На багатому історією сході України війна з росією пришвидшує як історичні відкриття, так і знищення скарбів. Про випускника Білопільської школи №1 Олександра Козлова нещодавно писала газета «The Guardian». Не про його бойовий шлях у складі легендарної 79 десантно-штурмової бригади, не про повернення на фронт після поранення торік, а про випадок на фронті, який став початком великого наукового відкриття.
Нагадувати нашим читачам про Олександра Козлова зайвий раз не потрібно. Зазначу: ще про учня Білопільської школи ми не раз згадували у газеті «Білопільщина», як про учасника та переможця районних та призера обласних олімпіад і наукових конкурсів з історії.
- Олександр за час навчання у школі дуже цікавився історією і багато часу приділяв її вивченню, а особливо дослідженню історії Білопілля. Він займався в Малій академії наук, проводив дослідницьку роботу, знаходив на околицях міста багато цікавих артефактів, які потім і досліджував.
Усі ми пам’ятаємо їхню дружбу з Олександром Ковальчуком. Обидва - розумні і допитливі. Один вивчав історію, інший – біологію. Зараз пишаємось досягненнями Олександра Ковальчука та слідкуємо за Олександром Козловим і бажаємо йому берегти себе.
Фотоспогад. .Двоє друзів Олександр Козлов та Олександр Ковальчук у Києві. 2018 рік.
До речі, так склалося, що у нашому класі Саша Козлов був найменший за віком, майже на рік молодший від однокласників. І сьогодні він захищає нас на одному з найважчих напрямків. Повернувся після поранення і знову - на передову, - згадує його класний керівник Надія Колесник.
Після закінчення школи Олександр навчався в Сумському педагогічному університеті на факультеті історії.
Фото з розкопок студента Олександра Козлова.
Потім працював торговим представником. Сам зізнався, що «зі школою не склалось». Але «склалось» з ЗСУ. Не маючи жодного військового досвіду, Олександр пішов у військкомат ще у 2022 році й зараз служить у складі 79 ДШБ на Донеччині.
Але увагу газети «Гардіан» привернув не бойовий шлях Олександра, а наукове відкриття, до якого він причетний. Тож ми передрукували матеріал із «Гардіан» від 26 грудня 2023 року із деякими коментарями від учасників всіх подій, про яких не написала газета.
Ось переклад цього тексту.
Одного дня в серпні Олександр Козлов із 79 десантно-штурмової бригади ЗСУ копав траншею в лісі біля річки Сіверський Донець на сході України. Було жарко і волого. Всюди були комарі. З протилежного берега річки «росіяни постійно обстрілювали».
Він і його група з чотирьох чоловік відпочивали від цієї тяжкої, небезпечної роботи, коли один із них згадав, що бачив у ґрунті фрагменти кераміки. Козлов глянув: можливо, це сучасні черепки, вимиті розливом річки, подумав він. Та потім почали з’являтися нові об’єкти: знаряддя з кременю, кістки тварин, кераміка, акуратно зроблений наконечник стріли.
32-річний випускник історії, який працював менеджером із роздрібної торгівлі до того, як пішов добровольцем в українські війська, зрозумів, що вони натрапили на щось справді давнє – бронзового віку, можливо, навіть неоліту. Однак робити паузу, щоб вивчити те, на що вони спіткнулися, не було можливості.
«За цих умов, — сказав він трохи применшено, — потрібно копати траншеї якомога швидше».
Тим не менш, група зібрала артефакти, які могла. Пізніше Козлов зробив імпровізований «музей» із ящика з патронами, позначивши предмети, щоб показати старшим офіцерам. Він також подзвонив доктору Сергію Теліженку в Інститут археології України.
Археолог Сергій Теліженко у своєму кабінеті в Інституті археології України в Києві. Фото: The Guardian
За оцінкою Теліженка, Козлов і його однополчани натрапили на стародавнє поховання, що датується, можливо, 5000 роками до кам’яного віку, але також містить матеріали енеоліту або мідного віку та «катакомбну культуру» середньої бронзової доби, яка процвітав у степу в III-II століттях до нашої ери.
Україна є надзвичайно багатою стародавньою археологією, чи то археологією скіфів з їхніми кіньми та тонко обробленим золотом, які жили в степах із дев’ятого по друге століття до нашої ери, чи цікавою культурою кам’яного віку Кукутені-Трипілля, яка створила чудову, вишукано декоровану кераміку та величезні «мегасайти» масштабу міста, або греків, які створювали торговельні центри на узбережжі Чорного моря.
Але в країні з і без того обмеженими ресурсами для захисту культури повномасштабне вторгнення Росії означало натиск руйнування цієї багатої історії минулого.
Повний розмір збитків точно оцінити неможливо. Дослідження, опубліковане цього місяця в журналі Antiquity, вказує на складність оцінки на місцях навіть у звільнених районах, таких як Чернігівська область на півночі та Харківська на сході через небезпеку наземних мін і боєприпасів, що не вибухнули.
Тим часом музейні колекції з окупованих міст, таких як Мелітополь, Херсон і Маріуполь, були вилучені та оптом вивезені до Росії та Криму. За словами авторів, мішенню стали культурна спадщина всіх видів, включаючи церкви та інші пам’ятники, зі знищенням «швидкістю, небаченою з 1945 року». Вони додають, що копання траншей «знищує поховану культурну спадщину із за-грозливою швидкістю». Автори розглядають археологічні об’єкти з особливою стурбованістю, як «більш проблематичні та менш зрозумілі», ніж інші форми культурної спадщини.
Теліженко є експертом у незвичайних археологічних ландшафтах східної України, особливо Луганської області, чиї луки всіяні характерними «курганами» або стародавніми курганами, що гордо височіють над рівнинним степовим ландшафтом.
Археологи та експерти з лінгвістики пов’язують цю передісторію з носіями передбачуваної втраченої мови протоіндоєвропейської, від якої походять мови, якими розмовляють у країнах від Індії до Скандинавії та Британії.
Власна польова робота Теліженка в Луганській області була перервана сепаратистським захопленням частини регіону в 2014 році та повністю припинена повномасштабним вторгненням Росії.
Замість того, щоб проводити розкопки, він тепер використовує супутникові зображення з відкритим кодом, щоб відобразити руйнування та пошкодження курганів через обстріли та іншу військову діяльність. За його словами, з 2014 року, виступаючи зі свого офісу в Києві, постраждали 1863 кургани. За його словами, до широкого використання безпілотників кургани були корисними командними пунктами для військових обох сторін. Збиток, сказав він, «є величезною втратою не лише для місцевої археології; це має глобальне значення».
Однак на противагу руйнуванню є багато відкриттів, подібних до Козлова. Теліженко, який бажає передавати передовий досвід українським військам, є автором військового довідника під назвою «Археологія та пам’ятки на війні», де містить інструкції щодо того, що робити, якщо солдати виявлять археологічну пам’ятку. Виданий у 2019 році посібник розповсюджено серед офіцерів Збройних сил України.
Посібник починається з нагадування про Гаазьку конвенцію, багатонаціональний договір 1954 року, присвячений захисту культурних цінностей під час конфлікту. В ідеалі, радить довідник, військові повинні повністю уникати турбування археологічних пам’яток.
Однак «якщо процес руйнування вже є незворотнім, і за відсутності загрози життю та здоров’ю» військовослужбовців, є процедури, яких слід дотримуватися.
Посібник радить солдатам, як сфотографувати місце з різних ракурсів, використовуючи додаток для компаса на смартфоні, щоб визначити орієнтацію, і поставивши палицю, щоб вказати північ. Точні координати потрібно брати за допомогою GPS. Об’єкти також потрібно сфотографувати, потім упакувати – «найкраще у пакети для сміття чи супермаркету» – і віднести до най-ближчого безпечного музею чи Національного інституту археології.
Минулого року група чеченських добровольців, які воюють у батальйоні «Шейх Мансур» на українській стороні, надіслала Теліженку «групу середньовічного хозарського посуду та фрагменти посуду доби бронзи». Знайшли їх випадково, каже він, у селі Лопаскине Луганської області. Тюркські хозари були засновниками ранньосередньовічної імперії на північ і схід від Чорного моря.
Знахідки поховань
Чеченці ретельно сфотографували предмети на тлі ящика з боєприпасами. Не маючи лінійки, яку зазвичай додають для масштабування на археологічні фотографії, вони використовували інші предмети стандартного розміру, які мали під рукою: кулю та зубну щітку.
«Я не чув про цих бійців із лютого», — сказав Теліженко. - Можливо, вони цього не зробили».
Незважаючи на такі приклади найкращої практики, крадіжка культурної спадщини поширена.
Наприклад, коли в червні Каховську дамбу в Херсонській області було підірвано, що спричинило катастрофічну повінь, величезне водосховище площею 832 квадратних милі над нею вилилося, виявивши в мулі скарбницю археологічних об’єктів.
«Іде відкрита дискусія з національною поліцією, яка намагається щось із цим зробити, але YouTube повний відео людей, які мародерують, незважаючи на небезпеку», — сказав Теліженко. За його словами, предмети, незаконно вивезені з цього району, незважаючи на небезпеку обстрілів і мін, включають предмети кам’яної та бронзової доби, римські черепки, середньовічні та козацькі артефакти.
Таких опортуністів з обох сторін конфлікту, військових і ци-вільних, часто називають «чорними археологами». Це фраза, яку Теліженко відкидає: «Як би ви мене тоді називали?» він сказав: «Білий археолог? Золотий археолог? Ці люди просто мародери».
Шарлотта Хіггінс.
В доповнення до матеріалу Олександр Козлов пояснив, що знайдені артефакти він передав своєму товаришу Олександру Ковальчуку. «Два пакети зібраних решток стоянки переслав я Новою Поштою у Київ», - згадує Олександр Козлов. Передані мною речі Олександр Ковальчук передав до Академії Наук і познайомився з відомим вченим Сергієм Теліженком.
- Ми і зараз спілкуємось із ним, навіть мешкаємо неподалік, - говорить Олександр Ковальчук. І дуже велика роль у тому, що маємо сьогодні справді наукове відкриття Олександра Козлова, який зібрав артефакти і допоміг ученим детально описати місце знахідки.
