Заслуженому працівнику сільського господарства України, беззмінному засновнику АФ «Україна», беззмінному впродовж 30 років керівникові Рижівського сільгосппідприємства Миколі Петровичу Костюченку 2 жовтня виповнюється 85 років.
Сьогодні Микола Петрович - найстарший із когорти колишніх керівників аграрних підприємств району. А ще він - носій унікального досвіду й історії про те, як із 80 років працювала аграрна галузь, що переживала і як реформувалась. Його досвід приїжджали вивчати з усіх областей України, Рижівці заздрили жителі інших сіл…
Про свого колегу і наставника згадує колишній сусід по господарству Іван Миколайович Місюра.
І рідне для Івана Миколайовича село Іскрисківщина, де він працював понад 30 років і де прожив майже пів століття, і Рижівка, де працював Микола Петрович, - прикордонні села, сьогодні - у зоні бойових дій і потерпають від ворожих обстрілів. Тож ці люди добре розуміють, що таке життя під свист куль і розрив снарядів.
Іван Миколайович «тримався» в Іскрисківщини до останнього, допоки в двір не «прилетіло». «Другий раз вставляти вікна і знову ставити ворота, які фактично знесло вибухом, вже не буду», - зізнався він. Але щиро, з ностальгією і теплотою в голосі згадує про свого наставника, колегу і сусіда Миколу Петровича Костюченка.
- У 1985 році я став працювати у місцевому сільгосппідприємстві. Почав не лише «набивати власні гулі», а й вивчати досвід тих, хто працює довше і знає ситуацію в районі. Микола Петрович давав мені важливі поради, вчив орієнтуватися на місці і «не брати до серця все, що кажуть у ра-йоні».
Багато в чому успіх його підприємства, новаторство – це результат того, що він слухав все начальство, але на місці вирішував питання так, як вимагала ситуація.
До Іскрисківщини у нього було особливе ставлення, бо у свій час починав навчання в нашому сільгосптехнікумі і не забував своїх однокурсників до останнього. Приходив на зустрічі з випускниками навіть через 50 років після закінчення закладу.
Тож коли першим у районі, а, можливо, і в області, він узяв курс на «асфальтування сільських доріг», для багатьох інших керівників і для районного начальства це виглядало трохи дивно, бо на перший план виходили надої, заготівля сіна тощо.
Зі слів Івана Місюри, Микола Петрович зробив план будівництва доріг, відкрив у своєму селі власний асфальтний завод, «дістав» необхідний матеріал (тоді все треба було «діставати») і почав роботи. До цього у Рижівці вийти після дощу на вулиці без гумових чобіт було неможливо, техніка потопала у ямах, вулиці – у грязюці. На асфальтовані рівненькі вулиці села приїжджали дивитися звідусіль.
Потім його приклад перехопили інші колгоспи і десятки асфальтних заводів з’являлись у селах району. До речі, багато де ці дороги були збудовані вперше і на сьогодні ще тримаються.
- Якщо говорити про «вперше», то не можна не згадати і газову епопею, - продовжує Іван Миколайович. - Рижівка – перше село, яке почало «тягнути» підвідний газопровід довжиною понад 20 кілометрів. Мало хто реально вірив у цю затію. Але Микола Петрович взявся і завдяки його наполегливості не лише Рижівка отримала газ, а й частина Білопілля, а пізніше - й Іскрисківщина. До цього газопроводу у свій час приєдналась і частина російських сіл.
Ну і одне з найголовніших новаторств, я б сказав найбільш революційних, – це створення першого в області і одного з перших в Україні приватних сільгосппід-приємств. Коли ще повним ходом працювали колгоспи, коли тільки йшла мова про розпаювання землі і видачу сертифікатів, коли ми ще не бачили тих документів, то Микола Костюченко провів розпаювання і видав людям на руки ці сертифікати. А потім узяв цю землю в оренду і офіційно створив перше приватне сілсьгосппід-приємство.
Хто тільки не їхав до нього вивчати досвід. Це вже тоді, років через 5, почалося реформування аграрного сектора і тим шляхом пішли більшість господарств. А Рижівка була першою.
Іван Миколайович багато згадував і про спільну роботу, крутий характер Миколи Петровича, його відданість своєму селу. І сьогодні, в день його поважного ювілею, головне побажання – здоров’я, терпіння і надії на те, що у Рижівку повернеться мирне життя.
До вітання Івана Місюри приєднуються і його колеги аграрії, які не один рік працювали з Миколою Костюченком, та його колеги з інших сфер діяльності, які добре пам’ятають і цінують здобутки в розвиток району: М.І.Міщенко, О.О.Шкурат, Г.М.Поляков, М.М.Лісовенко, Г.М.Ярута, В.П.Літвінов, Н.А. Клименко, В.О.Блажко, В.О.Костенко, О.П Циганенко, В.О.Горда, П.І Пугач, М.П. Ященко, М.В.Кривошей.
