятись новинами, і домовитись, чим будуть займатись завтра. Розходяться лише тоді, коли немає тривоги чи обстрілу.
- Оксана Тимченко дуже любить читати, - продовжує пані Наталя.
- Тож завжди вибирає книгу у нашій невеличкій бібліотеці, яку читатиме вдома.
- А які книги ти любиш читати найбільше, - запитую я у жінки?
- Різні, в основному про історію України, про наших героїв, визвольні війни. Раніше книги замовляла у «Книжковому клубі», частіше брала у бібліотеці. І зараз багато читаю. Коли обстріли і вибухи десь далеко, відгадую кросворди або читаю, тоді не так лячно, трохи відволікаюся.
Ми з Оксаною йшли містом і розмовляли про її родичку Тамару Левицьку, про сюжети вишивок, картини…
А ще - про мрії. Головна мрія жінки – дочекатись Перемоги.
- Я не просто її чекаю, я допомагаю, як можу, - говорить вона.
Минулої зими сплела нашим захисникам два ящики шкарпеток.
У мене в родині воюють два племінники і зять. Я їм і всім захисникам бажаю повернутись живими-здоровими і з Перемогою.
І тоді всі разом відзначимо і День Перемоги, і мій день народження, хоч би в який день це сталось, головне, аби швидше.
Ось так живе і максимально допомагає людям Оксана Тимченко, не скаржиться і в усьому в житті намагається знайти позитив, навіть у зоні бойових дій.
Ця публікація була створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie/ Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
