Не часто я ходжу білопільськими магазинами. Але мала нагоду зайти для покупки у місцевий магазин «Дзвінок», у торговельному центрі «Вир». Треба було придбати дрібницю, але продавці були зайняті, у мене був час і натхнення, тож я просто ходила магазином і дивилась, що там є. І тут стала свідком однієї події.
У магазин, а це було вже пообіді й місто в цей час практично порожнє, зайшла бабуся. Старенька була дуже скромно вбрана та ще й, очевидно, недочувала, бо голосно говорила. З її емоційної голосної розмови я почула, що вона не може увімкнути свій телефон, бо він постійно вимикається і там не чути звуку.
«Дєточка, я тут нажимаю, воно виключається, звуку немає… Я вже ходила до всіх, ніхто не каже, що робити, а я не чую, що кажуть… Він не робе і не заряджається, а я не понімаю, що робить…І ніхто не помагає».
Усі продавці «Дзвінка» були зайняті: або відпускали товар, або оформляли покупку.
Я не знаю всіх, але директор магазину Яна запропонувала бабусі сісти і сказала: «Почекайте, я зараз Вам допоможу».Бабуся сіла на стілець, почала знову розповідати про те, що телефон не включається, вона нічого не чує, кнопка не робе.
Через кілька хвилин Яна відпустила клієнта і почала спілкуватися з бабусею. У неї старенький телефон не заряджався і не вмикався.
- Ми не ремонтуємо телефони. Хіба що новий вам запропонуємо, - каже продавчиня.
- Давай, дєточка, я куплю, але щоб він робив, - каже бабуся.
Продавчиня знайшла для бабусі аналог її неробочого кнопкового гаджету.
- Бабусю, новий телефон ми вам продамо, карточку переставимо. Коштуватиме він десь 500 гривень.
- Ой, дєточка, давай, бо мене вже з трьох магазинів прогнали. А мені ж треба дзвонить. Я ж не чую, головне - щоб звук хороший був.
Дівчата знайшли новенький телефон… Передивилися ціну і виявилось, що він коштує не 500, а 570 гривень.
- Бабусю, новий телефон коштує не 500, а 570 гривень.
- Та давайте, мені ж треба звонить.
І тут підходить працівник магазину, який усе це чув, оформляючи товар іншому покупцеві, і говорить:
- Віддай бабусі за 500, я решту доплачую. Я не можу чути, що старенькій не допомогли в трьох магазинах.
Тут підійшов іще один працівник: «І я доплачу, продайте дешевше бабусі».
Бачила, як хлопці кинули в касу якісь гроші, поки бабуся діставала з гаманця гривні. Новенький кнопочний телефон їй оформили, поміняли картку, навчили вмикати звук. Провели короткий курс користування.
Фото: Ілюстративне фото з відкритих джерел
- Коли приходять такі бабусі, я згадую свою, - каже Яна. - Ну як їй можна відмовити... Хтось же повинен допомогти.
Працівник магазину, який допоміг коштами, тихо обурювався:
- Жінку вигнали з трьох магазинів. Не захотіли допомогти… Як так може бути...
Бабуся пішла, розповідала якійсь Ані, що в неї тепер новий телефон, вона все чує, їй можна дзвонити і з нею все в порядку.
Я згадала своїх стареньких батьків, які іноді натискають не ті кнопки і вимикають звук чи інші функції, і як за десятки кілометрів не можу з ними зв’язатися. Тоді телефоную сусідам, бо коли рідні не відповідають, у думках - усе, що завгодно.
Вражена вчинком продавців, прийшла у магазин наступного дня і запитала, чи не приходила бабуся знов.
- Приходила, - каже Яна. - Ми ж забули їй показати, як розблоковувати телефон. Сьогодні показали. Дуже дякувала.
А я дякую працівникам магазину «Дзвінок» за їхню людяність і доброту. Я і раніше намагалася максимально скуплятись у цьому магазині, а тепер буду це робити частіше. Давайте підтримувати одне одного: і місцевих підприємців, і тих, хто поруч чи потребує уваги й допомоги.
